Українська література » Сучасна проза » Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес

Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес

Читаємо онлайн Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес
нібито слово «кентавр» походить від слова «гандхарва»; у ведичній міфології Гандхарви — напівбоги, які правують кіньми Сонця). Оскільки за Гомерової доби греки ще не вміли їздити верхи, існує припущення, що найперший побачений кочовик здався їм злитим докупи з конем; так само воїни Пісарро чи Ернана Кортеса були Кентаврами для індіанців.

«Один з тих вершників упав з коня; а що індіанці побачили, як тварина, котру вони вважали цілістю, розділилася надвоє, їх охопив несамовитий страх, і вони побігли назад, до своїх, лементуючи від подиву та жаху, бо таке не могло статися без участі таємничих сил; якби не це, вони перебили б усіх християн», — мовиться в одному тексті, який наводить Прескотт{125}.

Проте, на відміну від індіанців, греки знали коней; можна припустити, що Кентавр був свідомо створеним образом, а не помилкою неуків.

Найпоширеніший міф про Кентаврів — той, де йдеться про війну з лапітами, які запросили їх на весілля. Гості доти не знали вина; посеред бенкету один сп’янілий Кентавр образив наречену та розпочав, перевертаючи столи, знамениту Кентавромахію, яку Фідій{126} або хтось із його учнів відтворив у Парфеноні, Овідій оспівав у дванадцятій книзі «Метаморфоз» і яка надихнула Рубенса. Кентаврам, переможеним лапітами, довелося тікати з Фессалії. В іншій битві Геракл нищив їхнє плем’я стрілами.

Кентавр є символом брутальності та люті, проте «Хірон, найсправедливіший серед Кентаврів» («Іліада», XI, 832) був вихователем Ахіллеса й Ескулапа, навчав їх музики, мисливства, військової справи та навіть медицини і хірургії. Недарма Хірон згадується у дванадцятій пісні «Пекла», яку всі одностайно звуть «Піснею Кентаврів». Уваги варті й проникливі спостереження Момільяно{127}, викладені в його виданні 1945 року.

Пліній стверджує, буцімто бачив збереженого в меду Гіпокентавра, якого імператорові прислали з Єгипту.

У «Вечері сімох мудреців» Плутарх з гумором переповідає, як один з пастухів коринфського деспота Періандра приніс тому в шкіряній сумці новонароджене дитинча кобилиці, що мало людське лице, шию та руки, а тим часом інші частини його тіла були кінськими. Маля плакало, мов дитина, й усі гадали, що це якесь лихе провіщення. Мудрець Талес глянув на нього, розсміявся та мовив Періандрові, що не схвалює поведінки його пастухів.

У п’ятій книзі своєї поеми «De rerum natura»[30] Лукрецій доводить неможливість існування Кентавра, оскільки кінський рід досягає зрілості раніше, ніж людський, тож у три роки Кентавр був би дорослим конем і маленькою дитиною. Такий кінь помер би на п’ятдесят років раніше за людину.

Кінь Морський

На відміну від інших фантастичних істот, Морський Кінь не скомбінований з різнорідних елементів; це просто дикий кінь, який живе в морі та виходить на суходіл тільки тоді, коли безмісячними ночами вітерець доносить до нього запах кобилиць. На одному з безвісних островів — можливо, це Борнео — пастухи триножать на березі царських кобилиць, а самі ховаються в гротах; Сіндбад бачив жеребця, який виходив з моря, бачив, як той кинувся на кобилицю, та почув іржання.

Остаточна редакція «Тисячі й однієї ночі», за Бертоном, датована XIII століттям; у XIII столітті народився й помер космограф аль-Казвіні, який у своєму трактаті «Чуда створеного та дивовижі існуючого» написав таке: «Морський Кінь такий самий, як і земний, тільки грива та хвіст у нього довші, шкіра більш лискуча, копита роздвоєні, як у бика гаура, а на зріст він нижчий за звичайного коня і трохи вищий за віслюка». Аль-Казвіні зазначив, що від спаровування морської та земної тварин народжуються напрочуд гарні лошата і згадав темне лоша «з білими, мов срібні цяточки, плямами».

Мандрівник XVIII століття Ван Тай-хай у «Miscelanea china»[31] пише:

«Морський Кінь зазвичай виходить на берег у пошуках самиці; іноді його ловлять. Шкіра в нього чорна й лискуча, довгий хвіст тягнеться по землі; суходолом він рухається, як звичайні коні; він дуже сумирний і може подолати за день сотні миль. Його не слід купати в річці, бо, забачивши воду, він віднаходить свою первісну вдачу та пливе геть».

Етнологи шукали витоки цієї ісламської фантазії у фантазії греко-латинській — про вітер, який запліднює кобилиць. У третій книзі «Георгік» Вергілій виклав це повір’я у віршованій формі. Ще точнішим є виклад Плінія (VIII, 67):

«Усім відомо, що в Лузітанії{128}, в околицях Олісіпо (Лісабона) та на берегах Тахо кобилиці повертаються в бік західного вітру, який їх запліднює; зачаті в такий спосіб лошата напрочуд прудкі, але помирають, не проживши й трьох років».

Історик Юстин{129} висловив думку, що джерелом цієї легенди стала гіпербола «сини вітру», якою означають дуже прудких коней.

Кракен

Кракен — скандинавський різновид саратана та морського дракона чи то морської змії з арабської міфології.

Данець Ерік Понтоппідан{130}, єпископ Бергенський, надрукував 1752 року «Природничу історію Норвегії» — твір, знаменитий своєю щирістю та легковірністю; на його сторінках можна прочитати, що довжина Кракена сягає півтори милі, а своїми щупальцями він може обхопити найбільший корабель. Його спина витикається з води, наче острів; Ерік Понтоппідан формулює таке правило: «Плавучі острови — це завжди Кракени». Він пише також, що Кракен зазвичай каламутить морські води, виділяючи якусь рідину; цей висновок спричинився до припущення, нібито Кракен — гігантський восьминіг.

Серед ранніх творів Теннісона{131} один присвячений Кракену. Там сказано дослівно таке.

«Під громами, що гуркочуть на поверхні, в безодні моря Кракен спить непробудним сном без сновидінь. Бліді відбитки коливаються навколо його темного тіла; величезні губки, що росли тисячоліттями, надимаються над ним, і в тьмяному глибинному світлі незліченні величезні восьминоги з потаємних лігвищ і фантастичних гротів розтинають щупальцями зелену недвижність. Він лежить тут багато століть і лежатиме, обсаджений численною морською червою, аж поки вогонь Страшного суду розпалить безодню. І тоді, один-єдиний раз поставши перед очима людей і ангелів, він з ревом вирине та помре на суходолі».

Крокоти й Левкрокоти

Ктесій, лікар Артаксеркса II Мнемона, звернувся до перських джерел, щоб створити опис Індії — твір, неоціненний для розуміння того, як перси доби Артаксеркса II Мнемона уявляли Індію. Тридцять друга глава цього збірника містить повідомлення про вовка-собаку; Пліній (VIII, 30) назвав цю гіпотетичну тварину Крокотою і заявив, що «не існує того, чого вона не могла б роздерти зубами й умить перетравити».

Краще за Крокоту окреслена Левкрокота, у якій деякі коментатори бачили

Відгуки про книгу Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: