Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо

Надвечір третього дня вони, чи то догадавшись, що помиляються, чи то одержавши якусь звістку, почали насуватись на нас. Ми саме отаборилися в дуже гарному місці і розташувались на ночівлю, бо були в пустині, а пройшли ще тільки миль п’ятсот; а до Яравени, куди лишалося ще два дні путі, не було жодного міста. По цей бік озера в пустині траплялись ліси та невеликі річки, що всі впадали у велику ріку Уду. Ми спинились у вузькій долині, між двома невеликими, але густими гайками, і розташувались, чекаючи нападу вночі.

Крім нас чотирьох, ніхто не знав, чому за нами гнались; але каравани в цій пустині завжди укріплюють на ніч свої табори, неначе від цілої армії розбійників, бо татари вештаються тут численними ордами. Отже, переслідування не здавалось нікому чимсь незвичайним.

Цієї ночі наш табор розташувався так влучно, як ніколи за всю нашу дорогу. Ми стояли між двома гайками, перед нашим фронтом протікала маленька річка. Отже, нас могли оточити чи атакувати лише спереду або з тилу. Ми захистили фронт, як тільки могли, постягавши докупи всі наші тюки, поставивши верблюдів та коней в одну лінію на нашому березі річки і зрубавши кілька дерев, щоб захистити тил.

Так лаштувались ми на ніч, але ворог з’явився раніше, ніж ми скінчили. Цього разу вони не напали на нас, як злочинці, а спершу прислали до нас трьох посланців, пропонуючи видати їм людей, що зневажили їх жерців і спалили їх бога Чам-Чі-Тонгу, щоб вони могли так само вогнем покарати злочинців.

Наші люди страшенно здивувались, почувши таку звістку, і почали пильно вдивлятись в очі один одному, стараючись знайти винних; та винних, мабуть, не було. Наш старшина відповів, що він певен, що ніхто з нашого табору непричетний до цього злочину; що ми мирні купці і подорожуємо в своїх справах; що ні їх, ні кого іншого ми не образили, і що вони мусять шукати своїх напасників десь-інде, а не серед нас. Отже, ми просили не турбувати нас, бо ми зуміємо постояти за себе.

Наша відповідь, мабуть, зовсім не задовольнила їх, бо на світанку коло табору з’явилась велика юрба. Побачивши нашу добру позицію, вони не зважилися підійти ближче, ніж до річки, що протікала перед нами. Ми дуже збентежились, бо їх було не менше десяти тисяч. Якийсь час вони стояли й дивились на нас, а тоді раптом, зчинивши страшенний галас, випустили в нас безліч стріл; та ми добре загородились тюками, і, наскільки я пам’ятаю, жоден із нас не постраждав.

Згодом ми побачили, як татари посунули трохи направо, і стали чекати нападу з тилу, коли один хитрий хлопець — яравенський козак, що був на московській службі, гукнув до нашого старшини:

— Я спроваджу всіх цих людей геть до Шилки[157].

Так звалось місто за чотири-п’ять днів переходу на південь. Забравши свій лук та стріли, він скочив на коня й поскакав назад, ніби вертаючись до Нерчинська. Потім, зробивши великий круг, він під’їхав до татар, і, вдаючи з себе посланця, розказав їм про те, що люди, які знищили їх Чам-Чі-Тонгу, пішли з караваном невірних, як він їх звав, тобто християн, до Шилки, де вони вирішили спалити тунгуського бога Шал-Ісара.

Цей хлопець був сам татарин і говорив їхньою мовою. Він так спритно розіграв цю комедію, що вони відразу ж повірили йому і негайно поскакали до Шилки, куди було не менше п’яти днів путі на південь. Через три години ми їх уже не бачили, більше ніколи про них не чули і не знаємо, були вони в тій Шилці чи ні.

Після цього ми мирно подорожували до міста Яравени, де був російський гарнізон. Там ми відпочили п’ять днів, бо караван був стомлений останнім переходом та безсонною ніччю.

Від Яравени ми двадцять три дні йшли страшною пустинею[158]. В дорогу ми запаслись кількома наметами, щоб вигідніше було ночувати, а наш старшина купив шістнадцять возів чи фургонів для води та провізії. Вночі ними загорожували наш невеличкий табір, і коли б з’явилась якась татарська ватага, вона не вчинила б нам шкоди.

Відбувши таку подорож, ми, звичайно, потребували відпочинку. В цій пустині ми не бачили ні оселі, ні дерева, ні навіть кущика. Багато зустрічали ми мисливців, що полювали на соболів. Всі вони були татари з Монгольської Татарії[159], до якої належала й ця країна. Вони часто нападали на невеличкі каравани, хоч ми ніколи не зустрічали їх великими ватагами. Мені дуже хотілось побачити хутра соболів, на яких вони полювали, але мені ні разу не довелось розмовляти з ким-небудь із них: вони не зважувались підійти до нас, а ми боялись відбитись від своїх.

Пройшовши цю пустиню, ми вступили в досить залюднену місцевість; ми там зустріли побудовані московським царем міста й застави, де стояли гарнізони для охорони караванів та захисту населення від татар, бо інакше від них нікому не було б спокою. Його царська величність видав суворий указ охороняти каравани й купців і наказав при першій чутці про татарську ватагу виряджати негайно загони солдатів супроводити каравани від станції до станції.

Удинський губернатор[160], з яким шотландський купець був знайомий і якого я відвідав разом з ним, запропонував дати нам п’ятдесят чоловік охорони до найближчої станції, якщо ми передбачаємо яку-небудь небезпеку.

Я думав раніше, що, наближаючись до Європи, ми натрапимо на залюдненішу місцевість і цивілізованіше населення; але я помилився. Ми мали перейти ще землі тунгусів[161], де спостерегли такі ж самі та навіть більші ознаки варварства і те ж саме ідолопоклонство. А втім, їх завоювали й цілком підкорили московити, тому вони не були такі страшні, хоч своїм грубим поводженням, язичеством та многобожжям переважали всі народи світу. Вони вдягаються в звірячі шкури; їх житла теж зроблені із звірячих шкур. Відрізнити чоловіка від жінки не можна, бо в усіх однаково коряві обличчя, однаковий одяг. Взимку, коли землю вкривав сніг, вони живуть під землею, в печерах, з’єднаних між собою підземними ходами.

Коли в татар Чам-Чі-Тонга був ідолом для всього села чи краю, то в тунгусів ідоли були під кожним наметом, у кожній печері. До того ж вони поклоняються зорям, сонцю, воді, снігові і взагалі всьому, що перевищує їх розуміння, а розуміють вони дуже мало і тому шанують майже всі сили природи та кожну