Консуело - Жорж Санд
Тренк, людина по натурі гаряча, не визнавав обережності, до того ж він був такий озлоблений незрозумілою для нього суворістю й несправедливістю Фрідріха, що йому робило гірку приємність викривати перед графом Ґодіцем беззаконня того самого державного ладу, свідком і співучасником злодіянь якого він був сам у дні свого благоденства, коли погляди його були не настільки справедливі й суворі. Тепер же, хоч він і дістав, незважаючи на таємні переслідування, важливе доручення до Марії-Терезії, очевидно завдяки довірі короля, барон починав ненавидіти свого володаря й занадто відверто виявляв свої почуття. Він змальовував графу страждання, рабство й розпач численної прусської армії, дуже цінної під час війни, але настільки небезпечної у мирний час, що довелося для приборкання її вдатися до системи нечуваного терору й жорстокості. Розповів і про епідемію самогубств, яка лютує в армії, і про злочини, вчинювані солдатами, навіть чесними й набожними, з єдиною метою домогтися смертного вироку й позбутися таким шляхом жахів життя, на яке їх прирекли.
— Чи повірите, — говорив він, — солдати жагуче прагнуть потрапити до лав так званих піддоглядних. Треба вам сказати, що ці піддоглядні поповнюються за рахунок рекрутів-іноземців (головним чином викрадених), а також за рахунок прусської молоді. На початку своєї військової кар'єри, що закінчується для них тільки разом із життям, усі вони, особливо в перші роки, впадають у безмірний розпач. Їх розбивають на ряди і, як у мирний, так і у воєнний час, змушують марширувати поперед шеренги солдатів більш покірних — або більш рішучих, — кожен із яких дістав наказ стріляти в кожного, хто йде перед ним, при найменшій спробі до втечі або непокори. Якщо ж шеренга, якій доручено цю екзекуцію, не виконає її, то наступна за нею шеренга, що складається з людей іще більш байдужих і більш жорстоких (а такі зустрічаються серед старих, зачерствілих вояків і добровольців, майже поголовних негідників), зобов'язана стріляти в обидві передні, і так далі, у випадку якщо й третя схибить при виконанні екзекуції, то — наступна, і так далі. Таким чином, кожний солдат має під час бою ворога перед собою й ворога позаду, але близьких — товаришів або братів по зброї — немає ні в кого. Усюди насильство, смерть і жах. Тільки таким чином, говорить великий Фрідріх, створюються непереможні солдати. Отож у цих саме лавах і домагається юний прусський солдат бажаного місця, а домігшись його і втративши всяку надію на порятунок, він кидає зброю й тікає, щоб викликати на себе кулі своїх товаришів. Цей розпачливий порив рятує деяких; їм часом ціною ризику й неймовірної небезпеки вдається втекти, а іноді й перейти до ворога. Король прекрасно знає, з яким жахом ставляться в армії до його залізного ярма. І вам, можливо, відомий дотеп, що він його сказав своєму племінникові, герцогові Брауншвайгському, який був присутнім на одному з його великих оглядів і не переставав захоплюватися прекрасною виправкою солдатів і блискучими маневрами війська.
«Вас дивує, — звернувся до нього Фрідріх, — таке збіговисько красенів і цілковита їхня єдність, а мене незрівнянно більше дивує щось інше».
«Що ж?» — запитав молодий герцог.
«Та те, що нам із вами не загрожує серед них небезпека», — відповів король.
— Бароне, дорогий бароне! — заперечив граф Ґодіц. — Це зворотний бік медалі. Чудес люди не творять. Чи міг би Фрідріх бути найвидатнішим полководцем свого часу, якби він відзначався голубиною лагідністю?.. Знаєте що? Не говоріть більше про нього. А то, мабуть, ви змусите мене, природного ворога Фрідріха, захищати короля проти вас, його ад'ютанта й улюбленця!
— По тому, як він поводиться зі своїми улюбленцями, коли на нього найде примха, можна судити про те, як він ставиться до рабів. Але ваша правда: не будемо більше говорити про нього, а то в мене є диявольське бажання повернутися в ліс і власними руками передушити його старанних постачальників людського м'яса, яких я пощадив через дурну й боягузливу розсудливість!
Великодушна гарячність барона припала до душі Консуело. Вона з цікавістю слухала його жваві розповіді про прусське військове життя, але не знала, що в сміливому обуренні барона є частка особистого невдоволення, тоді як їй він здавався людиною винятково шляхетною. Справді, у душі Тренка була безсумнівна шляхетність. Гордий молодий красень не був народжений для низькопоклонства. Він дуже відрізнявся від свого новопридбаного в дорозі друга, гордовитого багатія Ґодіца. Граф, що в дитинстві сповнював жахом і розпачем своїх вихователів, нарешті дістав змогу діяти самостійно, і хоча тепер він уже вийшов із віку буйних витівок, усе-таки в його манерах і розмовах залишилося багато хлоп'ячого; і це суперечило його геркулесовій фігурі й гарному обличчю, що трохи поблякло за сорок років постійної нездержливості й перевтоми. Поверхові знання, якими він інколи любив хвастонути, були почерпнуті ним винятково з романів, із модної філософії та з відвідування театрів. Він уявляв себе артистом, але й у цьому, як у всьому, йому бракувало витонченості й глибини. Однак його панська постава, вишукана люб'язність і веселі дотепи зачарували юного Гайдна, і він подобався йому набагато більше, ніж барон, можливо, ще тому, що до останнього з явною цікавістю ставилася Консуело.
Барон, навпаки, здобув добру освіту. Хоча блиск придворного життя й егоїзм кипучої молодості настільки захоплювали його часом, що він забував про істинну цінність людської величі, у глибині душі його збереглися незалежність почуттів і твердість принципів, вироблених серйозним читанням і добрим вихованням. Його гордий характер міг змінитися під впливом лестощів і догідництва, але досить було найменшої несправедливості, щоб він розлютився і втратив самовладання. Красень паж Фрідріха омочив губи в кубку з отрутою, але любов — любов безмежна, смілива, екзальтована — знову воскресила в ньому відвагу й твердість. Уражений у саме серце, він підвів голову, кидаючи виклик тиранові, що прагнув поставити його на коліна.
У той час, про який ми оповідаємо, йому було на вигляд не більше двадцяти років. Цілий ліс каштанового волосся, яким він не хотів жертвувати заради дисциплінарних установлень Фрідріха, отіняв його високе чоло. Гарної статури, з очима, що іскряться, чорними як смола вусиками й білими як алебастр, але сильними, як в атлета, руками, він мав голос не менш свіжий і мужній, аніж його лице, думки й любовні сподівання. Консуело все думала про таємничу любов, про яку він безперестану згадував, але це почуття вже не здавалось їй смішним з тієї хвилини, як дівчина
