Вероніка вирішує померти - Пауло Коельо

Чоловік у костюмі вів далі: «Насруддін погодився прочитати лекцію о другій годині пополудні, й виглядало на те, що вона матиме великий успіх — залу на тисячу місць повністю випродали, а ще майже сімсот людей чекало назовні, щоб стежити за лекцією з великого екрана.

Рівно о другій з’явився помічник Насруддіна, оголосивши, що з певних поважних причин початок лекції затримується. Дехто обурено підвівся, почав вимагати назад свої гроші й пішов геть. Проте більшість людей залишилися як у лекційній залі, так і надворі.

О четвертій пополудні суфійського майстра все ще не було, тож люди поступово почали виходили, забираючи з каси гроші. Закінчувався робочий день; час було йти додому. О шостій годині з початкових тисячі сімсот глядачів залишилося менше сотні.

Саме тоді й з’явився Насруддін. Він здавався цілком п’яним і відразу почав залицятися до молодички, що сиділа в першому ряді.

Спантеличені люди, котрі ще там були, стали обурюватися. Як він може так поводитися після того, як змусив себе чекати аж чотири години? Лунали несхвальні коментарі, проте суфійський майстер не звертав на них жодної уваги. Він голосно розхвалював сексуальні принади молодички, запрошуючи її поїхати з ним до Франції».

«Оце так учитель! — подумала Вероніка. — Добре, що я ніколи не вірила в усі ці штучки».

«Вилаявши своїх хулителів, Насруддін спробував був підвестися, але незграбно гепнувся на підлогу. Ще більше глядачів, сповнившись огиди, пішли геть, називаючи все це чистісіньким шарлатанством і обіцяючи засудити в пресі таке ганебне явище.

Залишилося всього дев’ятеро. Як тільки вийшла остання група обурених, Насруддін звівся на ноги; він був цілковито тверезий, очі йому світилися, і весь він був уособленням мудрості й респектабельності.

— Ті, хто лишився, почують мене, — сказав він. — Ви витримали два найбільші випробування, що можуть трапитися під час духовної подорожі: у вас вистачило терпіння дочекатися слушної миті й відваги не розчаруватися в тому, що зустрінете. Саме вас я й навчатиму.

І Насруддін поділився з ними своїми знаннями з техніки суфізму».

Чоловік зупинився й витяг із кишені дивну флейту.

— Зараз зробимо коротку перерву, а тоді займемося медитацією.

Члени групи підвелися. Вероніка не знала, що їй робити.

— Також вставай, — сказала Марі, схопивши її за руку. — Маємо п’ятихвилинну перерву.

— Я краще піду, не хочу вам заважати.

Марі відвела її в куток.

— Невже ти ще нічого не навчилася, навіть з наближенням смерті? Перестань постійно думати, що ти комусь заважаєш, когось турбуєш! Якщо комусь щось не подобається, хай нарікає! А якщо не може на це зважитись, то вже його проблема!

— Того дня, коли я до вас підійшла, я зробила те, на що раніше ніколи не відважилася б.

— А потім злякалася жарту якогось божевільного. Чому ти себе не відстоювала? Що ти боялася втратити?

— Свою гідність. Прийшла туди, куди мене не просили.

— А що таке гідність? Бажання, щоб усі тебе вважали доброю, вихованою, повною любові до ближнього? Подивись на природу довкола, переглянь кілька фільмів про тварин і зверни увагу, як вони борються за власний простір. А тоді, до речі, ми всі були захоплені твоїм ляпасом.

Вероніка вже не мала часу боротися за простір, тож вирішила змінити тему й поцікавилася, хто той чоловік у костюмі.

— Це вже краще, — засміялася Марі. — Починаєш задавати питання, а не вагатися, випадає тобі так робити, чи ні. Він — майстер традиції суфі.

— А що таке «суфі»?

— Вовна.

Вероніка не зрозуміла. Вовна?

— Суфізм — це духовна традиція дервішів. Вчителі цієї школи не прагнуть демонструвати свою мудрість, а їхні учні входять у транс, кружляючи в ритуальному танці.

— Який у цьому сенс?

— Я не зовсім певна, але наша група вирішила дослідити все, що колись було заборонене. Ціле життя нам вбивали в голови, що єдиною метою тих, хто присвячував себе духовному пошуку, було відвернути людей від їхніх реальних проблем. Але скажи мені: чи намагання збагнути життя не є найреальнішою проблемою?

Так, звичайно, хоча Вероніка вже не мала певності щодо справжнього значення слова «реальність».

Чоловік у костюмі — майстер суфі — знову запросив усіх сісти в коло. Забравши з вази всі квіти, крім однієї червоної троянди, він поставив її в центр кола.

— Дивіться, до чого ми дійшли, — сказала Вероніка. — Якийсь божевільний вирішив, що можна вирощувати квіти взимку, і тепер по всій Європі ми цілорічно маємо троянди. Гадаєте, цей суфі, з усіма його знаннями, спромігся б на таке?

Марі, здається, здогадалася, про що мова.

— Прибережи свою критику на потім.

— Спробую, хоча в мене залишилося тільки тепер, та й то, здається, надто коротке.

— «Тепер» є у кожного, і воно завжди коротке, хоча, звичайно, дехто гадає, що в них є ще минуле, в якому можна нагромаджувати речі, й майбутнє, де можна нагромадити ще більше. Між іншим, стосовно теперішнього часу, — чи ти часто мастурбуєш?

Хоча Вероніка й досі перебувала під дією заспокійлівих ліків, вона відразу пригадала найперші слова, почуті у Віллеті.

— Коли мене сюди привезли, і на мені ще було повно отих трубок для штучного дихання, я чітко почула, як хтось запропонував помастурбувати мене. Що тут діється? Чому ви марнуєте час на такі речі?

— Все це діється й там, назовні; просто тут нам не треба нічого приховувати.

— То це ви пропонували?

— Ні. Але, вважаю, тобі треба випробувати себе, і перевірити, як далеко ти зможеш зайти. Тоді наступного разу, маючи трохи терпіння, зумієш завести туди й свого партнера, не чекаючи, щоб він тебе вів. Навіть якщо тобі залишилося тільки два дні, не думаю, що варто йти з цього життя, не довідавшись, куди ти можеш зайти.

— Хіба що цим партнером буде шизофренік, який