Ідеаль, або На поміч, пардон - Фредерік Бегбедер

танцювати в самих трусенятах у світлі прожекторів, а наприкінці смертельно ображають двісті дев’яносто дев’ять з-поміж трьохсот. Сердешні крихітки! Ми задля сміху розставляємо пастки: наприклад, кладемо в гримерній стос розкішних парео. Котра вийде в них на подіум, та відразу ж вилітає з кастингу (згідно з пляжною аксіомою Бідара: «Хто парео вбирає, той товсту сраку ховає»). Кармену Касс, як відомо, знайшли на такому конкурсі в естонському місті Найде. Вона здобула титул Міс Ярва-Яаані в чотирнадцять років, коли Ерік Дюбуа запопав її на пляжах Балтики. Те саме сталося з Жізель Бундген, лавреаткою конкурсу «Еліт-модел-лук» у Бразилії. Що ж, я не проти цієї методи, та вона не дуже вишукана. Вербування старосвітськими методами, нахабно, на вулицях і в барах, потребує певної зухвалості, бравади, вміння імпровізувати і йти на ризик, тринадцяти-чотирнадцятирічних дівчат потрібно зваблювати, тішити, заспокоювати і класти собі до кишені. Та наперед нічого не вгадаєш. Існують чоловіки, що стали справжнісінькими легендами в цьому мистецтві, авжеж, це таки мистецтво, повірте. Вони йшли на абордаж з квіткою в рушниці й без сачка. Хто не ризикує, той не має. Вони воювали однаковою зброєю. Звісно, ці мисливці на метеликів не захоплювалися куртуазним коханням (у трубадурів це виходило ліпше), та вони бодай ризикували зазнати приниження, відмови, виставляли себе на посміховисько. Та все воно у минулому, бо інтернет раціоналізував це діло. Помістіть коротеньку об’яву, і дівчата полетять на неї як мухи на мед, щоб за три з половиною рублі зганьбитися у шоу, котре вже наперед продали worldwide. Вказуєш перелік критеріїв, і прізвища посиплються немов з торби, разом з фотографіями й адресами електронної пошти; з вербування дівчат зникла поезія, й винні в тому високі технології. Світ змінився: колись ми були коло їхніх ніг, а тепер дівчата самі благають нас навколішки. Завтра вони збунтуються, зметуть з лиця землі конференц-зали, підпалять офіси наших агенцій, візьмуть у заручники наших букерів! Перша гламурна революція, яку транслюватимуть у прямому ефірі на Фешн-ТВ, станеться тут, у Росії, тому що тут, як і у Франції, революція стала народною розвагою. Скажу вам по секрету, панотче, я ніяк не можу дочекатися, аж якась із цих богинь нахромить мою голову на вістря списа.

5

Що ви кажете, любий starets? Що знаєте Красуню? Зачекайте, pajalasta, я дістану записник, ось, тепер я уважно слухаю, дякую за довіру, обіцяю змінитися, я більше ж так не можу, ви мій рятівник, я розпочну нове життя. Прізвище, ім’я? Дойчева, Лєна. Можна по літерах? Da. Вона вродлива? Гаразд, на одного янгола більше буде, їх тут у вас у церкві скільки завгодно. Вона чеченка? Що ж, ми збрешемо їм. Ні, що ви, я нітрохи не сумніваюся у вашій оцінці, та погодьтеся, ситуація безглузда: хто б міг подумати, що ви захочете познайомити мене з донькою вашої парафіянки! Вона мріє про цю професію? Та ви не бачили її? О Боже! Хіба мало дівчат, що мріють про те, як ото заробити б мільйони, не кивнувши й пальцем, та це ще не означає, Що вони схожі на Даутзен Крус. Сподіваюся, в неї борода менша, ніж у вас? Жартую. Є в цього чарівного створіння номер мобільника чи адреса? Вона школярка з Санкт-Петербурга? Чудово, я саме збирався організувати там мій model search contest,[30] велике вам spassiba. В Петербурзі нам допоможе Рух громадянських ініціатив, адже за межами Москви молодь трохи відважніша. Ні, в Чечню ми не поїдемо, там небезпечно! Уявляєте конкурс гарних крихіток під виття бомб? Я волію мати справу з секс-бомбами і чинити замахи лише на дівочу цноту. Не для того подався я у вербувальники, щоб петляти поміж протипіхотними мінами й осколковими гранатами у зоні бойових дій. Я зателефоную їй з приводу кастингу, пославшись на вас, і ми подамо її Бертранові як фіналістку конкурсу на звання Міс Чечня. Сюрреалізм якийсь, правда ж? Боюся, щоб не було проблем з поліцією: у вас перемовини про купівлю рекламних площ треба провадити з агенцією, що контролюється президентською адміністрацією, а Путін не дасть нам обрати чеченку, навіть удавану! Та дарма, можна спробувати задля сміху, а якщо вона раптом стане зіркою, то вони не зважаться закатрупити нас. Я й не сподівався завербувати когось у вашому храмі. Ви, звісно, скажете, що якби в церкві нічого надприродного не відбувалося, то де ж тоді воно коїлося б? У неї бодай високі вилиці? А зуби рівні мов клавіші піаніно? Мигдалеві оченята, пухкі вуста, погляд переляканої лані, стрункі стегна? Перепрошую, що починаю ставити ці запитання, та якщо ця сповідь обертається службовою нарадою, то кажіть конкретніше. Млосний погляд, малинові вуста, прозора шкіра, бездоганний овал юного личка, немов ото яйце Фаберже? «Начебто так», — єзуїтська відповідь. А можна бути єзуїтом і заразом православним? Але ж можна бути чеченкою і мешкати у Санкт-Петербурзі… Днями мій колега сповістив про те, що надійшла нова партія ласих чеченок, та всі вони виявилися худі мов скіпки, всі були зґвалтовані російськими вояками, а ті, що ще згодилися б на щось, були вже вагітні. «На жаль, — сказав я, тицьнувши себе пальцем у чоло, — тут не написано „Амнесті Інтернешнл“!» Ми не повертаємо до життя пригнічених сиріт. Та вашу християнку я обов’язково погукаю. Довіряю вам. Людина, що має справу з Пречистою Дівою, повинна знатися на цнотливих школярках.

6

Ваша довіра — це честь для мене, знайте це, і я постараюся бути гідним її. Я прийшов до вас, бо хочу стати іншою людиною. Я сам собі огидний. Я страшенно ненавиджу себе. Пошуки ідентичності, пошуки свого «я», всіляка інша дурня, — мені завжди задавалося, що це просто балаканина. Та я працюю над собою… Ще в Парижі у мене виникла звичка блукати вночі довкола церков. Щоразу, повертаючись додому, я йшов до собору Нотр-Дам, до Сен-Сюльпіс, до святого Томи Аквінського в пошуках необхідної дози святої води. Та улюбленим моїм притулком стала базиліка Святої Клотильди, на перетині вулиць Ляс-Касас і Казимира Пере в сьомому окрузі. Не бували там? Зайдіть якось, коли будете у Франції, це одне з найгарніших місць для паломництва у нашій країні: дві неоготичні ажурні вежі XIX століття височать за невеличким майданом, навпроти скверу, де під наглядом нянь-філіпінок гасають дітлахи у пальтечках «Бонпуен». Будьте певні, в цьому окрузі релігія — це опіум для багатих. Я частенько падав навколішки під цими стрільчастими — слава Богу, не ядерними, — арками, відчуваючи на собі підозріливі погляди заможних городян. А часом о п’ятій ранку, оскільки церква