Ідеаль, або На поміч, пардон - Фредерік Бегбедер

у 90-х дарма не минулося. Колись усі росіяни розмовляли моєю мовою: Достоєвський з дітлахами, Тургенев з Флобером, Набоков з Піво, Габрієль Мацнев зі мною. Сьогодні цей почин забули, й у вас, як скрізь, панує англійщина. Від паризьких козаків у моїй мові лишилося тільки слово «бістро» (від російського «быстро»), та я вимовляю його частенько, тож віддамо йому належне. Розмова мертвою мовою боронить від чужих вух. Та навстоячки така балачка, скажу відверто, не сприяє проханням про відпущення гріхів! А ваші чотиригодинні відправи (на Великдень вони будуть узагалі по шість годин тривати) шкідливі для здоров’я після бурхливої ночі! Під час нашої останньої зустрічі я порівняв вас із психоаналітиком, та у Фройда принаймні можна було прилягти на канапу…

Не можу пробачити собі, що так давно не озивався: з головою поринув у роботу. Мені довелося податися в Париж, щоб перебалакати з клієнтом. Мушу вам сказати, що обстановка там ще гірша, ніж за тої пори, коли ви читали проповіді в церкві Александра Невського на вулиці Дарю: хоч зима там лагідніша, ніж тут, французи сумують дужче, ніж росіяни. Що ж ви хочете: вони ще не згубили ілюзій і вперто шукають світло в кінці тунелю, це навіть зворушує. Що, перепрошую? Авжеж, дехто ще вірує у вашого Господа. Що правда, то правда. Та в модельних агенціях таких небагато. Щоб якось пом’якшити відсутність надії, всі наші співробітники колються втіхою, як і я оце. Можна, я вам дещо скажу? Зрештою, я задля цього і прийшов. Здається, більшість ваших парафіян у Росії розглядає релігію як притулок, не дуже віруючи в Бога, просто їм здається, що нехай буде вже Господь, ніж капіталізм.

Повернення до джерел позбавляє мук, що настали внаслідок падіння совєтського устрою. Глобалізований гедонізм робить ставку на той самий принцип, що й сталінізм: брехуни шиють у дурні цапів. Та гедонізм ще більша пустка, ніж комунізм, бо це релігія. Що не має змісту. Отож, Господь… він ліпший, ніж ГУЛАГ, і дешевший, ніж «бентлі». Така дивна ця епоха… Сімдесят років революції — і все тільки задля того, щоб учинити з Москви зразковий Лас-Вегас і, повернувшись у лоно церкви, сповідуватися у мерзенних гріхах.

Запевняю вас, у моїх знайомих атеїстів те саме завдання, що й у ваших вірян, які нещодавно здобули свободу: аби лиш не думати. Тікати від прикрих запитань — ось чим вони переймаються. (Хто я, щасливець, улюбленець, вигнанець? Чи смертник, якого покинули напризволяще? Чи варто жити, щоб так дорого платити? Як лишитися чоловіком за матріархату? Чим замінимо ми Бога цього разу, — веб-камерою, нагайкою чи кімнатним цуциком?) Щоб заглушити свою самотність і обманути безмовність, ці нехристи купують авта в кредит, качають музику, починають пиячити з обіду, вживають стимулятори вранці й снодійне увечері (часом і навпаки), проглянувши нотатник у мобільнику, залишають повідомлення «я тебе кохаю» відразу на кількох автовідповідачах, підписуються на всі кабельні канали для дорослих і заповнюють свій блокнот зустрічами, які скасовують останньої миті, остерігаючись, що не зможуть прилюдно сказати бодай слово, не заплакавши. Вони ходять вулицями, читаючи есемески і не дивлячись під ноги (тобто вшелепуються у лабрадоряче лайно); мастурбують, читаючи «Плейбой» та «Ін стайл»; верещать з утіхи, коли капітан улюбленої команди б’є головою під дихало гравця супротивника; переступаючи через бурлак, що розляглися долі, гасають підземними комерційними центрами, що скидаються на тематичні парки; зі шкури пнуться, щоб запопасти ігрову приставку «Нінтендо» раніш од сусіда; дзвонять удосвіта у невідкладну допомогу, щоб почути людський голос, і купують собі ДВД з другим сезоном «Клієнт завжди мертвий», який так і залишиться нерозпечатаний, бо їм приємніше м’яшкорити свого прутня, гортаючи садомазохістські комікси. А вільної від усього цього пори вони біжать насупроти рухові бігової доріжки, намагаючись забути, що озоновий пласт дедалі дужче виснажується. Індустрія гедонізму пропонує страшенну кількість розваг, щоб було чим захарастити мізки. А може, щоб не дати нам використовувати їх за призначенням? Це почалося не вчора (Платон і Паскаль уже давно помітили, що людина втікає від дійсності), просто процес прискорюється. В людей тільки одне в голові — як би ото розслабитися. Авжеж, людина стрімголов тікає у світ розваг, та, як на мене, втеча — це теж пошук, тільки зі знаком мінус. Що ж ми шукаємо? Любові, еге? Ох, та годі вже, не треба мені цих православних балачок з посткомуністичним ухилом. Бога? Теж утопія. Ми мріємо про мрію. Тобто спимо навстоячки, як ви оце, слухаючи мене.

2

— Панове, мета наша проста: ми повинні домогтися, щоб три мільярди жінок захотіли стати образом і подобою однісінької дівчини. Проблема в тому, як мені її знайти.

Незлецький вступ до предмету, правда ж? Повернувшись до Парижа, я продемонстрував поляроїдні знімки з кастингу московської агенції «Арісто» в офісі компанії «Л’Ідеалю» — це той канцерогенний крематорій для шкіри, що про нього я вам уже казав. Як на лихо, за блискучим вступом настав цілковитий крах, бо жодна дівчина не припала їм до вподоби, — де ж пак, їх палить нетерплячка, вони прагнуть омолодити марку на найближчі роки, і ставки такі високі, що замовники так нікого й не обрали. У всіх моїх дівчаток знайшовся ґандж: Юргіта замолода, Катарина надто вже вульгарна, Таня зависока, Ірина занадто сміхотлива, Олеся надто вже худа, Ксеня занадто хтива. Дана занадто фригідна… Від тих світлин вони аж танули, бо усвідомлювали, що їм не поталанить запізнатися з такими смаколиками (хіба що пробути з дівчиною хвилин десять на фотосесії, де, навіть не зиркнувши на них, з бігудями на голові й мобільником коло вуха, вона простягне їм руку і, чемно всміхнувшись, буде торочити гримерові про своє сексуальне життя). Кривитися — це було єдине, чим вони могли помститися за свою фрустрацію, адже вперше в житті вирішували вони долю красунь.

— У цієї надто вже слов’янський тип обличчя.

— А ця була б і нічогенька, та родимка в неї точнісінько як у Сінді Кроуфорд.

— У вас часом нема західнішої? Не такої eighties?[17] Більш glowy?[18] Менш pulpy?[19]

— Задля телепіару було б ліпше, якби вона балакала французькою.

— Ваші дівчата занадто girly[20] і недостатньо wild.[21]

— Та певно, не хотілося б юніорити марку.

— Потрібен рок-н-рол, гламур, щоб усе… щоб свінгувало чи що… — збентежене кахикання, — сказати б… трешувало.

— Обережніше, ми все ж таки мейнстрімова марка.

— Так, але тепер треш — це мейнстрім!

Хлопчина, що сказав те, втер чоло паперовою серветкою з карбованим логотипом «L’ldeal — Because