Консуело - Жорж Санд
— Бережіться! — сказав їй Йосиф, коли вони пішли до себе. — Цей добрий канонік не на жарт захоплюється вами.
— У дорозі нічим не треба бентежитися, — відповіла вона. — Я так само не стану абатом, як не стала сурмачем. Пан Мейєр, граф Ґодіц і канонік — усі вони прорахувалися.
Розділ 80
Консуело, побажавши Йосифу на добраніч, вийшла до своєї кімнати, не домовившись із ним, як він припускав, про те, щоб піти на світанку. У неї були свої причини не поспішати, і Гайдн чекав, що вона повідомить їх йому наодинці; сам же він радів можливості провести з нею ще кілька годин у цьому гарному будинку й пожити біля каноніка, приємне життя якого було йому до душі. Консуело наступного ранку дозволила собі поспати довше ніж зазвичай і з'явилася тільки до другого сніданку каноніка. Старий мав звичку прокидатися рано й після легкої смачної закуски прогулюватися із требником у руках своїми садами та оранжереями, оглядаючи рослини, а потім ішов трошки здрімнути перед більш ситним сніданком.
— Наша мандрівниця почувається добре, — оголосив канонік своїм юним гостям, щойно вони з'явились. — Я послав Андреаса приготувати їй сніданок. Вона висловила велику вдячність за нашу увагу, і оскільки вона збирається сьогодні їхати до Відня (зізнаюся, всупереч усякій розсудливості), то просить вас відвідати її, щоб винагородити за вашу сердечну турботу. Отже, діти мої, скоріше снідайте й вирушайте туди. Напевно, вона готує вам який-небудь гарний подарунок.
— Ми снідатимемо стільки часу, скільки ви побажаєте, пане каноніку, — відповіла Консуело, — але до хворої не підемо: ми їй більше не потрібні, а подарунків її не потребуємо.
— Дивовижне дитя! — сказав піднесений канонік. — Твоя романтична безкорисливість, твоя захоплена великодушність до того полонили моє серце, що я ніколи, здається, не в змозі буду розстатися з тобою!
Консуело всміхнулась, і вони сіли за стіл. Сніданок був чудовий і тривав добрих дві години. Але десерт виявився таким, якого ніяк не очікував канонік.
— Ваша превелебносте, — доповів Андреас, з'являючись у дверях, — прийшла тітонька Берта із сусіднього шинку й принесла вам від породіллі великий кошик.
— Це срібло, що я їй посилав. Прийміть його, Андреасе, це ваша справа. Виходить, дама притьмом їде?
— Вона вже виїхала, ваша превелебносте.
— Уже! Та вона божевільна! Ця навіжена хоче вбити себе!
— Ні, пане каноніку, — сказала Консуело, — вона не хоче й не вб'є себе.
— Ну, Андреасе, що ви стоїте з таким урочистим виглядом? — звернувся канонік до лакея.
— Річ у тім, ваша превелебносте, що тітонька Берта не віддає мені кошик. Вона говорить, що передасть його тільки вам; їй треба щось вам сказати.
— Це педантичність або манірність з боку довіреної особи. Впустіть її, й покінчимо із цим.
Стару ввели. Зробивши кілька глибоких реверансів, вона поставила на стіл великий кошик, прикритий серпанком. Канонік повернувся до Берти, а Консуело квапливо простягла до кошика руку. Відхиливши серпанок, Консуело поспішно опустила його й тихо сказала Йосифу:
— Ось чого я очікувала, ось для чого я залишилася! О так! Я була впевнена: Корилла мала так учинити!
Иосиф, який не встиг іще роздивитися, що було в кошику, з подивом глянув на свою супутницю.
— Отже, тітонько Берто, ви принесли мені речі, які я позичив вашій пожилиці? Прекрасно! Прекрасно! Я й не турбувався про них, і мені нема чого перевіряти, чи все ціле.
— Ваша превелебносте, — відповіла стара, — моя служниця все принесла, все передала вашим служителям, і все дійсно ціле; щодо цього я зовсім спокійна. Але мене змусили заприсягтися, що цей кошик я передам тільки вам у руки, а що в ньому міститься, ви знаєте так само, як і я.
— Нехай мене повісять, якщо це мені відомо, — мовив канонік, недбало простягаючи руку до кошика, але рука його негайно застигла, немов паралізована, а рот так і залишився напіввідкритим від подиву, коли покривало мовби само собою заворушилося, зрушилося й звідти показалося крихітне дитяче рученя, що інстинктивно поривалося схопити палець каноніка.
— Так, ваша превелебносте, — довірливо, із задоволеним виглядом заговорила стара, — ось вона — ціла й неушкоджена, така гарненька, веселенька й так хоче жити!
Вражений канонік зовсім онімів. Стара вела далі:
— Господи, ваша превелебносте, так ви ж зволили просити в матері дозволу вдочерити й виховати дитину! Бідолашній дамі не так-то легко було на це зважитись, але ми сказали їй, що дитя потрапляє в гарні руки, і вона, доручивши його провидінню, просила нас віднести його вам. «Скажіть, будь ласка, поважному канонікові, цій святій людині, — говорила вона, сідаючи до екіпажа, — що я не буду довго зловживати його милосердним піклуванням. Незабаром я приїду за своєю донею й розплачуся з ним за все, що він на неї витратить. Позаяк він будь-що-будь сам хоче знайти їй гарну годувальницю, передайте йому від мене цей гаманець із грошима: я прошу поділити їх між годувальницею й маленьким музикантом, що так чудово доглядав за мною вчора, якщо, звичайно, він іще не пішов». Що стосується мене, вона добре мені заплатила, ваша превелебносте, я нічого більше не прошу й цілком задоволена.
— Ах, ви задоволені! — вигукнув трагікомічним тоном канонік. — Ну що ж, я дуже радий, але, будьте ласкаві, віднесіть назад і гаманець і цю мавпочку. Витрачайте гроші, виховуйте дитину, це мене анітрошки не стосується.
— Виховувати дитину? Оце вже ні! Я занадто стара, ваша превелебносте, щоб узяти на себе турботу про новонароджену. Вона кричить цілими ночами. І моєму бідолашному старому, хоча він і глухий, не дуже-то було б до смаку таке сусідство.
— А мені? На вашу думку, я мушу миритись із цим? Уклінно дякую! Ага! Ви на це розраховували?
— Але позаяк ваша превелебність просили його в матері!
— Я? Просив? Звідки, чорт забирай, ви це взяли?
— Але позаяк ваша превелебність сьогодні вранці написали…
— Я писав? Де ж мій лист? Будь ласка, нехай мені його покажуть!
— Ну, я, звичайно, не бачила вашого листа, і притому в нас ніхто читати не вміє. Але пан Андреас приходив до породіллі з поклоном од вашої превелебності, й вона нам сказала, начебто він передав їй
