Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес

Наг показав йому священні посудини. Цар з острахом оглянув їх, бо вони були зовсім не схожі на людські витвори, та відмовився від свого наміру».

Неснас

Серед чудовиськ у «Спокусах» фігурують Неснаси, які «мають лише одне око, одну щоку, одну руку, одну ногу, півтулуба та півсерця». Один з коментаторів, Жан-Клод Марголін{159}, пише, що їх вигадав Флобер, однак у першому томі «Тисячі й однієї ночі» Лейн (1839) каже про них як про плоди стосунків людей з демонами. Неснас — так пише це слово Лейн — «напівлюдина; він має півголови, півтулуба, одну руку та одну ногу, на якій доволі вправно стрибає», а живе на безлюдді в Хадрамауті{160} та Ємені. Неснас здатен розбірливо говорити; деякі Неснаси мають обличчя на грудях, як Блемії{161}, та хвіст, схожий на овечий; їхнє м’ясо смачне і має великий попит. Острів Райджуа{162} (можливо, Борнео), що поблизу Китаю, рясно заселений різновидом Неснаса з кажановими крилами; «втім, — додає недовірливий тлумач, — усе відомо лише Аллаху».

Німфи

Парацельс обмежив терени їхнього мешкання водою, проте древні поділяли Німф на водяних і земних. Деякі з останніх заселювали переважно ліси. Гамадріади непомітно жили на деревах і вмирали разом з ними; інших вважали безсмертними або гадали, буцімто вони живуть тисячі років. Морські мешканки звалися Океанідами або Нереїдами, а річкові — Наядами. Точна кількість Німф невідома; Гесіод припустив, що їх три тисячі. Це були суворі вродливі юнки; хто їх бачив, міг збожеволіти, а якщо вони були ще й голі, то навіть умерти. Так мовить в одному зі своїх рядків Секст Проперцій{163}.

Древні жертвували їм мед, олію та молоко. Німфи були незначними божествами; храмів на їхню честь не споруджували.

Норни

У середньовічній скандинавській міфології Норни — такі ж істоти, як і Парки. Сноррі Стурлусон{164}, який на початку XIII століття впорядкував цю безладну міфологію, стверджує, що було троє головних Норн з такими іменами: Минуле, Теперішнє та Майбутнє. Можна припустити, що ця заувага — хитромудра вигадка або теологічне доповнення; стародавні германці не були схильні до абстрактних узагальнень. Сноррі змальовує трьох дів коло джерела, яке тече біля підніжжя світового дерева Іггдрасиль. Вони невблаганно тчуть наші долі.

Час (з якого вони створені) забув про них, але близько 1606 року Вільям Шекспір написав трагедію «Макбет», у першій сцені якої вони з'являються. Три відьми, котрі провіщають воїнам їхні долі. Шекспір зве їх weird sisters — фатальними сестрами, себто Парками. Wyrd — мовчазне божество англосаксів — визначало долі богів і людей.

Одрадек[34]

«Одні вважають, що слово “одрадек” слов’янського походження і цим намагаються пояснити його утворення. Інші виводять його з німецької мови, хоча й погоджуються, що тут не обійшлося без слов’янського впливу. Непевність обох тлумачень — найкращий доказ того, що обидва вони хибні; та й жодне з них не пояснює значення слова.

Звичайно, ніхто не гаяв би часу на такі розсліди, якби істота, що зветься Одрадеком, не існувала насправді. А він тим часом схожий на пласке зірчасте веретенце і справді має такий вигляд, наче зроблений з ниток — коротких, сплутаних між собою обривків старих різнорідних і різнокольорових ниток. Та це не просто веретенце; з центра зірочки витикається поперечна паличка, а від неї під прямим кутом відгалужується ще одна. Спираючись на цю другу паличку з одного боку та на один з променів зірочки з другого, створіння здатне стояти, мовби на двох ногах.

Виникає думка, що колись воно мало відповідну форму, а тепер поламане. А проте це не так; принаймні нема жодних ознак; в Одрадека ніде не помітно слідів ладнання чи зламів; він здається ні до чого не придатним, але по-своєму довершеним. Більше про нього додати нíчого, бо Одрадек напрочуд рухливий і не дається в руки.

Він може бути на стелі, на сходах, у коридорі, в передпокої. Іноді його місяцями ніхто не бачить. Він може податися до одного з сусідніх будинків, але завжди повертається в наш. Часом виходиш з дому, а він спочиває на сходах, і тоді так і кортить до нього озватися. Звичайно, ніхто не звертається до нього зі складними запитаннями, з ним спілкуються — до цього спонукає його мініатюрність — наче з малим дитям. “Як тебе звати?” — запитують його. “Одрадек”, — відповідає він. “А де ти живеш?” — “Певної оселі в мене нема”, — озивається він і беззвучно сміється. Для такого сміху легені не потрібні — він лунає, мов шерхіт сухого листя. На цьому розмова зазвичай уривається. Але й такі відповіді не завжди щастить дістати; іноді він довго мовчить, як цурка, з якої нібито зроблений.

Я марно запитую себе, що з ним буде. Чи може він померти? Все, що помирає, мало колись мету, щось робило й через те виробилося; але це не про Одрадека. Отже, він буде так само скочуватися сходами під ноги моїм дітям та дітям моїх дітей, тягнучи обривки ниток? Він нікому не дошкуляє, але думка про те, що він може мене пережити, видається майже нестерпною».

Франц Кафка

Олень Небесний

Ми нічого не знаємо про те, який вигляд має Небесний Олень (можливо, тому що ніхто не мав нагоди добре його розгледіти), але відомо, що ці бідолашні тварини блукають під землею, а єдиним їхнім бажанням є вихід на світ Божий. Вони вміють говорити та благають гірників, щоб ті допомогли їм вибратися з-під землі. Спочатку Олені намагаються підкупити гірників обіцянкою показати поклади коштовних металів, а коли хитрість не вдається, нападають на людей, і ті замуровують їх у штольнях. Кажуть, траплялися випадки, коли Олені забивали людей на смерть.

За легендою, якщо Олені все ж виходять на поверхню, вони перетворюються на сморідну рідину, здатну вигубити все живе.

Ця китайська легенда міститься в книзі «Chinese Ghouls and Goblins»[35] (Лондон, 1928) Дж. Віллоубі-Міда{165}.

Пантера

У середньовічних бестіаріях словом «пантера» зветься тварина, доволі відмінна від «хижого ссавця» сучасної зоології. Арістотель зауважив, що її запах принаджує інших тварин. Еліан — римський письменник, прозваний Медовоязиким за досконале володіння грецькою мовою, — зазначив, що цей запах приємний і людям. (Однак дехто припускає, що він переплутав пантеру