Українська література » Сучасна проза » Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой
біжиш?»

На Нікітському майдані Даша спинилася, — ледве дихала, кололо в серці. Безупинно дзвонячи, проходив освітлений трамвай з причепом. На приступках висіли люди. Один, ухопившись правою рукою за мідну штангу, а в другій тримаючи плоский крокодиловий чемоданчик, пролетів мимо й обернув до Даші брите сильне обличчя. Це був Мамонт. Даша ойкнула і побігла за трамваєм. Він побачив її, чемоданчик у його руці судорожно підлетів. Він одірвав від поручня другу руку, зіскочив на всьому ходу, похитнувся навзнак, марно хапаючись за повітря, задер одну величезну підошву, і зараз же його тулуб зник під трамвайним причепом, чемоданчик упав до ніг Даші. Вона бачила, як піднялись судорогою його коліна, почувся хрускіт кісток, чоботи забили по брукові. Завищали гальма, з трамвая посипались люди.

Графітове світло попливло в очах, м’яким, як запона, здавався брук, — знепритомнівши, Даша упала руками і щокою на крокодиловий чемоданчик.


IX

Перехід у наступ Добровольчої армії, так званий «другий кубанський похід», почався з операції проти станції Торгової. Оволодіти цим залізничним вузлом було надзвичайно важливо, — з його здобуттям весь Північний Кавказ відрізувався від Росії. Десятого червня армія на дев’ять тисяч штиків і шабель під загальним командуванням Денікіна кинулась чотирма колонами на оточення Торгової.

Денікін перебував при колоні Дроздовського. Напруження було величезне. Всі розуміли, що результат першого бою вирішує долю армії. Під артилерійським обстрілом противника, захищені вогнем єдиної своєї гармати, що стріляла на картеч, дроздовці кинулись вплав через річку Єгорлик. У передньому цепу борсався в воді, як барило, захлинаючись і лаючись, командир полку, штабс-капітан Туркул. Червоні відчайдушно захищались, але невміло, дозволили досвідченому противникові оточити себе. Застави були збиті — з півдня колоною Боровського, зі сходу — кіннотою Ерделі. Перемішані частини червоних і величезні обози, залишивши Торгову, почали відступати на північ. Але тут з боку Шабліївки їм перегородила шлях колона Маркова. Перемога добровольців була цілковита. Козачі сотні Ерделі гасали по степу, рубаючи втікаючих, беручи полонених і вози з добром.

Уже смеркло. Бій вщухав. Денікін, заклавши повні руки за спину, червоний і нахмурений, ходив по перону вокзалу. Юнкери з жартами і сміхом, — як жартують після смертельної небезпеки, що минула, — носили мішки з піском, укладали їх на відкриті платформи, встановлювали кулемети на саморобному бронепоїзді. Зрідка, стрясаючи повітря, доносився гарматний постріл, — це на півночі за Шабліївкою били з червоного бронепоїзда. Останній снаряд звідти впав коло мосту через Манич, там, де на сивій конячині сидів генерал Марков. Він не спав, нічого не їв і не курив дві доби і був роздратований тим, що Шабліївку зайняли не так, як йому хотілось. Станцію займав сильний загін з артилерією і броньовиками. Вчора, одинадцятого, і сьогодні цілий день його обхідна колона билась уперто й без успіху. Швидке щастя на цей раз зрадило його. Втрати були величезні. І тільки надвечір, очевидно в зв’язку з загальною обстановкою, більшовики, що займали Шабліївку, відступили.

Трохи перехилившися з сідла, він придивлявся до не- виразних обрисів кількох трупів, що лежали в застиглих позах, так, як їх застала смерть. Це були його офіцери, кожен з них у бою вартий був цілого взводу. Зовсім безглуздо, через якусь млявість його розуму, було вбито й поранено кількасот найкращих бійців.

Він почув стогін, хрипучі зітхання людини, яка наче прокидалась від кошмару, якесь шипіння. З передмостового окопу підвівся офіцер і зараз же упав животом на бруствер. Закректавши, обперся, насилу підняв ногу, виліз і став непорушно дивитись на велику ясну зірку в згасаючому заході. Покрутив оббритою головою, застогнав, пішов, спотикаючись, побачив генерала Маркова. Взяв під козирок, одірвав руку:

— Ваше превосходительство, я контужений.

— Бачу.

— Я дістав постріл у спину.

— Даремно…

— Я контужений з спини в голову з револьвера впритул… Мене намагався вбити вільноопреділяючийся Валер’ян Онолі…

— Ваше прізвище? — різко спитав Марков.

— Підполковник Рощин…

Якраз у цю хвилину, востаннє, вистрілила шестидюймова гармата з червоного бронепоїзда, що відходив на північ. Снаряд, виючи, промчав над темним степом. Сива конячина генерала, злякавшись, прищулила вуха, почала сідати. Снаряд шарахнув з неба й розірвався за п’ять кроків від Маркова.

Коли розвіявся пил і дим, Вадим Петрович Рощин, відкинений вибухом, побачив на землі сиву конячину, що хвицала повітря, і коло неї — розкинуте маленьке бездиханне тіло. Рощин, підвівшись, закричав:

— Санітари! Убито генерала Маркова!

Зайнявши Торгову, Добровольча армія повернула на піеніч, на Великокняжеську, з подвійною метою: щоб допомогти отаманові Краснову очистити Сальський округ від більшовиків і щоб міцніше забезпечити свій тил з боку Царицина. Великокняжеську взяли без значних втрат, але й успіху не вдалося розвинути, бо в нічному бою кінний загін Будьонного збив і розтріпав козачі частини Ерделі і не дав їм переправитись через Манич.

Під самою станцією мало не загинув перший добровольчий бронепоїзд. З нього помітили, як біг паровоз під білим прапором і, вважаючи, що це парламентери, припинили вогонь. Але паровоз летів, не зменшуючи ходу, безперервно свистячи. Аж в останню хвилину з бронепоїзда догадались дати по ньому кілька пострілів впритул. Проте зіткнення сталося, одна платформа була розбита, і паровоз перекинувся — він був облитий нафтою і обвішаний бомбами. На кілька хвилин усе поле бою зацікавилось цим кадром з американського фільму.

Передавши район донському командуванню, залишивши загонам станичників самим кінчати з місцевими більшовиками, Денікін знову повернув на південь, щоб оволодіти дуже важливим вузлом — станцією Тихорєцькою, яка з’єднувала Дон з Кубанню, Чорномор’я з Каспієм. Він ішов назустріч великим небезпекам. На шляху лежали два великих іногородніх села — Піщанокопське й Біла Глина — вогнища більшовизму. Їх спішно укріплювали. Армія Калніна гарячково окопувалась під Тихорєцькою. Армія Сорокіна заспокоїлась на той час від паніки і починала налягати з заходу. Перегруповувалися розбиті на Маничі частини червоних, переходили з тилу в наступ. З багатьох станиць висилалося ополчення.

Денікін міг розраховувати тільки

Відгуки про книгу Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: