Консуело - Жорж Санд
На довершення лиха, це лише збільшило її тривогу, вона незабаром помітила, що вже йде не по втоптаній стежці, а просто пробирається навмання лісом, який стає все більш густим і диким. Якщо ця похмура самота й заспокоювала її до певної міри, то, з іншого боку, вона була зовсім не впевнена, що йде правильним шляхом, а не повертається назад і не наближається до замку Велетнів. Андзолето ж, мабуть, іще там — яка-небудь підозра, яка-небудь випадковість, бажання помститись Альбертові могли затримати його в замку. Та хіба й самого Альберта не треба було побоюватися в перші хвилини сум'яття й розпачу? Консуело була переконана, що він підкориться її рішенню, але, якби з'явилася вона на околицях замку й почув молодий граф про те, що її можна наздогнати й повернути назад, хіба він не примчав би, щоб своїми благаннями домогтись її повернення? І чи дозволено, у разі якби її невдала спроба втечі стала широко відома, зробити посміховищем і шляхетну людину, і його родину, і саму себе? До того ж через кілька днів Андзолето міг повернутись, а це поновило б небезпеку й утруднення, щойно усунуті її відважним, великодушним учинком. Ні, краще все перетерпіти, наразитися на будь-яку небезпеку, ніж повертатися до замку Велетнів!
Вирішивши відшукати напрямок на Відень і будь-що-будь триматися його, вона зупинилася в затишному, таємничому місці, де серед скель, під покровом старих дерев, пробивався струмочок. Усе навколо було вкрито маленькими слідами якихось тварин. Але чи були то довколишні череди чи лісові звірі, які приходили часом пити із цього джерела, схованого серед хащі, Консуело не могла визначити. Вона підійшла до струмка, стала на коліна на вологі камені й напилася студеної чистої води, обдуривши цим голод, що вже давався взнаки; потім, продовжуючи стояти на колінах, вона задумалася над своїм становищем.
«Було б нерозважливо й негідно не здійснити задуманого, — сказала вона собі. — Як! Чи можливо, аби дочка моєї матері до того розніжилася від приємного життя, що не в змозі перенести сонячного жару, голоду, втоми, небезпеки? Я так мріяла про бідність і волю, коли була оточена цим гнітючим добробутом, так жадала позбутися його! І от я жахаюся після першого ж кроку! Хіба не моє природжене покликання «мчати вперед, страждати, дерзати»? Що змінилося в мені відтоді, як ми з моєю бідолашною мамою, ще до зорі, частенько крокували натще, підкріплюючи сили водою з маленьких пришляхових джерел? От тобі й красуня Zingarella! Ми можемо тільки виспівувати в театрах, спати на перинах і подорожувати в каретах? Та хіба ми з матір'ю боялися чого-небудь? Чи не проказувала вона мені при зустрічі з підозрілими людьми: «Нічого не бійся — біднякам ніщо не загрожує, злидарі не воюють між собою». У той час вона була ще молода й гарна, а чи доводилося мені коли-небудь бачити, щоб її ображали перехожі? Найлютіші з людей щадять беззахисних. Як же інакше могли б існувати бідні дівчата, жебрачки, що блукають дорогами, не маючи іншого покровителя, крім Бога? Невже я на зразок тих дівиць, які не сміють зробити кроку з дому, не уявивши, що ввесь світ, сп'янілий од їхніх принад, кинеться їх переслідувати? Невже, якщо жінка йде сама по спільній для всіх землі, це значить, що вона неминуче буде зганьблена й утратить честь тільки через те, що в неї немає засобів оточити себе сторожею? От же моя мати — вона була сильна, як чоловік; вона, як левиця, захищала б себе. А я хіба не можу бути такою ж мужньою та сильною? Адже в моїх жилах тече тільки добра плебейська кров! Хіба не можна покінчити з життям, якщо тобі загрожує втратити щось більш цінне, ніж життя? Та й, окрім того, я йду поки що місцями спокійними, де жителі лагідні й милосердні, а коли потраплю в невідомі краї, то невже мені так не поталанить, що в хвилину небезпеки я не стріну одне з тих простих, великодушних створінь, яких Господь посилає всюди, щоб вони допомагали слабким і пригнобленим! Ну, будьмо ж мужніми! Сьогодні, у всякому разі, мені доведеться боротися тільки з голодом. Обійдуся без хліба й нікуди не зайду до вечора, поки аж зовсім стемніє і я буду далеко, далеко… Голод знайомий мені, і я вмію переносити його, незважаючи на безкінечні бенкети, до яких мене хотіли привчити в замку Велетнів. День же швидко минає. Коли настане спека, а ноги стомляться, я пригадаю філософську істину, так часто чуту мною в дитинстві: «Хто спить — той обідає», заховаюся куди-небудь в заглиблення скелі, і ти побачиш, дорога матусю, що у цю хвилину незримо ступаєш поруч зі мною й охороняєш мене: я вмію відпочивати без диванів і подушок».
Розмовляючи в такий спосіб сама з собою, бідолашна дівчина потроху забувала про свої сердечні муки. Свідомість величезної перемоги, здобутої над собою, применшила її страх перед Андзолето. Їй навіть здавалося, що з тієї хвилини, коли їй удалося розладнати його план і не дозволити себе спокусити, душа її звільнилася від згубної прихильності до нього і до труднощів своєї романтичної пригоди вона ставилася з якоюсь веселістю, змішаною зі смутком, раз у раз повторюючи ледве чутно: «Тіло моє страждає, зате душа врятована. Птах, не маючи сил захиститися, має крила для порятунку й, опинившись у повітряних просторах, сміється над пастками».
До спогаду про Альберта, до думок про його жах і горе вона ставилась інакше, але всіма силами боролася зі співчуттям, що долало її. Вона твердо вирішила відстороняти його образ доти, поки відгородить себе від занадто поспішного каяття й нерозсудливої ніжності.
«Дорогий Альберте, шляхетний друже, — подумки звернулася вона до нього, — я не можу не зітхати, уявляючи собі твої муки. Але тільки у Відні я зважуся розділити їх із тобою, пожаліти тебе. Тільки у Відні дозволю своєму серцю зізнатись, як воно шанує тебе й сумує за тобою!»
«Ну! Вперед!» — сказала собі Консуело, пробуючи встати. Але марно разів зо два чи три намагалася вона підвестися, щоб покинути це дике, гарне джерело, чий солодкий дзюркіт, здавалося, вабив її подовжити хвилини відпочинку. Сон, який їй хотілося відкласти до полудня, стуляв їй повіки, а голод викликав непереборну слабкість, — вона не думала, що так одвикла переносити його. Марно намагалася вона обдурити себе. Напередодні вона майже не доторкнулася до
