Ідеаль, або На поміч, пардон - Фредерік Бегбедер

від страху. Здоровецькі телепні в костюмах антрацитової барви можуть штанці обмочити, немов жалюгідні гейки, угледівши зграбних фей, до яких вони бояться підійти. А як зважуються урешті, то вже п’яні мов чопи, балакати їм ніколи, тож поводяться вони мов худоба, нахабно дихаючи на дівчат перегаром, і сіпають їх за руку, залишаючи синці. Декотрим воно до вподоби, що ж, звичка. Тож моя методика діяла безвідмовно. Я корчив із себе хирляка і плаксія, що цитує мертвих поетів, та при цьому пропонував шалені угоди зі світовим лідером косметичної індустрії. Неабиякий успіх воно мало, мушу зізнатися. До іншого життя мені вже не звикнути. Хтозна, як пересічні чоловіки живуть з тією самою жінкою декілька десятків років. Невже такі є на світі, панотче?

Фаховий романтизм не заважав мені ставитися до тих дівчат як до телиць; нічогісінько не почував я, проводячи їх до мого авта під звуки «Танцю юначок» з «Весни священної» Стравінського (сіпаючись по п’ять годин підряд у «Дягілєві», ті дівочки навіть не підозрювали, щоб клуб має назву на честь творця російського балету!). Я ставився до них як до юних кізоньок, яких треба було наловити для людського звіринцю вдома. Прошу вибачення, любий митрополите! Мені аж легше стало, коли я виявив, що тут дівчата покірливіші, ніж у Франції, й не збираються тут-таки каструвати мене. Чи, може, недарма англійською «раб» буде «slave»? Як по правді, я вже й забув, що є на світі жінки, котрі можуть пишатися, не принижуючи при цьому чоловіків. Я відкрив для себе чоловіче приділення, що існувало ще до того, як жінки утвердили своє. Може, за давньої пори всі панни опускали очі додолу, як оці російські ідилічні лялечки, що вдають таких самовідданих, аби лиш крутити тобою як циган сонцем. Не можна сказати, що я ненавиджу жінок, та мушу зазначити, що фемінізм знищив гумор, який давав змогу не гризтися чоловікам і жінкам. Хтось звелів дати дзвоник, і перерва скінчилася. Тепер ми рівні, й утіха скінчилася. Віднині ми суперники в одиночних перегонах.

Мене зворушувала їхня бідність, вони ладні були хутенько віддатися за рум-сервіс у готелі «Маріот», їхні синтетичні лахи, штучні шуби, копійчані прикраси і за безцінь придбана туалетна вода, що тхнула синтезованим запахом троянд… Від тих ознак убогості я страшенно збуджувався. Якось одна попросила в мене грошей на метро, щоб дістатися додому. Один дзвінок Сергієві, й вона буде їздити «гамєром» — поважні люди вміють винагороджувати за добре виконану роботу.

4

— Октаве, ти певен, що в тебе нема за пазухою чеченської бомби?

— ОГО-ГО! Ти хочеш погубити нас, босе, чи що? НІКОЛИ не кажи нічого такого вголос в російському аеропорту! Перепрошую, пане митнику, він пожартував, усе гаразд, це такий французький гумор, він трохи важкенький… Візьміть, прошу вас, оці сто евро як компенсацію, pazhalasta, diplomat, dokumenti, можна без черги? Ambassad, Governement, merci, spassiba.

Мій любий бос в «Арісто» аж нетямився, вийшовши з «А’Ідеалю», і після прибуття до Москви відразу ж звелів принести йому всі світлини чеченок, що відбули кастинг з 1991 року. Гадаю, він підсвідомо закоханий у Рашида Бані, генерального директора-гермафродита «Л’Ідеалю». І поклав собі нізащо його не розчарувати. Та я вже все передивився: нічогісінько підходящого в нас не було у запасі. Наші останні чеченки вже напевне поставали матерями багатьох дітей або були поховані під горами трупів. Я привіз його до Ідіота на Рубльовку, де на першому поверсі була дискотека, зброярня, тир для стрілянини з пістолета, автомата і кулемета, на другому — басейн з підігрітою водою, на третьому — будуар у східному стилі з кальянами і подушками, на четвертому — кінозала з кондиціонерами, на п’ятому — дизайнерський світ-лофт, а на шостому була пречудова тикова веранда з зимовим садом, пальмами, солярієм і майданчиком для вертольота. Бертран розлігся в тому будуарі, поставив на ДВД «Лессі» й утупився в екран. Мілана, особиста Сергієва помічниця, і дві неповнолітні узбечки подавали йому плов[27] на животі, що, як на мене, вже скидалося на бордель. Певно ж, я нічого не продав у Парижі, та Сергій потайці зняв це на відео, тож Бертран уже не звільнить мене. І подумати лишень, цей чоловік рік тому взяв мене на роботу з мізерною платнею, запевняючи, що найліпше в нашій професії — натура! Ніколи не забувайте, що всі модельні агенції заснували бридкі чоловіки, які прагнуть спати з гарними дівчатами і врешті таки домагаються свого, начхавши на правила пристойності.

Tchiort! Де ж випорпати ту дівчину, яку захочуть наслідувати всі жінки на світі! Щоб знайти її, я мушу знову організувати те, що найдужче ненавиджу: конкурс краси «Арісто стиль» з невиннятками, пообіцявши контракт на рекламу косметики як приз. Це найлегше вирішення всіх проблем: досить порозвішувати плакати у провінційних містах і дати оголошення в місцевих газетах. «Ви юна і приваблива чеченка? Зважтеся на чудову пригоду і візьміть участь у нашому кастингу. Просто сьогодні запишіться на www.aristostyle.com і станьте новою міжнародною музою престижної марки „Л’Ідеаль“. Увага: для участі в кастингу ви повинні надіслати дві кольорові світлини (портрет і на повний зріст), а також мати при собі чинний паспорт. Агенція бере на себе отримання віз для однієї або декількох лавреаток». Досить запропонувати переможниці фотосесію в коморі з віниками, і вона вважатиме, що це воно і є. (Внизу реєстраційної форми вказується, що «Л’Ідеаль» зобов’язується виплачувати тільки гонорари за публікацію світлин у місцевій пресі, а права на worldwide[28] належать компанії, ми ж не дурні якісь). Я страшенно пишався тим, що вигадав гасло: «НЕЗАБАРОМ УСІ ВИ СТАНЕТЕ УНІКАЛЬНІ!» Не міг відмовити собі в цьому маленькому задоволенні. Чутки розійдуться вмить, бо якщо не брати до уваги екскурсій сина Філіпа Тессона, з гламуром на схід од Волги зовсім кепсько. Щоразу, коли ми повертаємося, так нічого й не знайшовши, Бертран пропонує розпочати оці перегони, аж ми беремося до діла: орендуємо старий театр, туди приходить три сотні незнайомих дівчат, і нам залишається тільки висмикнути з тієї юрми одненьке дівча. Згоден, все не так просто: часом нам доводиться оплачувати їм дорогу, мешкання в убогому готелику і харчі, бажано не дуже тухлі, а то їм писки обкидає прищами. Їх навчають ходити по catwalk[29] і високо тримати голівку. Вони виходять на два покази (спершу вбрані, а потім у купальниках), їх оцінюють за десятибальною шкалою у присутності родичів, що знімають усе це старими камерами з держаком, потім претенденток змушують