Консуело - Жорж Санд

— Ідіть, добродії, або, вірніше, ходімо, — ми будемо вашими провідниками. У кузові екіпажа цих бандитів, як у темниці, захований якийсь нещасний. Він лежить, зв'язаний по руках і ногах, і вмирає, закривавлений, із кляпом у роті. Звільніть його! Ця справа гідна ваших шляхетних сердець!

— Яке миле хлоп'я, присягаюся Богом! Ми, справді, не даремно вислухали його. Можливо, ми вирвемо з рук цих бандитів якого-небудь чесного дворянина.

— Ви кажете, вони там? — запитав граф, указуючи на ліс.

— Так, — відповів Йосиф, — але вони розбіглись; і якщо тільки ваші ясновельможності зволять послухатися моєї скромної поради, нам слід розділитися для нападу: треба якомога швидше піднятися в кареті по цьому косогору й досягти вершини пагорба. Біля самого узлісся ви знайдете екіпаж із в'язнем. Я ж у цей час проведу панів вершників навпростець. Бандитів усього троє. Вони добре озброєні, але якщо побачать, що їх оточили з усіх боків, не будуть чинити опору.

— Порада непогана, — мовив барон. — Графе, залишайтеся в кареті, і нехай з вами їде ваш служник: я візьму його коня. Один із молодиків проведе вас і вкаже, де зупинитись. А я беру із собою єгеря й оцього хлопчика. Поспішімо, а то розбійники, імовірно, напоготові й можуть нас випередити.

— Екіпаж розбійників нікуди від вас не втече, — зауважила Консуело, — кінь ледве живий від утоми.

Барон скочив на коня графського служника, а той розташувався на зап'ятках карети.

— Сідайте в карету, — сказав граф Консуело, пропускаючи її вперед; він і сам не міг зрозуміти, чому він так учинив. Одначе сів усе-таки на заднє сидіння, поступившись їй переднім. Форейтори пустили коней навскач, а граф, висунувшись із вікна карети, не зводив очей зі свого супутника, що верхи на коні переправлявся через струмок у супроводі служника, який посадив до себе на сідло Йосифа. Консуело була дуже неспокійна за свого бідолашного приятеля, якого могла вкласти перша ж випадкова куля; але в той же час гарячність, із якою він узявся за цю небезпечну справу, викликала її схвалення й повагу до нього. Вона бачила, як він піднімався по пагорбу в супроводі вершників, що хоробро пришпорювали своїх коней. Потім усі зникли в кущах. Раптом пролунали два постріли, потім іще один. Карета в цей час огинала пагорб.

Консуело, не знаючи, чим усе скінчилося, почала гаряче молитися.

Граф, що відчував таку ж тривогу за свого благородного супутника, з роздратуванням закричав форейторам:

— Та поганяйте ж, шалапути! Навскач!

Розділ 72

Синьйор Пістолет, — ми не можемо називати цю людину інакше, ніж охрестила його Консуело, тому що не вважаємо настільки цікавим, аби довідуватися про нього, — бачив зі своєї схованки, як карета зупинилася на крики втікачів. Інший безіменний, прозваний Консуело Мовчальником, стоячи на вершині пагорба, зробив ті ж спостереження й кинувся бігти до Мейєра; вони разом почали обговорювати, як урятуватися.

Перш ніж барон переправився через струмок, синьйор Пістолет випередив його й устиг причаїтися в хащі лісу. Він дав їм проїхати, а потім двічі вистрілив услід: одним пострілом він пробив капелюх барона, а іншим злегка поранив коня служника. Барон круто повернув коня, побачив бандита, поскакав на нього, й пістолетний постріл звалив того на землю; потім, залишивши пораненого з прокльонами качатися серед колючок, сам пішов за Йосифом, що під'їхав до екіпажа Мейєра майже одночасно із графською каретою. Граф устиг зістрибнути на землю. Мейєр і Мовчальник зникли разом з конем, не витрачаючи часу на те, щоб сховати в кущах екіпаж. Насамперед переможці зламали замок біля ящика, де перебував в'язень. Консуело завзято заходилася розрізати мотузки й допомогла вийняти кляп із рота нещасного, а в'язень, відчувши себе вільним, кинувся в ноги своїм рятівникам і став дякувати Богові. Але ледве встиг він глянути на барона, як вирішив, що потрапив із вогню та в полум'я.

— Боже мій! Та це ж пан барон фон Тренк[193]! — вигукнув він. — Не губіть мене, не видавайте! Згляньтеся, згляньтеся над нещасним дезертиром, над чоловіком і батьком! Адже я такий же пруссак, як ви самі, пане бароне, — адже я, як і ви, австрійський підданий і благаю вас, не заарештовуйте мене. Ох, змилуйтеся наді мною!

— Простіть його, пане бароне фон Тренк! — вигукнула Консуело, не знаючи, ні з ким вона говорить, ні про що йдеться.

— Я тебе милую, — відповів барон, — з умовою, що ти найстрашнішою обітницею заприсягнешся ніколи не говорити, кому ти завдячуєш своїм життям і волею.

Із цими словами барон вийняв із кишені носову хустку й закрив нею собі обличчя, залишивши відкритим тільки одне око.

— Ви поранені? — запитав граф.

— Ні, — відповів він, опускаючи нижче на лице капелюх, — але якщо попадуться нам ці удавані розбійники, мені не дуже хотілося б, аби вони мене впізнали. Я й так не на надто гарному рахунку у свого милостивого монарха. Цього тільки ще мені бракувало!

— Розумію, — зауважив граф, — але будьте спокійні: я беру все на себе.

— Це може врятувати дезертира від різок і шибениці, але не врятує мене від немилості. Та вже однаково, — звідки знати, що може трапитися; треба, ризикуючи всім, робити послуги ближньому. Нумо, братику, можеш триматися на ногах? Щось не дуже, як видно. Ти поранений?

— Правда, мене страшно били, але тепер я нічого не відчуваю.

— Коротше кажучи, ти в силах утекти?

— О так, пане ад'ютанте!

— Не називай мене так, йолопе! Мовчи й забирайся геть! Та й нам, ласкавий графе, не завадить зробити те ж саме. Мені не терпиться скоріше вибратись із цього лісу. Я вбив вербувальника, і якщо це тільки дійде до короля, мені так не минеться! Хоча зрештою все це дрібниці, — додав він, знизуючи плечима.

— Жаль! — сказала Консуело, у той час як Йосиф простягав свою фляжку дезертирові. — Якщо ви кинете його тут, його зараз же знову заберуть. Ноги в нього розпухли від мотузок, руками він ледве володіє. Гляньте, який він блідий і виснажений.

— Ми його не кинемо, — заявив граф, що не зводив очей з Консуело. — Спішся, Франце, — наказав він своєму служникові й, звертаючись до дезертира, сказав: — Сідай на цього коня, я його дарую тобі; і ось ще на додачу, — мовив він, кидаючи йому гаманець. — А вистачить у тебе сил добратися до Австрії?

— Так, так, ваша ясновельможносте!

— Ти хочеш їхати до Відня?

— Так, ваша ясновельможносте!

— І знову стати на службу?

— Так, ваша ясновельможносте, тільки не в Пруссії.

— Вирушай