Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Слова його заглушив шум оплесків. Hа трибуні стояв новий оратор — невеликий на зріст чоловік у сірому піджаку, в зім’ятому поперечними зборками жилеті. Нагнувши лисий бугристий череп, він розбирав папери. Він сказав трохи гаркавим голосом: «Товариші!» — і Даша побачила його заклопотане обличчя з примруженими, як на сонці, очима. Руки його спирались об стіл, об листочки записок. Коли він сказав, що темою сьогодні буде величезна криза, яка обрушилась на всі країни Європи і найтяжче — на Росію, темою буде — голод, три тисячі чоловік під задимленим дахом затамували подих.

Він почав із загальних міркувань, говорив рівним голосом, намацуючи зв’язок із слухачами. Кілька разів одходив від стола і повертався до нього. Він говорив про світову війну, яку не можуть і не хочуть закінчити дві групи хижаків, що вп’ялися, один одному в горло, про шалену спекуляцію на голоді, про те, що війну може закінчити тільки пролетарська революція…

Він заговорив про дві системи боротьби з голодом: про вільну торгівлю, яка неймовірно збагачує спекулянтів, і про державну монополію. Він відступив кроків на три в бік від стола і, нахилившись до аудиторії, заклав великі пальці з боків за жилет. Зразу виступили вперед лобата голова і великі руки, — вказівний палець був забруднений чорнилом:

— … Ми стояли і будемо стояти пліч-о-пліч з тим класом, з яким ми виступили проти війни, разом з яким повалили буржуазію і разом з яким переживаємо весь тягар теперішньої кризи. Ми повинні стояти за хлібну монополію до кінця… (Зубатий хлопець навіть крякнув при цьому). Перед нами завдання — необхідність перемогти голод або принаймні зменшити тягар до нового врожаю, відстояти хлібну монополію, відстояти право Радянської держави, відстояти право пролетарської держави. Всі надлишки хліба ми повинні зібрати і добитися того, щоб усі запаси були звезені в ті місця, де терплять нужду, і правильно їх розподілити. Це основне завдання — збереження людського суспільства, і в той же час неймовірний труд, який розв’язується тільки одним шляхом: загальним, посиленим підвищенням праці…

В бездиханній тиші хтось раптом глухо ойкнув, чиясь змучена душа спіткнулась на цьому крижаному підйомі, куди вів чоловік у сірому піджаку. Лоб його нависав над слухачами, з-під опуклостей дивились очі — пильні, невблаганні:

— … Ми зіткнулися віч-на-віч із здійсненням завдання революційно-соціалістичного, тут постали перед нами надзвичайні труднощі… Це ціла епоха якнайзапеклішої громадянської війни… Тільки розбиваючи наголову контрреволюцію, тільки продовжуючи політику соціалістичну в питанні про голод, у боротьбі з голодом, ми переможемо і голод, і контрреволюціонерів, які користуються цим голодом… — Рука його вилетіла з-за жилета, знищила когось у повітрі й повисла над залом: —… Коли робітники, збиті з пантелику спекулянтськими лозунгами, говорять про вільний продаж хліба, про ввіз вантажного транспорту, ми відповідаємо, що це значить — піти на виручку куркулям… Цим шляхом ми не підемо… Ми будемо спиратися на трудовий елемент, з яким ми здобули Жовтневу перемогу, будемо добиватися свого рішення тільки впровадженням пролетарської дисципліни серед верств трудового народу. Перед нами історичне завдання, ми розв’яжемо його… Найбільш корінне питання життя про хліб — порушили останні декрети. Вони всі мають три керівні ідеї. Перша — ідея централізації, або об’єднання всіх разом в одну спільну роботу під керівництвом центру… Так, нам вказують, як на кожному кроці мішечництво і спекуляція руйнують хлібну монополію. Все частіше доводиться чути від інтелігенції: але ж мішечники роблять їм послугу, і вони всі ними годуються… Так, але мішечники годують по-куркульському, вони діють саме так, як треба діяти, щоб зміцнити, встановити і увічнити владу куркулів… — Рука його закреслила те, чого більше ніколи вже не буде.-… Наш другий лозунг — об’єднання робітників. Вони виведуть Росію з неймовірно скрутного становища. Організація робітничих загонів, організація голодних з неземлеробських голодних повітів, — їх ми кличемо на допомогу, до них звертається наш комісаріат продовольства, їм ми говоримо: «В хрестовий похід за хлібом».

З тяжкою люттю обрушились оплески. Даша бачила, як він відступив, засунувши руки в кишені, підняв плечі. На вилицях його горіли плями, повіки дрижали, лоб був вологий:

— … Ми будуємо диктатуру… Ми будуємо насильство по відношенню до експлуататорів…

І ці слова потонули в оплесках. Він махнув рукою: перестаньте ж… І — в тиші:

— …«Об’єднуйтесь, представники бідноти», — ось наш третій лозунг… Перед нами історичне завдання: нам треба дати самосвідомість новому історичному класові… В усьому світі загони робітників міських, робітників промислових об’єдналися поголовно. Але майже ніде в світі не було ще систематичних, беззавітних і самовідданих спроб об’єднати тих, хто по селах, у дрібному землеробському виробництві, в глушині й темряві отуплений всіма умовами життя. Тут стоїть перед нами завдання, яке зливає в одну мету не тільки боротьбу з голодом, а боротьбу і за весь глибокий і важливий лад соціалізму. Тут перед нами такий бій, за який варто віддати всі сили і поставити все на карту, тому що це бій за соціалізм, тому що це бій за останній лад трудящих і експлуатованих.

Він швидко долонею витер лоба.

— … І недалеко від Москви, і в губерніях, що лежать поряд — в Курській, Орловській, Тамбовській, — ми маємо, за обрахунками обережних спеціалістів, ще тепер до десяти мільйонів пудів надлишків хліба… Давайте, товариші, братися до цієї справи спільними зусиллями. Тільки спільні зусилля, тільки об’єднання всіх, хто найбільше страждає в голодних містах і повітах, нам допоможуть, і це — той шлях, на який вас кличе Радянська влада: об’єднання робітників, об’єднання бідноти, їх передових загонів для агітації на місцях, для війни за хліб проти куркулів…

Він частіше проводив долонею по лобі, голос його стихав, — він сказав уже все, що хотів. Він узяв зі стола аркушик, глянув, зібрав решту паперів:

— Отже, товариші, якщо ми все це засвоїмо, все це зробимо, тоді переможемо напевне.

І раптом усмішка, добродушна і ясна, освітила його обличчя. І всі зрозуміли: свій, свій! Закричали, заплескали, затупотіли. Він побіг з трибуни, втягаючи голову в плечі. Хлопець коло Даші ревів волячою горлянкою:

— Хай живе Ілліч!

Даша могла тільки сказати: бачила й чула «інше»… Повернувшися з мітингу,