Королева Марго - Олександр Дюма

— Ні, я сам піду по нього.

— Скажіть, куди? І я піду з вами!

— У Лувр.

— Ви підете знов туди цієї ночі?

— Так, цієї ночі я маю окрему аудієнцію у великого герцога де Гіза.

Тільки Коконна сказав, що піде за щастям до Лувра, Ла Гюр’єр перестав чистити шолом, став за стільцем у Ла Моля так, щоб його міг бачити тільки Коконна, і почав подавати знаки, яких п’ємонтець, захоплений грою та розмовою, не поміч в.

— Дивна річ! — сказав Ла Моль. — І ви маєте підставу сказати, що ми обидва народились під однією зорею, я теж маю цієї ночі побачення в Луврі, тільки не з герцогом де Гізом, а з королем Наварським.

— Ви знаєте пароль?

— Так.

— А знак?

— Ні.

— Ну, а я його знаю. Мій пароль...

При цих словах Ла Гюр’єр зробив такий промовистий рух, що Коконна саме в ту мить, коли він підвів голову, щоб виказати таємницю, замовк і закам’янів від цього руху більше, ніж від того, що в ту саму хвилину він програв три екю. Помітивши здивування на обличчі свого партнера, Ла Моль повернувся, але побачив ззаду себе тільки хазяїна, що стояв згорнувши руки і в шоломі, який він начищав хвилину тому.

— Що з вами? — спитав Ла Моль у Коконна.

Коконна мовчки дивився то на хазяїна, то на свого товариша, нічого не зрозумівши з знаків, які робив йому Ла Гюр’єр.

Ла Гюр’єр побачив, що мусить помогти йому, і хапливо сказав:

— Річ у тім, що я теж дуже люблю гру і підійшов подивитись, з якої карти хочете ви піти, а пан побачив мене вбраного як на війну і здивувався, що якийсь міщанин — у шоломі.

— І правда, гарна фігура! — скрикнув Ла Моль, покотившись з реготу.

— Ех, пане! — відповів Ла Гюр’єр, чудово удаючи добродушність і здвигуючи плечима з почуттям своєї нижчості. — Ми не рицарі і постаті у нас незграбні. То таким бравим дворянам, як ви, личить сяяти золотими шоломами та тонкими рапірами, а нам аби якось відбути варту...

— Ага, — сказав Ла Моль, тасуючи карти, — то ви відбуваєте варту?

— Атож, пане граф; я сержант у міській міліції.

По цих словах Ла Гюр’єр, скориставшись з того, що Ла Моль був зайнятий здаванням карт, відійшов, приклавши палець до губ і тим даючи знак Коконна, щоб він мовчав.

Ця пересторога, певне, призвела до того, що Коконна програв удруге так само швидко, як і вперше.

— Ну, — сказав Ла Моль, — от вам і ваші шість екю! Хочете відігратись на майбутнє ваше багатство?

— Охоче, охоче, — сказав Коконна.

— Але перш ніж почати дальшу гру, чи не сказали б ви, яке побачення мали ви з паном де Гізом?

Коконна звернув погляд до кухні і побачив, що великі очі Ла Гюр’єра дивляться на нього з тим самим попередженням.

— Так, — сказав він, — та ще не час на це. До того ж, побалакаймо трохи про вас, пане де Ла Моль.

— Гадаю, краще нам говорити про гру, дорогий пане де Коконна, бо, якщо не помиляюсь, я зараз знову виграю у вас шість екю.

— Чорт візьми, ваша правда і... Мені завжди казали, що гугенотам щастить у грі. Я й сам хотів би зробитись гугенотом, чорт мене забери!

Очі в Ла Гюр’єра заблищали, як дві жарини, але Коконна, захоплений грою, не помітив того.

— Зробіться, граф, зробіться, — сказав Ла Моль, — і хоч шлях, що привів вас до цієї думки, дуже дивовижний, проте наші приймуть вас якнайкраще.

Коконна почухав за вухом.

— Коли б я був певен, що вам щастить від цього, — сказав він, — запевняю вас... і взагалі, я не так уже держуся тієї меси, а що й король не більше...

— А до того ж... це така прекрасна віра, — сказав Ла Моль, — така проста, така чиста!

— І до того ж... вона в моді, — сказав Коконна, — і ще — вона приносить щастя в грі, бо ж, чорт мене забери, усі тузи у вас; я ж слідкую весь час за картами: ви граєте чесно, без шахрайства... певне, це од віри...

— Ви мені винні ще шість екю, — сказав спокійно Ла Моль.

— Ах, як ви спокушаєте мене! — сказав Коконна, — і якщо я цієї ночі лишусь незадоволений з пана де Гіза...

— То що?

— А те, що завтра я попрошу вас відрекомендувати мене королю Наварському, і не турбуйтесь, коли вже я стану гугенотом, то буду гугенотом більше, ніж Лютер, Кальвін, Меланхтон і всі реформатори в світі.

— Тихо! — сказав Ла Моль. — Ви посварите нас з вашим хазяїном.

— О, це правда! — сказав Коконна, звернувши очі до кухні. — Але він нас не слухає, він надто зайнятий в цей момент.

— Що він робить? — спитав Ла Моль, який з свого місця не міг бачити хазяїна.

— Він балакає з... Це він, чорт мене забери!

— Хто він?

— Отой самий нічний птах, з яким він розмовляв, коли ми приїхали, чоловік у жовтій куртці та коричневому плащі. Чорт візьми! та й гаряча розмова! Гей, метр Ла Гюр’єр, скажіть, ви часом не про політику розмовляєте?

Але на цей раз відповіддю Ла Гюр’єра був такий енергійний і владний рух, що Коконна, не зважаючи на всю свою любов до розмальованого картону, підвівся і підійшов до хазяїна.

— Що там у вас? — спитав Ла Моль.

— Ви питаєте вина, пане дворянин? — сказав Ла Гюр’єр, хапаючи швидко Коконна за руку. — Зараз принесуть. Грегуар! Вина панам!

Потім прошепотів йому на вухо:

— Мовчіть, мовчіть, якщо вам дороге життя, і відпровадьте товариша.

Ла Гюр’єр був такий блідий, чоловік у жовтому такий похмурий, що Коконна ніби аж затремтів і сказав, повернувшись до Ла Моля:

— Дорогий пане де Ла Моль, прошу вибачити. Ось ті п’ятдесят екю, що я програв, не встигши й оком змигнути. Сьогодні мені не щастить, і я боюся зовсім програтись.

— Добре, пане, добре, — сказав Ла Моль, — як хочете. Та й я не від того, щоб полежати з хвилину. Метр Ла