Консуело - Жорж Санд

помітила, що пориви відвертості змінювалися в барона раптовою стриманістю, що вказувало на природну безпосередність і цілком зрозумілу недовіру, що породжувала постійну внутрішню боротьбу із самим собою та з долею. Консуело мимоволі раз у раз замислювалася над тим, хто ж дама серця юного красеня, і ловила себе на думці, що якнайщиріше бажає успіху цим двом романтичним закоханим. День здався їй не настільки довгим, як вона очікувала, боячись тяжкого перебування віч-на-віч з двома незнайомцями з далекого їй кола. У Венеції вона дістала уявлення про ввічливість, а в замку Велетнів набула звички до неї, так само як і до м'яких манер та вишуканого мовлення, що були приємною особливістю того товариства, яке у ті часи заведено було називати добірним. Із властивою їй стриманістю вона не вступала в розмову, поки до неї не звернуться, і спокійно обмірковувала на волі все, про що їй доводилося чути. Ні барон, ні граф, очевидно, не помітили, що вона переодягнена. Барон не звертав ніякої уваги ні на неї, ні на Йосифа: якщо він і кидав їм кілька слів, то робив це між іншим, продовжуючи почату розмову з графом; але незабаром, захопившись, він забував навіть і про нього, розмовляючи, здавалось, із власними думками, як людина, чий розум живиться власним внутрішнім вогнем. Що ж стосується графа, то він був то поважний, як монарх, то жвавий, як французька маркіза. Він виймав із кишені тонкі таблички зі слонової кістки й щось заносив на них із зосередженим виглядом мислителя чи дипломата, потім, наспівуючи, перечитував, і Консуело бачила, що це французькі солоденько-любовні віршики. Часом він декламував їх баронові, а той, не слухаючи, вважав їх чудесними. Іноді граф покровительським тоном звертався до Консуело, запитуючи її з робленою скромністю:

— Як вам вірші, юний мій друже? Адже ви розумієте по-французькому, чи не так?

Консуело набридла вдавана поблажливість Ґодіца, який, очевидно, хотів її вразити; вона не стрималася й указала йому на дві-три помилки в його чотиривірші «До краси». Мати навчила Консуело гарним зворотам в іноземних мовах, якими сама співала з легкістю й навіть деякою вишуканістю. Консуело, допитлива й музикальна, в усьому шукаючи гармонію, міру та ясність, згодом глибше засвоїла із книг правила різних мов. Вправляючись у перекладі ліричних віршів і пристосовуючи іноземні слова до народних пісень, вона звертала особливу увагу на наголоси, щоб орієнтуватись у вимові й ритмі. Таким шляхом їй удалося добре вивчити віршування декількох мов, а тому не коштувало великих зусиль вказати моравському поетові на його огріхи.

Захоплений знаннями Консуело, але не в змозі засумніватись у своїх власних, Ґодіц звернувся за третейським судом до барона, і той виявився настільки компетентним у цьому питанні, що погодився з думкою маленького музиканта. Із цієї хвилини граф зайнявся винятково Консуело, не підозрюючи, очевидно, ні її справжнього віку, ні статі. Він тільки запитав, де він здобув освіту, що так добре засвоїв закони Парнасу.

— В одній безкоштовній співочій школі у Венеції, — лаконічно відповіла Консуело.

— Очевидно, навчання в цій країні поставлено краще, ніж у Німеччині. А де навчався ваш товариш?

— При віденському соборі, — відповів Йосиф.

— Діти мої, — продовжував граф, — ви обоє здаєтеся мені й розумними й здібними. На першій же нашій зупинці я вас проекзаменую з музики, і якщо виправдається те, що обіцяють ваші обличчя й манери, я запрошую вас до свого оркестру або до театру в Росвальді. Я дійсно хочу представити вас маркграфині. Що ви на це скажете? Га? Це було б великим щастям для вас, хлопчики.

Консуело ледь стримала сміх, почувши, що граф збирається екзаменувати з музики її й Гайдна. Вона лише шанобливо поклонилася, роблячи неймовірні зусилля, щоб не розреготатися. Йосиф же, відчуваючи всі вигоди нового протегування, подякував і не відмовився. Граф знову взявся за свої таблички й прочитав Консуело половину маленького, на диво кепського й повного грубих помилок лібрето італійської опери, яке він сам збирався покласти на музику й поставити в день іменин дружини у власному театрі, із власними акторами, у власному замку, вірніше — у власній «резиденції», адже, вважаючи себе завдяки шлюбу з маркграфинею принцом, він інакше не висловлювався.

Консуело час від часу підштовхувала Йосифа ліктем, бажаючи звернути його увагу на промахи графа. Помираючи від нудьги, вона говорила собі, що коли знаменита красуня спадкоємного маркграфства Байрейтського та князівства Кульмбахського дала захопити себе подібними мадригалами, то, незважаючи на свої титули, любовні пригоди й роки, вона, мабуть, особа вкрай легковажна.

Читаючи й декламуючи, граф їв цукерки, щоб зм'якшити горло, і раз у раз пригощав ними своїх юних супутників, а ті, не маючи із учорашнього дня в роті ні макової росинки й умираючи від голоду, глитали, через брак кращої, цю їжу, здатну скоріше обдурити голод, аніж угамувати його. Кожне з них думало про себе, що й цукерки й вірші графа вельми несмачні.

Нарешті, вже надвечір, на обрії з'явилися кріпосні стіни й шпилі того самого Пассау, куди, як Консуело думала ще цього ранку, їй ніколи не дістатися. Після пережитої небезпеки і жахів вона майже так само зраділа цьому місту, як іншим часом зраділа б Венеції. Коли вони переправлялися через Дунай, вона не стрималася й радісно потисла руку Йосифу.

— Це ваш брат? — запитав граф; дотепер йому не спадало на думку задати це питання.

— Так, ваша ясновельможносте, — навмання відповіла Консуело, щоб відкараскатися від розпитування цікавого графа.

— Одначе ви зовсім не схожі один на одного, — сказав граф.

— А скільки дітей не схожі на своїх батьків! — весело зауважив Йосиф.

— Виходить, ви не разом виховувалися?

— Ні, ваша ясновельможносте. При нашому кочовому способі життя виховуєшся де і як удасться.

— Не знаю чому, але мені здається, — мовив граф, притишуючи голос, — що ви не простого походження. Все у вас самих і у вашій розмові відзначається природженою шляхетністю.

— Я зовсім не знаю, якого я походження, ваша ясновельможносте, — відповіла, сміючись, Консуело, — мабуть, мої предки були музикантами, тому що я найбільше на світі люблю музику.

— Чому ви одягнені моравським селянином?

— Та тому що в дорозі одяг мій зносився, і я купив на ярмарку те, що ви на мені бачите.

— Так ви були в Моравії? Мабуть, ще й у Росвальді?

— Авжеж, ваша ясновельможносте, був у його околицях, — пустотливо відповіла Консуело, — я віддалік бачив, не наважившись наблизитися, ваш розкішний маєток, ваші статуї, ваші каскади, ваші сади, ваші гори й ще бозна-що! Справжні чудеса, чарівний палац!

— Ви все це бачили? — вигукнув граф, зачудувавшись, що не знав