Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін

Він нічого не привіз. Цей виродок ставав дедалі зліснішим… Випивка в нас скінчилася… І ми не мали що йому запропонувати… Він весь просто трясся від ненависти… Ще б пак, чотирнадцять кілометрів без краплини в роті! Можливо, це він нам наврочив!.. Він мусив пертися з Персана тричі на день! Тільки через нашу пошту!.. Нам писали звідусіль, що тут ми могли вдіяти?..

Наша кореспонденція збільшилася вдесятеро!.. Люди жадали все знати… про все розпитати!.. Крім того, численні аноніми буквально засипали нас своїми листами!.. З тисячами образ!..

— Гаразд! Гаразд! У них потьмарився розум!.. Поглянь на всі ці послання!.. У них більше хробаків, ніж на всій нашій планеті!.. А їх, як ти знаєш, вистачає! Вона буквально кишить ними!.. Хочеш, я тобі щось скажу? Га? Я тобі скажу… все це треба перетерпіти!..

* * *

Ми гадали, що все-таки, якщо варити таку картоплю на тихому вогні… ретельно її почистити… або смажити у фритюрі… дуже обережно… дуже старанно… то, можливо, нам вдасться досягти того, що, попри все, її можна буде їсти… Ми випробували всілякі кулінарні хитрощі… Але все було марно… Все перетворювалося на якусь желеподібну масу на дні каструлі… А ще через годину… або півтори з цієї каші виходив величезний пиріг з личинками… й окрім усього цей огидний запах… Куртіаль довго принюхувався до результату наших кулінарних зусиль…

— Це залізистий гідрат алюмінію! Добре запам'ятай цю назву, Фердінане! Добре запам'ятай!.. Ти бачиш цю речовину, схожу на меконій? Наша ділянка буквально пересичена нею!.. Мені навіть не потрібен аналіз!.. Осад сірчистих сполук!.. Це наш великий недогляд! Інакше не скажеш… Поглянь на цю жовту скоринку… Я довго думав про це!.. Про цю картоплю!.. Послухай!.. Що я тобі скажу… З неї б вийшло чудове добриво!.. Особливо з додаванням калію… А калій, ти розумієш? Це дуже вдало! Калій! Він надзвичайно швидко вбирається… Він переповнює всі бульби!.. Поглянь, як вони мерехтять! Бачиш окремі лусочки? Оболонку кожного зародка?.. Ці крихітні кристали?.. Зеленуваті?.. Фіолетові? ти їх бачиш?.. Досить чітко?.. Це, любий мій Фердінане, переміщення гідролізу… Еге ж! Ну так! Ні більше… ні менше!.. Результат наших випромінювань… Так, мій хлопчику!.. Саме так!.. телуровий слід! Як ще його назвати?.. Розплющ очі! Дивись якомога уважніше! І більше нічого не треба! Інші докази абсолютно не потрібні!.. Докази? Ось вони, Фердінане!.. Ось вони! Ще й найкращі!.. Саме те, що я й передбачав!.. Це випромінювання, яке не розсіюється і не заломлюється!.. Все ясно! Звичайно, я розумію, що це занадто насичений оксид алюмінію! Ще одна невелика невідповідність! Але це все скороминуще!.. скороминуще! Вся річ у температурі! Оптимальною для оксиду алюмінію є дванадцять з половиною градусів… А! О! Запам'ятай! Нуль! П'ять! Це для нас дуже важливо! Ти мене розумієш?..

* * *

Проминуло ще два тижні… Ми так обмежили наш раціон, що тепер лише раз на день варили суп… Про те, щоб виходити, не могло бути й мови… Йшов сильний дощ… Земля також потерпала… Зима притисла її… Дерева вгиналися під натиском вітру… Ми спустошували тарілки й швидко лізли в купу соломи, щоб зберегти тепло… І там лежали… цілими днями, притулившись одне до одного… Не розтуляючи рота… У цілковитому мовчанні… Коли доходиш до такого стану, навіть вогонь не гріє… Всі жахливо кашляли. Й схудли… Ноги стали як патички… Ми відчували надзвичайну слабкість… не хотілося рухатися, жувати, взагалі нічого робити… Голод — то не жарти… Листоноша більше не заходив… Мабуть, отримав якісь вказівки… Ми б так не виснажилися, якби в нас було масло або хоч трохи маргарину… Взимку це просто необхідно! У Куртіаля з’явилося якесь дивне нездужання… Холод посилювався, а їли ми дедалі менше… У нього почався якийсь ентерит, справді досить серйозне запалення кишківника… Його діймав сильний біль у череві… Корчився на соломі… Але це було не від їжі!.. Він сперечався з матусею з приводу клізми… Ставити її?.. чи не ставити?..

— Та в тебе у животі нічогісінько немає!.. — говорила вона… — Як це тобі може допомогти?.. Колька просто так не починається!..

— Ну гаразд, але я впевнений, що це минеться! О! Чорт… всю ніч мене вивертало!.. Це сухі кольки… так ніби мені зав'язують кишки у вузол!.. О! Що ти на це скажеш!..

— Але це ж від холоду!.. Нещасний ідіоте!..

— Це зовсім не від холоду!..

— Тоді від голоду?..

— Але я не голодний!.. Мене скорше нудить!..

— О! Ти сам не знаєш, чого хочеш!..

Він не відповів… і ще більше закутувався у свою підстилку… Більше не хотів з нею розмовляти…

Він був змушений занедбати свої заняття сільським господарством… У сараї більше не залишилося жодної каністри бензину, щоб запустити його машинерію…

Ще два дні проминуло… в очікуванні й заціпенінні… Товстуха забивалися в кут й, закутавшись у фіранки, більше не стримувалася й цокотіла всіма зубами, її бив дріж… Вона залізла на горище, знайшла ще кілька мішків… і зробила собі й хлопцям щось на кшталт камзола чи товстої шотландської спідниці, під штани вона напхала клоччя!.. Вона стала схожа на зулуса! Вона сама здавалася собі кумедною!.. Холод налаштовує на веселощі!.. Щоб зігрітися, вона стала плескати в долоні й стрибати… Навколо масивного столу! Хлопці теж зігрівалися, дивлячись на неї! Вони витанцьовували разом із нею щось на зразок фарандоли!.. Вони бігали ззаду… й чіплялися за її шлярки… Вона співала:

Мельниківна до нестями

Танцювала з хлопчаками,

Аж підв’язки поспадали,

Поспадали-и-и-и…

Нечасто доводилося бачити мамусю Куртіаль в такому настрої! Але момент був особливий… Їй більше нічого було курити… Куртіаль забрав увесь її тютюн!.. Їй трохи не вистачало люльки… Хлопці почали рвати її ганчірки… І штовхнули її в солому…

— Чорт забирай! Чорт забирай!