Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Він захихотів, згадавши про щось… Я нічого не відповів… Мені не хотілося підсолоджувати йому піґулку. Коли він був у доброму гуморі, то завжди молов дурниці… Тим часом він провадив далі…
— Фердінане! Бачиш, мій вірний друже… О! Я хотів би перебувати зовсім в іншому місці… Ти навіть не можеш уявити де! в іншому місці… щоб це було… — Він знову почав жестикулювати, описуючи в повітрі параболи… Водив рукою по Чумацькому Шляху… високо, дуже високо в небі… Щораз він згадував нову зірку, про яку хотів мені розповісти… Але у нього зовсім не залишалося сил… Він хрипів… Йому спирало груди… — Восени у мене почнеться астма! — зауважив він… і заспокоївся… Він ненадовго заснув… скорчившись прямо в траві… Було холодно, тож десь за півгодини я його розбудив… Ми неквапно рушили далі.
* * *
Я ще ніколи не бачив, щоб діти так добре розвивалися… так швидко, як наші, ставали міцнішими й м’язистішими!.. Харчів у нас вистачало!.. Величезні казани з юшкою! Об'їдайся скільки хочеш! і всі хлопці пили вино!.. Вони нічого не хотіли слухати! жодних порад!.. Вони не потребували жодної опіки!.. Вони самі чудово давали собі раду!..
Найбільше ми боялися, що у Мезанж через одного із цих бахурів виросте черево!.. Її мрійливий вигляд не віщував нічого доброго!.. Пані де Перейр увесь час думала про це… Вона відзначала хрестиком на календарі дні, коли у неї знову мали початися місячні.
Дітлахи шастали по пташиних дворах і стайнях з ранку до вечора! Вставали, коли хотіли… Це залежало від фази місяця… Вони майже нічого нам не розповідали… Наші сільськогосподарські роботи проходили переважно вранці… У справі добування їжі наші дітлахи творили справжні дива… Вони були одразу скрізь, у всіх борознах… І в той же час їх не було видно… Вони бавилися в індіанців! І були такі ж спритні й хитрі! Після шестимісячного дослідження навколишньої місцевости! У них прокинулося це чуття, вони навчилися орієнтуватися в складних лабіринтах і ховатися в найменших ямах! Вони знали кожну купину! Краще, ніж місцеві зайці! Вони ловили їх на бігу! А це таки про щось свідчить!
Треба сказати, що без них ми просто здохли б з голоду! Адже ми залишилися зовсім «на бобах»! Тоді як діти приносили нам повні ящики… Вони мали насолоду від того, що годували нас! Ми всіляко їх заохочували…
Наша товстуха змушена була прикусити язика… Їй би хотілося що-небудь сказати… Але це було неможливо! Харчування було важливіше. Хлопчаки розбігалися… Хто куди… Вони мали повну свободу! Батько Ремона, ліхтарник з Леваллуа, єдиний за всю зиму, хто приїздив навідати свою дитину. Йому дозволили це зробити… Він не впізнав свого Ремона! так той змужнів!.. Він був таким кволим, а став справжнім чемпіоном!.. Ми не посвячували його в деталі. Його Ремон не мав собі рівних у крадіжці яєць… Він тягав їх просто з-під курки… яка не встигала й квокнути… Ювелірна робота… Його батько був порядною людиною, він хотів повернути нам свій борг… Сказав, що його малий Ремон став таким здорованем і так зміцнів, що він хоче забрати його з собою в Леваллуа. Він вважав, що той чудово виглядає! Ми не витримали… Й запротестували… відмовилися від грошей… А він був нам винен ще триста монет… за єдиної умови, що він залишить свого малого, аби той міг опановувати глибини сільського господарства. Його синок був на вагу золота… Ми зовсім не хотіли його позбутися. Та й хлопчисько був радий залишитеся з нами… Він не хотів їхати. Так ми й жили… У радіусі двадцяти кілометрів навкруг нас усі ненавиділи, й ненавиділи люто, але наше самотнє життя в Блем-ле-Петі не давало заскочити нас на місці злочину!..
На цих крадіжках найбільше розжиріла товстуха! Вона не мала на що нарікати!.. Поле не могло її прогодувати! Вона важко зітхала і цмулила свій коньяк… Потроху вона звикла до цього піратського життя!.. Й пристрастилася до алкоголю… Можливо, нас чекають нові нещастя?.. Склянку, другу… Потроху, після кави… «Хай буде, що буде… — зітхала вона… — Ти ж не здатний ні на що!..» — говорила вона Куртіалю.
Здобич ми тримали на горищі, в підвалі та в сараях… Діти змагалися між собою, хто принесе більше за день!.. Ми були забезпечені на п'ять місяців уперед… ми могли б витримати тривалу облогу!.. Бакалія! Вино! Маргарин! геть усе!.. Але за столом нас було вісімнадцять осіб, з яких шістнадцять ще росли! А це таки щось означає! Особливо «на селі»…
Дві вихованки одинадцяти і дванадцяти років принесли близько чотирнадцяти каністр бензину для хазяйського мотора. Він аж сяяв від щастя! наступного дня було свято, інші вихованці принесли з Кондуар-Віля, розташованого за сім кілометрів від нас, цілий кошик ромових баб, еклерів і вафель! Тістечка «Сент-Оноре» різних видів і аперитиви! Ба більше, на загальну радість, вони принесли із собою сплачені рахунки!.. це був вищий пілотаж! вони все оплатили! Наші дорогі спритники! Гроші вони тепер добували просто в селі!.. Адже вони не валяються на полях!.. Правду кажучи, ми були задоволені! Але ми не встигли навіть отямитися. Наша репутація була й без того сильно підмочена. А такі махінації завжди залишають сліди… Через два дні за великим Ґюставом і маленькою Леон з'явилися жандарми… Їх відвезли в Бове… Протестувати не було сенсу… Їх запопали на гаманці! Все було зумисно підлаштовано! Справжня пастка!.. У конторі все підтвердилося!.. аж чотири свідки! Заперечувати було неможливо… Й домовитися теж… Залишалося лише розіграти здивування, обурення… й жах! Що ми й робили гуртом.
* * *
За чотири дні було заарештовано нашого кучерявого малюка Люсьєна!.. Через звичайнісінький донос!.. За клітку з курми!.. Наступного тижня вони з'явилися за Філіпом «Скляне око»… Але проти нього не знайшлося достатніх доказів, і вони були змушені його відпустити. Проте це була справжня катастрофа! Ми відчували, що важкі на підйом селюки таки вирішили остаточно розгромити
