Консуело - Жорж Санд

— Просто горю з нетерплячки — особливо тепер, після того як я мав щастя познайомитись із вами, — відповіла Консуело, якій хотілось познущатися над графом, аби помститися йому за читання лібрето.

Тут вона легко вистрибнула із човна, на якому вони щойно переправилися через ріку, і вигукнула з перебільшеним німецьким акцентом:

— О Пассау! Вітаю тебе!

Карета підвезла їх до будинку багатого вельможі, друга графа. Він сам був відсутній, але все було приготовлено для тимчасового перебування графа. Їх чекали, і служники поралися коло вечері, яку незабаром було подано. Граф, що діставав особливе задоволення від розмов зі своїм маленьким музикантом (так він називав Консуело), охоче посадив би його за свій стіл, але здійснити це бажання перешкодила йому думка, що це може не сподобатися баронові. Консуело ж і Йосиф були дуже раді попоїсти в людській і без усяких заперечень сіли за стіл зі служниками. Гайдну взагалі ще не доводилося користуватися більшою пошаною у вельмож, які допускали його на свої бенкети. І хоча мистецтво й зробило його настільки витонченим, що він прекрасно розумів, яке образливе таке ставлення, він без фальшивого сорому завжди пам'ятав, що його мати колись була куховаркою у власника їхнього села. І пізніше, коли Гайдн досяг розквіту свого таланту, він як людина не користувався більшою увагою у своїх покровителів, хоча вже в той час уся Європа високо цінувала його як артиста. Він прослужив двадцять п'ять років у князя Естерґазі; і говорячи «прослужив», ми не маємо на увазі, що це була тільки служба музиканта. Паер[200] бачив його із серветкою під пахвою й при шпазі: він стояв, відповідно до звичаю того часу й тієї країни, за стільцем свого хазяїна й виконував обов'язки метрдотеля, тобто старшого лакея.

Консуело із самого дитинства, коли вона бурлакувала з матір'ю-циганкою, не доводилось їсти зі слугами. Її дуже забавляла поважність цих лакеїв знатного будинку: почуваючи себе приниженими товариством двох маленьких фіглярів, вони посадили їх окремо, в кінці столу, і наділяли їх найгіршими шматками. Але завдяки голоду й природженій помірності в їжі наші молодики визнали все чудовим. Коли ж їхня веселість обеззброїла гордовиті душі двірні, їх попросили пограти за десертом для звеселяння «панів лакеїв». Йосиф відплатив їм за презирство, з великою готовністю зігравши для них на скрипці, а Консуело, що майже встигла забути ранкові хвилювання й муки, почала було співати, як раптом їх викликали до графа й барона, що самі вирішили розважитися музикою.

Відмовити не було ніякої можливості. Після допомоги, яку надали їм вельможі, Консуело вважала б усяку відмовку невдячністю; та до того ж відмовлятися співати під приводом утоми або хрипоти було б зовсім не легким вивертом, тому що хазяї тільки-но чули її спів, який доносився з людської.

Вона пішла слідом за Йосифом, готовим однаково оптимістично ставитися до всіх перипетій їхніх мандрів. Увійшовши до розкішної зали, де обидва вельможі, спершись ліктями на стіл, залитий світлом двадцяти свічок, допивали останню пляшку угорського, Консуело і Йосиф зупинились, як належало бродячим музикантам, біля дверей і приготувалися виконати маленькі італійські дуети, розучені в горах.

— Увага! Перш ніж почати, — лукаво сказала Консуело Йосифу, — пам'ятай, що пан граф збирається екзаменувати нас із тобою з музики. Постараймося ж не провалитися!

Граф був дуже потішений цим зауваженням. Барон поклав на перевернуту тарілку портрет своєї таємничої Дульцінеї й, очевидно, зовсім не був налаштований слухати спів.

Консуело намагалася не виявляти ні свого голосу, ні свого вміння співати. Її удавана стать не допускала бархатистості звуку, а в тому віці, якого надавав їй хлоп'ячий костюм, вона не могла мати закінченої музичної освіти. Консуело співала дитячим тембром, трохи різким і мовби передчасно розбитим через зловживання співом на відкритому повітрі. Вона вважала забавним наслідувати наївний, недотепний спів і сміливі короткі фіоритури вуличних хлопчиків Венеції. Але хоч як чудово грала вона цю музичну пародію, в її жартівливій грайливості було стільки природженого смаку, дует був проспіваний із таким вогнем, так дружно, сама народна пісня була така свіжа й оригінальна, що барон, прекрасний музикант і вроджений артист, поклав на місце портрет, підвів голову, став схвильовано соватися на стільці й нарешті голосно зааплодував, вигукнувши, що ніколи в житті не чув такої справжньої, зворушливої музики. Графові ж Ґодіцу, вихованому на творах Фукса, Рамо[201] й інших класичних авторів, набагато менше сподобалися й сам жанр і виконання. Він вважав, що барон — північний варвар, і обоє хлопчиків, якими він опікувався, щоправда, досить тямущі учні, але йому доведеться витягати їх за допомогою своїх уроків із мороку неуцтва. У нього була манія самому навчати своїх артистів, і він мовив повчальним тоном, хитаючи головою:

— Непогано, але доведеться багато переучувати. Нічого! Не біда! Все це ми виправимо!

Граф уже уявляв, що Консуело і Йосиф його власність і входять до складу його капели. Він попросив Гайдна пограти на скрипці, і позаяк тому не було ніякої підстави приховувати своє обдаровання, юнак чудово виконав невелику, але дивовижно талановиту власну річ. Цього разу граф залишився цілком задоволений.

— Ну, тобі місце вже забезпечене, — сказав він, — будеш у мене першою скрипкою; ти мені цілком підходиш. Але ти будеш також займатися на віолі д'амур[202], це мій улюблений інструмент, я навчу тебе грати на ньому.

— Пан барон також задоволений моїм товаришем? — запитала Консуело Тренка, що знову поринув у роздуми.

— Настільки задоволений, — відповів барон, — що якщо коли-небудь мені доведеться жити у Відні, я не побажаю мати іншого вчителя, крім нього.

— Я буду вчити вас на віолі д'амур, — запропонував граф, — віддайте мені перевагу.

— Я віддаю перевагу скрипці й цьому вчителеві, — відповів барон, що виявляв, незважаючи на всю свою стурбованість, незрівнянну відвертість.

Він узяв скрипку й зіграв з великою чистотою й виразністю кілька пасажів із щойно виконаної Йосифом п'єси. Віддаючи скрипку, він сказав юнакові з непідробною скромністю:

— Мені хотілося показати, що я годжуся вам тільки в учні й можу вчитися старанно та з увагою.

Консуело попросила його зіграти ще що-небудь, і він виконав її прохання без усякої манірності. У нього були й талант, і смак, і розуміння. Ґодіц розсипався в перебільшених похвалах самій речі.

— Вона не дуже гарна, — відповів Тренк, — тому що це мій твір.