Маг - Джон Роберт Фаулз

а скоріш за все він таки й не знає. Шкільний бухгалтер нічим не зміг мені допомогти, бо всі старі документи пропали у воєнному чорториї тисяча дев’ятсот сорокового. У вівторок я насів на бібліотекаря. Він зразу ж узяв із полиці оправлений томик з програмками, які щороку друкувалися до дня заснування школи. Розкішно оформлені, вони мали справити відповідне враження на батьків, що відвідували цю урочистість. Кожна програмка містила поіменні списки учнів і «професорів». За десять хвилин я дізнався імена тих шістьох, що вчителювали тут від 1930-го до 1940 року. Але ніде не вказано їхніх адрес. Тиждень волікся по-черепашачому. Кожної обідньої перерви в їдальні з’являвся сільський листоноша, передавав пачку листів черговому учневі, й той збіса поволі обходив столи. Мені ніхто не писав. Я вже не сподівався на Кончісове змилування й не міг знайти виправдання для Жулі.

Напрошувалося припущення, що дівчата відлетіли до Англії. Якщо це так, то чому Жулі не дала мені знати? Могла б хоч повідомити. Друге припущення — вона мусила згодитися на щось інше замість нашої призначеної зустрічі. Але й тоді навряд чи щось завадило б їй утішити мене якимсь поясненням. Третє припущення — стариган ув’язнив Жулі, принаймні створив такі умови, що годі надіслати листа. Малоймовірно, а проте час від часу я впадав у такий настрій, що ладен був звернутися до поліції.

Мої тягучі будні скрасило невелике відкриття, чисто випадкове. Переглядаючи в бібліотеці книжки з англійської літератури, щоб вибрати підхожий, не читаний у класі текст для екзаменаційного диктанту, я натрапив на томик Джозефа Конрада. На форзаці стояв напис «Д. П. Р. Невінсон». Один із тих давніх викладачів. Внизу додано: «Бейлліол-коледж, 1930 рік». Я заходився гортати інші книжки. Невінсон залишив їх чимало, та в жодній не вказав якоїсь іншої адреси, крім Бейлліола. У двох збірках поезії зазначено ім’я ще одного довоєнного вчителя — В. А. Г’юза. Без додаткової інформації.

У четвер я швидко пообідав і не став дожидатися листоноші. Попросив одного з учнів принести мені в кімнату листи, якщо такі будуть. Уже не сподівався на вістку. Але за десять хвилин, коли я вбрався в піжаму й лаштувався до сієсти в постелі, у двері постукав учень. Два конверти. Перший надійшов із Лондона, адресу надруковано на машинці. Очевидно, каталог видавництва навчальної літератури. А другий…

Грецька марка. Нечитабельний штемпель. Каліграфічний похилий почерк. Написано по-англійському.

Понеділок, Сифнос

Мій любий, солодкий Ніколасе!

Знаю, як Тобі прикро через те, що так випало з цими вихідними. Сподіваюся, Ти вже краще почуваєшся. Моріс передав мені Твого листа. Дуже Тобі співчуваю. Колись я теж підхоплювала кожну заразну хворобу, яку приносили до школи дітлахи.

Раніше я не могла написати. Ми були в морі й тільки сьогодні добралися до поштової скриньки. Мушу встигнути з цим листом. Мені сказали, що за півгодини відходить пароплав, який везе пошту до Афін. Отож карлючу, сидячи в портовому кафе.

Моріс поводиться, як ангел. Ось тільки мовчить, як риба. Стоїть на тому, що треба дочекатися, поки Ти одужаєш і зможеш прийти на вихідні. (Ти ж одужуй, будь ласка! Не тільки задля зустрічі). Моріс вдає з себе ображеного на нас, нерозумних створінь, що не дають згоди на участь у його новій затії. Не даємо, бо й досі не з’ясували, в чому полягає ця затія. Джун і я вже облишили його випитувати й марнувати час. Морісові дуже подобається грати роль темної, загадкової особи.

Я мало не забула про одну річ. Він обмовився, що має намір розповісти Тобі «останній розділ» (це його слова) своєї біографії і що Ти хочеш вислухати цю розповідь… При цьому вищирився. Ніби мав на увазі якусь подію, про яку ми з Джун і не здогадуємося. Нестерпний тип, ніяк не хоче облишити ігри та розіграші. Сподіваюся, Ти знаєш, що він має на увазі.

Найприємніше я приберегла наостанок. Він урочисто пообіцяв, що вже не буде силоміць вивозити нас із сестрою бозна-куди. А якщо ми захочемо, то можемо затриматися на острові й оселитися в його сільському житлі… Та чи не розлюбиш Ти мене, якщо ми будемо зустрічатися щодня? Це Джун так каже. Її злостить, що я нарешті трохи засмагла.

Коли Ти дістанеш цього листа, нам залишиться чекати на зустріч всього два-три дні. Моріс ще може викинути коника у своєму стилі, тож Ти, будь ласка, поводься сумирно й вдавай, що нічого не знаєш про цей останній розділ. Хай подрочиться з Тобою насамкінець, якщо хоче. Здається, він трішки ревнує. Раз у раз каже, що Тобі дуже поталанило, й не слухає, що я на те відповідаю. Ти знаєш, що я йому кажу.

Ніколасе.

Нічна вода. Ти був чудовий.

Мушу закінчувати.

Кохаю Тебе.