Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес

з віверою.) Пліній наділив її круглою плямою на хребті, що зменшується та збільшується разом з місяцем. До цих дивовижних моментів слід додати, що в грецькій Біблії (Септуагінті) слово «пантера» вжито в одному вірші, де може йтися про Ісуса (Книга пророка Осії, V, 14).

В англосакському бестіарії «Ексетерської книги»{166} Пантера — звір самотній і лагідний, з мелодійним голосом і запашним диханням. Живе Пантера в горах, у потаємному місці. Єдиний її ворог — дракон, з яким вона безупинно б’ється. Вона спить три ночі поспіль, а коли прокидається, то починає співати — і юрби людей та тварин ідуть до її печери з сіл, замків і міст, принаджені пахощами та співом. Дракон — споконвічний ворог, Диявол; пробудження — воскресіння Господнє; юрби — віряни, а Пантера — Ісус Христос.

Щоб ця алегорія не видалася надто дивною, згадаймо, що для саксів Пантера була не хижим звіром, а екзотичним словом, не підтвердженим конкретним образом. З цікавості варто додати, що у вірші Еліота{167} «Геронтіон» мовиться про Christ the tiger — «тигра Христа».

Леонардо да Вінчі зазначає:

«Африканська Пантера — наче левиця, однак лапи в неї довші, а тулуб тендітніший. Вона біла, поцяткована чорними плямами, схожими на родимі. Її краса вабить тварин, які так і крутилися б коло неї, якби не її жаский погляд. Пантера, якій це відомо, опускає очі; тварини наближаються, щоб помилуватися нею, — і вона хапає та зжирає ту, що підійшла найближче».

Пелікан

У загальній зоології Пелікан — водяний птах з двометровим розмахом крил і дуже довгим та широким дзьобом, під яким звисає рожевий міхур — така собі сумка для зберігання риби; Пелікан з нашої легенди менший, а дзьоб у нього короткий і гострий. Попри однакову назву, перший з них має біле пір’я; другий — жовте, а часом зелене. Утім, звички цього птаха ще дивовижніші, ніж його вигляд.

Мати так ревно голубить пташенят дзьобом і кігтями, що вбиває їх. Через три дні прилітає батько; побачивши мертвих пташенят, він у розпачі роздирає собі дзьобом груди. Кров, що струмить з його ран, оживляє їх… Так оповідають усі бестіарії, і тільки в коментарі святого Єроніма{168} до Псалма 102 («Уподобився я пеліканові пустині, я став, як той пугач руїн») у смерті пташенят винна змія. Однак те, що Пелікан роздирає собі груди та живить власною кров’ю пташенят, є в усіх версіях легенди.

Кров, яка оживляє мертвих, наводить на думку про Євхаристію та хрест, а знаменитий рядок «Раю» (XXV, 113) іменує «нашим Пеліканом» Ісуса Христа. Латинський коментар Бенвенуто да Імоли{169} уточнює: «Мовиться пелікан, бо тіло Його розчахнулося, щоб спасти нас, — так само пелікан оживляє мертвих пташенят кров’ю зі своїх грудей. Пелікан — єгипетський птах».

Образ Пелікана поширений у церковній символіці, його досі відтворюють на дарохранильницях. «Бестіарій» Леонардо да Вінчі визначає Пелікана так:

«Він дуже любить своїх дітей, тож коли знаходить їх у гнізді вбитих зміями, роздирає собі груди, омиває їх власного кров’ю та повертає до життя».

Перитон

Існує думка, що віщунка з Еритреї прорекла, буцімто Рим буде зруйновано Перитонами.

Однак її передвістя було втрачено 642 року нашої ери (ненароком, внаслідок підпалу), а люди, які заходилися їх відтворювати, оминули пророцтво про долю Риму, тож про Перитонів не залишилося жодної згадки.

Через цю прикру обставину довелося шукати джерело, яке пролило би більше світла. Після тисячі й однієї невдалої спроби з’ясувалося, що в XVI столітті рабин Феса{170} (поза сумнівом, це був Аарон бен Хаїм{171}) опублікував брошуру про фантастичних тварин, у якій згадав прочитаний ним твір одного арабського автора, де було описано трактат про Перитонів, втрачений, коли Омар{172} підпалив Александрійську бібліотеку. Рабин не назвав імені арабського автора, але, на щастя, переписав деякі уривки з його твору, залишивши нам цінну інформацію про Перитона. А що інших фрагментів немає, то доцільно обмежитися дослівним відтворенням зазначених:

«Перитони живуть в Атлантиді; це напіволені-напівптахи. Голова та ноги в них оленячі. А тулуб — як у досконалого птаха, з крилами та пір’ям.

Найдивовижніша їхня властивість полягає в тому, що від сонячного проміння вони, замість власної тіні, відкидають людську, тож дехто гадає, що Перитони — це духи померлих людей, яких боги кинули напризволяще.

…бачили, як вони їдять суху землю… літають зграями, їх спостерігали на великій висоті над Геркулесовими стовпами.

…вони (Перитони) — запеклі вороги роду людського. Коли їм вдається вбити людину, її тінь одразу немов підпорядковується їхнім тілам, і вони втішаються ласкою богів…

…ті, хто вийшли в море разом зі Сципіоном{173}, щоб здобути перемогу над Карфагеном, ледь не зазнали невдачі, бо під час плавання з’явилася зграя Перитонів і багатьох убила… Та хоч наша зброя безсила проти Перитона, ця істота не може згубити більше однієї людини.

…Перитон купається в крові своєї жертви, а тоді шугає вгору.

…У Равені{174}, де їх бачили кілька років тому, кажуть, буцімто їхнє пір’я блакитне; це видається мені вельми дивним, бо я читав, що воно темно-зелене».

Хоча наведені уривки доволі точні, шкода, що до наших днів не збереглося більше ніякої вартої уваги інформації про Перитонів.

Брошура рабина, з якої взято цей опис, до останньої світової війни зберігалася в Мюнхенському університеті. Прикро, але нині цей документ також втрачено — невідомо, чи через бомбардування чи то справа рук нацистів.

Залишається сподіватися, що зник він з другої причини і колись вигулькне знову та стане окрасою якоїсь книгозбірні.

Півень Небесний

Китайці вірять, що Небесний Півень — це птах із золотим пір’ям, який співає тричі на день. Уперше — коли сонце вдосвіта купається на обрії в океані; вдруге — коли сонце в зеніті; востаннє — коли воно ховається на заході. Перша пісня проймає небо та будить людство. Небесний Півень — предтеча Ян, чоловічого начала Всесвіту. Він триногий і живе на дереві Фусан{175}, що сягає сотень миль і росте там, де сходить вранішня зоря. Голос Небесного Півня дуже гучний, а вигляд величний. З яєць, що він несе,