Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
* * *
Це видавалось якимось злим жартом… Ми намагалися хоч щось збагнути. Стара потроху заспокоювалася… Дітвора перевернула всю халупу… Вони навіть видерлися на горище. Й обшукали там усі коробки… «Він повернеться?.. Він не повернеться?» — тільки й було чути.
У Блемі не було підвалу, де можна було сховатися, як у Пале Роялі… можливо, він був десь далеко?.. Може, це лише тимчасова примха?.. Забаганка маніяка?.. Куди ми подінемося з дітьми, якщо він більше не повернеться?.. Коли стара починала думати про це, до неї поверталася слабка надія… Вона говорила собі, що це неможливо, він не настільки безсердечний… це всього лише дурнуватий жарт… він скоро повернеться, хай там як… Ми починали вірити… Проте підстав для цього не мали жодних… Сама лише нагальна необхідність для нас, щоб так було.
Ранок добігав кінця, було вже близько одинадцятої, коли з'явився цей гад, листоноша… Я першим помітив його… Я дивився у вікно… Він наблизився… але не зайшов у будинок… Просто зупинився біля дверей… І на мигах показав мені, аби я вийшов… він, мовляв, хоче поговорити зі мною… й пошвидше… Я вискочив… Він підійшов до мене на ґанок і схвильовано зашепотів…
— Поквапся! Біжи, подивися на свого старого!.. Він там на дорозі за переходом Дрюв… на підйомі на Салігон! Ти знаєш невеликий дерев'яний місток?.. там він порішив себе!.. Люди з Плака все чули… Син Артон та матуся Жанна… Близько шостої години… Зі своєї рушниці… Вони веліли мені передати вам… Ти можеш його забрати, якщо хочеш… Я нічого не бачив, ти зрозумів?.. Вони теж нічого не знають… Вони лише чули постріл… І ось ще два листи… Обидва для нього… — Навіть не сказавши «до побачення», він пішов уздовж стіни… В нього не було велосипеда, й він рушив просто через поле… Я бачив, як він дійшов до горішньої дороги, що веде в Бріон через ліс.
* * *
Пошепки на вухо я розповів їй про все… так, щоб дітлахи не чули… Вона вискочила за двері… Й помчала щодуху… Побігла просто по камінню… Я навіть не встиг доказати… Мені довелося заспокоювати пацанів… Вони боялися, що щось станеться!
— Вгомоніться!.. Не потикайтесь на вулицю!.. Я наздожену стару!.. А ви поки пошукайте Куртіаля!.. Я впевнений, він ще тут!.. Десь ховається!.. Не міг же він випаруватися!.. Переверніть усю солому! перетрусіть усі оберемки!.. Він, напевно, там хропе! А ми сходимо до жандармів!.. Вони викликали нас в Мелуар!.. Тому й листоноша приходив… Це дуже терміново… Не бійтеся! Залишайтеся й будьте чемними!.. Ми повернемося за дві години… Дивіться, щоб з вулиці вас ніхто не чув! Анічичирк!.. понишпоріть на антресолях! Зазирність в конюшню!.. У скринях ще не дивилися!..
Дітлахи страшенно боялися поліцаїв… Тож щодо цього я був спокійний! Вони нізащо не підуть за нами! Вони відчували, що тут пахне смаженим… Але в чому річ?.. Не знали…
— Зачиніть гарненько двері!.. — наказав я… Й зиркнув у вікно… Мамуся вже була чортзна-де!.. Я кинувся за нею чвалом… Мені було непросто її наздогнати… Вона мчала щодуху через ліси й поля! Нарешті я таки наздогнав її! Я ледве переводив подих! Хай йому біс!.. Головне, не відстати від неї знову!.. Я спробував зібратися з думками… так… просто на бігу!.. У цій гарячковій гонитві… У мене стали закрадатися наймерзенніші підозри… «Чорт забирай!» — сказав я собі!.. «Ну і йолоп же ти, хлопче! Це ж справжня дурниця… Злий жарт!.. Із цим містком через Дрюв!.. А ти й повірив! Це ж маячня! Підла, нахабна брехня!.. Похмурий розіграш та й годі!» О! Мене добряче накололи!.. цей листоноша справжня сволота!.. Він цілком здатен на таку капость!.. А решта антропофагів?.. Вони теж не вселяли жодної довіри!.. На бігу мені спало на думку… що наш татусь у цей самий час, коли ми надсаджуємося й мчимо за його трупом… Де він перебуває? Скорше за все, у «Великій кулі»… Жере ковбасу, запиваючи її анісовою горілкою!.. А нас просто ошукали! І в цьому не було нічого дивного… Адже ми були простаки й ідіоти!.. А обдурити нас можна було без особливих зусиль!..
За широкою рівниною… після розмоклих грядок починався крутий узвіз схилом горба… Коли ми підійнялися на нього на саму гору, перед нами відкрився весь навколишній краєвид!.. Ми з господинею хекали важче, ніж бики. На секунду ми сіли край дороги, щоб трохи краще розгледітись… Бідолаха недобачала… Тимчасом як я мав чудовий зір… У радіусі двадцяти кілометрів від мене ніщо б не сховалося. Звідти, з вершини, за річкою Дрюв, яка текла внизу… між містком і закрутом дороги… прямо там, посеред шляху я помітив щось таке, як великий пакунок… Помилки бути не могло!.. Ще кілометрів зо три ми йшли по жорстві… О! А потім за мить… з першого погляду!.. Я зрозумів, хто це… За сірим рединґотом… та за жовтими штаньми… Ми наддали ходу… Спустилися зі схилу… «Ідіть! Ідіть! — сказав я їй. — Ви йдіть прямо!.. А я побіжу низом! Стежкою!..»
Я зрізав добрий шмат шляху… і був унизу вже за хвилину… там… просто перед ним… Старий якось увесь скорчився й зіщулився у своїх штанях… Але все ж це був він!.. А голови й зовсім не було!.. Її всю розтрощило. Череп майже повністю знесло… Невідомо куди!.. Він усе ще тримав рушницю, стискаючи її в руках. Два дула було запхано в рот, й вони проходили крізь усю голову… Через усе місиво… Шматки м'яса, лахи, слиз, нитки… Великі згустки крови серед волосся… Очей більше не було… Вони вискочили… Ніс ніби провалився досередини… Залишилася лише діра на обличчі… з ослизлими краями, яку посередині затикав згусток крови… що нагадував
