Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес
Першою прокинеться Риба. У глибині дзеркала ми завважимо ледь помітну смужку, і колір її не буде схожий на жоден інший. Потім прокинуться інші істоти. Поступово вони почнуть відрізнятися від нас, поступово припинять наслідувати наші рухи. Вони зруйнують скляні й металеві завади та цього разу не зазнають поразки. Пліч-о-пліч з дзеркальними істотами битимуться істоти водяні.
У Юньнані{113} оповідають не про Рибу, а про Тигра з Дзеркала. А дехто гадає, що, перш ніж розпочнеться навала, з глибини дзеркал до нас долине брязкіт зброї.
Істоти Термічні
Мрійнику-теософу Рудольфу Штайнеру{114} відкрилося, що наша планета, перш ніж зробитися Землею, яку ми знаємо, пройшла сонячну стадію, а перед тим ще й стадію Сатурна. Сучасна людина має фізичне, ефірне й астральне тіла та власне «я»; на самому ж початку, тобто на стадії Сатурна, вона мала лише фізичне тіло. Це тіло було невидимим, до нього навіть не можна було доторкнутися, оскільки на Землі не існувало тоді ні твердих тіл, ні рідини, ні газів. Існував лише стан тепла — Термічні Форми. Різні кольори позначали в космічному просторі правильні та неправильні фігури; кожна людина, кожна істота була організмом, створеним зі змінних температур. Як зазначає Штайнер, за доби Сатурна людство було сліпим, глухим і невідчутним конгломератом різних станів тепла та холоду. «Для дослідника тепло є не чим іншим, як субстанцією ще менш помітною, ніж газ», — читаємо на одній зі сторінок його «Die geheimwissenschaft im Umriss» («Нарису окультних наук»). Перед початком сонячної стадії духи вогню — архангели — оживили тіла тих «людей», які почали світитися та сяяти.
Чи не вимріяв Рудольф Штайнер ці речі? Чи не вимріяв він їх тому, що колись, у глибині часів, усе це справді відбувалося? Правда полягає в тому, що ці істоти набагато дивовижніші, ніж деміурги{115}, змії та бики будь-якої іншої космогонії.
Іхтіокентаври
Іхтіокентавра згадували Лікофрон{116}, Клавдіан{117} та візантійський граматик Іоанн Цец{118}; інших посилань на нього в класичних текстах немає. Слово «Іхтіокентавр» можна перекласти як Кентаврориба; цим словом позначають істот, яких міфологи називали також Кентавротритонами. Вони широко представлені в римській та грецькій скульптурі. Вище пояса це люди, нижче пояса — риби, а передні ноги мають кінські або лев’ячі. Вони разом з Морськими Кониками супроводжують морських божеств.
Камі
Як зазначає Сенека, на думку Фалеса Мілетського{119}, земля плаває на воді, наче корабель, а розгойдувана бурями вода спричиняє землетруси. Натомість японські історики та міфологи VIII століття пропонують іншу сейсмологічну теорію.
На одній знаменитій сторінці читаємо:
«Під Землею — порослою очеретом рівниною — лежав схожий на марену Камі (надприродне створіння), який своїми рухами змушував землю двигтіти, поки врешті Верховний Бог Оленячого острова встромив свій меч у землю та проштрикнув йому голову. Відтоді, коли Камі ворушиться, Верховний Бог упирається в руків’я меча — і Камі вгамовується».
(Кам’яне руків’я меча стирчить з-під землі за кілька кроків від святилища в Кашімі{120}. У XVIII столітті один феодал шість днів і шість ночей копав там землю, але так і не докопався до вістря меча.)
За народними уявленнями, Дзісін-Уо, або Риба Землетрусів, — це вугор завдовжки сімсот миль, який тримає на собі Японію. Він простягається з півночі на південь, голова його — поблизу Кіото, а кінець хвоста — біля Аоморі{121}. Якийсь мудрій припустив протилежне розташування, оскільки на півдні часто стаються землетруси, і це можна пояснити порухами хвоста. Певною мірою ця істота є аналогом Багамута з арабських легенд і змії Мітгард з Едди.
У деяких регіонах його заступає, однак не переважає, Дзісін-Муші, тобто Скарабей Землетрусів. Він має голову дракона, десять павучих лап і вкритий лускою тулуб. Це істота не підводна, а підземна.
Катоблепас
Пліній (VIII, 32) оповідає, що десь на краю Ефіопії, біля верхів’я Нілу живе Катоблепас:
«Звір середніх розмірів і вельми повільний. Його голова вочевидь дуже важка, і йому треба докладати чималих зусиль, щоб її підводити; Катоблепас завжди ходить із опущеним писком. Інакше він вигубив би весь людський рід, бо кожен, хто зазирне йому в очі, помирає».
Грецькою мовою Катоблепас означає «задавлений униз». Кюв’є{122} вважав, що вимислити Катоблепаса древніх надихнула антилопа гну (не без участі василіска та горгони). Наприкінці «Спокуси святого Антонія»{123} читаємо:
«Катоблепас, чорний буйвол з опущеною до землі кабанячою головою, яку з тулубом єднає тонка довга квола шия, схожа на випорожнену кишку. Він сидить у твані, а його ноги заховані під надмірною жорсткою гривою, що затуляє і морду.
— Товстий, сумний, похмурий, я весь час байдикую і лише відчуваю черевом теплу твань. Моя голова така важка, що я не в змозі її підвести. Я повільно кручу нею навколо себе та, трохи випнувши щелепи, скубу язиком отруйну траву, вологу від мого дихання. Колись я заковтнув власні ноги, сам того не помітивши.
Ніхто, Антонію, не бачив моїх очей, а певніше, ті, хто їх бачили, померли. Варто мені підвести повіки — багряні й набряклі — і ти тієї ж миті загинеш».
Кентавр
Кентавр — найбільш гармонійна істота фантастичної зоології. «Двоїстим» зветься він у «Метаморфозах» Овідія, однак варто пам’ятати про його гетерогенну природу та про те, що в Платановому світі форм архетип Кентавра існує поряд з архетипом коня чи людини. Відкриття цього архетипу потребувало століть; на первісних і стародавніх зображеннях бачимо голого чоловіка з незграбно припасованим кінським крупом. На західному фронтоні храму Зевса в Олімпії Кентаври мають уже кінські ноги; а там, де мусить випинатися шия тварини, починається людський торс.
Кентаврів спородили Іксіон, цар Фессалії{124}, та хмара, яку Зевс уподібнив до богині Гери; за іншою легендою, вони — діти Аполлона. (Існувала думка,
