Вигадані історії - Хорхе Луїс Борхес

Хорхе Луїс Борхес

Вигадані історії

Присвячується

Естер Семборейн де Торрес

Сад з розгалуженими стежками

Передмова

Сім оповідань цієї книжки не потребують великих пояснень. Сьоме з них — детективна історія. Читачі ознайомляться зі здійсненням і всіма стадіями підготовки до злочину, мета якого їм відома, але який вони, на мою думку, не розгадають до останніх рядків новели. Інші оповідання мають фантастичний характер; одне з них — «Вавилонська бібліотека» — не зовсім вільне від символізму. Я не перший автор з тих, які розповідали про Вавилонську бібліотеку; ті, хто цікавиться її історією та доісторією, можуть ознайомитися з ними на відповідній сторінці 59-го номеру журналу «Sur» («Південь»), де називаються такі різні імена, як Левкіп[1], Ласвіц[2], Льюїс Керролл[3] та Аристотель[4]. «У колі руїн» усе має нереальний характер: у новелі «П'єр Менар, автор „Дон Кіхота“» увага зосереджується на долі протагоніста. Назви приписуваних йому творів не мають у собі нічого незвичайного, але їхній підбір невипадковий: вони окреслюють ментальну історію головного героя.

Писати великі книжки — справа трудомістка, але сенсу в ній мало; який глузд у тому, щоб розтягувати на п'ятсот сторінок те, що можна розповісти за кілька хвилин. Набагато ліпше вдавати, ніби такі книжки вже існують, і пропонувати читачеві їхнє резюме або коментар до них. Так зробив Карлайл[5] у «Sartor Resartus»[6], Батлер[7] — у «The Fair Haven»[8]; але й ці твори мають ту ваду, що вони також є книжками не менш тавтологічними, аніж інші. Тож я віддав перевагу критичним роздумам про книжки, яких ніколи не існувало,— цей метод здався мені раціональнішим, і до того ж він вимагав менше зусиль. Саме до таких експериментів належать «Тлен, Укбар, Орбіс Терціус» і «Про творчу спадщину Герберта Квейна».

Тлен, Укбар, Орбіс Терціус[9]

І

Відкриттям Укбара я завдячую поєднанню дзеркала й енциклопедії. Дзеркало тривожно зблискувало у глибині коридору однієї з вілл, на вулиці Ґаона, в Рамос-Мехія; енциклопедія, помилково названа «Anglo-American Cyclopaedia»[10] (Нью-Йорк, 1917 р.), є буквальним, але також і дуже неточним передруком «Encyclopaedia Britannica»[11] видання 1902 р. Це сталося років п'ять тому. Того дня Біой Касарес[12] вечеряв у мене, й між нами виникла тривала дискусія про те, як слід писати роман від першої особи, коли оповідач пропускає або перекручує факти й умисне припускається суперечностей, які допоможуть деяким читачам — дуже малій кількості читачів — розгадати прихований зміст роману, надто жорстокий або надто банальний. З далекого кінця коридору дзеркало пильно спостерігало за нами. Ми відкрили (а коли настає пізня ніч, таке відкриття неминуче), що дзеркала ховають у собі щось страховинне. Саме тоді Біой Касарес пригадав, як один з єресіархів Укбара колись проголосив, що дзеркала і злягання огидні, адже вони збільшують кількість людей. Я запитав у нього, де він вичитав цей чудовий афоризм, і він мені відповів, що «Англо-американська енциклопедія» надрукувала його у своїй статті про Укбар. Бібліотека вілли, яку ми винайняли з усією обставою, мала примірник цього видання. На останніх сторінках двадцять шостого тому ми знайшли статтю про Упсалу. На перших сторінках двадцять сьомого — статтю про урало-алтайські мови, але ніде не виявили жодної згадки про Укбар. Біой, дещо спантеличений, став переглядати томи алфавітного покажчика. Проте його пошуки всіх можливих написань цього слова (Uqbar, Ucbar, Ooqbar, Oukbahr) виявилися марними. Перш ніж піти, він мені сказав, що так називається один з регіонів Іраку, а може, Малої Азії. Скажу щиро, я тоді кивнув йому головою з відчуттям певної ніяковості. Я припустив, що та країна, про яку ніде нічого не сказано, і той анонімний єресіарх були імпровізованою вигадкою Біоя, який посоромився зізнатись у власному авторстві. Марні пошуки в одному з атласів Юстуса Пертеса[13] зміцнили мою підозру.

Наступного дня Біой зателефонував мені з Буенос-Айреса. Він сказав, що в нього перед очима стаття про Укбар у двадцять шостому томі енциклопедії. Ім'я єресіарха там не було назване, але говорилося про його доктрину, сформульовану майже в тих самих словах, якими змалював її він,— хоч, можливо, не таких літературно вишуканих. Він тоді мені сказав: «Дзеркала і злягання огидні (copulation and mirrors are abominable)». У тому тексті, який він прочитав у енциклопедії, говорилося: «Як був переконаний один з гностиків[14], видимий усесвіт — це ілюзія або (якщо сказати точніше) — софізм. Дзеркала і почуття батьківства викликають відразу (mirrors and fatherhood are hateful), бо вони розмножують і поширюють те, що ми бачимо». Біой сказав, і сказав слушно, що мені було б цікаво побачити ту статтю. За кілька днів він її приніс. Що неабияк мене здивувало, бо в ретельно укладених картографічних покажчиках «Erdkunde»[15] Ріттера[16] не було і згадки про назву, бодай віддалено схожу на Укбар.

Том, який приніс мені Біой, був і справді двадцять шостим томом «Anglo-American Cyclopaedia». Перше й останнє слова на титульному аркуші та на спинці були тими самими (Tor-Ups), що й на нашому примірнику, але замість 917 сторінок цей том мав їх 921. На чотирьох додаткових сторінках і було надруковано статтю про Укбар, не передбачену (як читач уже знає) алфавітним покажчиком. Згодом ми уважно переглянули обидва томи й переконалися в тому, що іншої відмінності між ними не було. Обидва (як я вже, здається, згадував) були передруковані з десятого тому «Encyclopaedia Britannica». Біой придбав свій примірник на якомусь розпродажу.

Ми досить уважно прочитали ту статтю. Процитована Біоєм фраза була, певно, єдиним, що привертало там увагу. Все інше здавалося дуже буденним, цілком відповідало загальному тону цієї енциклопедії і (що й не дивно) навіювало нудьгу. Перечитавши статтю вдруге, ми виявили під її строгим стилем фундаментальну невизначеність. Із чотирнадцятьох назв, поданих у географічній частині, нам були відомі лише три — Хорасан[17], Вірменія та Ерзерум[18],— але й ті були включені в текст якось дивно та неприродно. З історичних персонажів нам досі доводилося чути лише