Робінзон Крузо - Даніель Дефо

17 грудня

Припасував у льоху полиці; застосовував для цього опорні стовпи, вбиваючи в них цвяхи замість гаків. Розвісив усі речі, які тільки зміг там розмістити. Почав упорядковувати своє господарство.

20 грудня

Переніс до комори все кухонне начиння і розклав по місцях. Припасував і там кілька полиць; збив невеликий столик для того, щоб готувати на ньому їжу. Дощок лишилося зовсім мало, тому замість другого стільця я змайстрував лаву.

24 грудня

Не виходив із намету, тому що цілу добу падала злива. Догризаю залишки морських сухарів.

25 грудня

Досі така сама мерзенна негода.

26 грудня

Нарешті дощ перестав. Усе навкруги ожило, зелень стала свіжішою, повітря прохолоднішим, небо очистилося.

27 грудня

Уранці підстрелив двох козенят, одного наповал, другого тільки поранив у ногу. Спіймавши його, приніс додому й оглянув. Рана виявилася дріб’язковою, я забинтував її та вилікував козеня. З часом воно стало зовсім свійським, поскубувало травицю в мене на ділянці, і я вперше замислився над тим, щоб завести худобу. Тим більше що порох у мене невдовзі закінчиться.

28 – 31 грудня

Повне затишшя, виснажлива спека. Виходив полювати тільки надвечір. Дичини обмаль. Решту часу порався по господарству і читав.

1 січня 1660 року

Спека не спадає, але я двічі, уранці та ввечері, ходив на полювання. Удень відпочивав. Коли вже в сутінках повертався з полювання додому, в долині помітив стадо кіз. Вони такі лякливі, що до них не підійти на постріл. Подумав – а чи не нацькувати на них мого пса?

2 січня

Узяв на полювання собаку. Одначе мій дослід не вдався – стадо, щойно я нацькував пса на кіз, рушило на нього, загрозливо виставивши роги. Пес мій, шалено гавкаючи, задкував, поки не злякався остаточно і не кинувся геть.

3 січня

Почав укріплювати зовнішній бік частоколу земельним валом. Хоча острів мій і здається безлюдним, імовірність нападу на моє житло досі існує – адже я ще не дослідив його повністю. Робота з частоколом тривала близько чотирьох місяців, тому що її переривали негода та інші невідкладні справи. Тепер у мене з’явилося надійне сховище…

Щодня, якщо не було дощу, я вирушав на полювання, далі й далі відходячи від будинку та освоюючи світ, який оточував мене. Я натрапив на високі непрохідні зарості бамбука і довго огинав їх, бачив кокосові пальми, динне дерево – папайю, дикий тютюн, спробував на смак плоди авокадо. Чимало птахів і тварин я бачив уперше в житті; особливо багато траплялося метких звіряток із золотаво-червоним хутром, схожих на зайців. Строкаті папуги сновигали в ліанах, які підіймалися своїми міцними стеблами до світла з напівтемряви широколистого лісу, шурхотіли папороті, пахнули орхідеї, на відкритих місцях зустрічалися колючі кактуси – я був вражений та милувався розмаїттям і красою тропічної природи.

Одного разу я натрапив на диких голубів. Вони вили гнізда не на деревах, а в ущелинах скель, отож я легко міг їх дістатися. Узявши кількох пташенят, я спробував їх приручити і зробити свійськими. Я тривалий час прововтузився з голубами, та, щойно зміцнівши, пташенята одразу ж полетіли геть. Так повторювалося кілька разів; можливо, голуби залишали мій дім, тому що в мене не було корму, який годився б для них. Після цього я ловив диких голубів тільки для власного харчування.

Я успішно столярував, проте дещо змайструвати так і не зміг. Мені не вистачало бочок, особливо для питної води, – єдине годяще барильце з тих трьох, що я мав, було надто мале за об’ємом, і мені доводилося часто його наповнювати, спускаючись до джерела. Але виготовити солідну бочку мені не вдалося.

Потребував я і свічок. День тут згасав миттєво – темрява наставала близько сьомої години вечора. Світла від вогнища було не досить. Я пригадав, як робив свічки в Африці: брав ґніт, занурював його в жир або олію, запалював і підвішував. Потім багато разів поспіль поливав розтопленим воском і охолоджував, поки не виходила товста свічка. Воску, однак, у мене не було, і довелося використовувати козячий лій. Я зробив плошку з глини, добре висушив її на сонці, для ґноту взяв коноплю від старої мотузки. Так у мене вийшов світильник. Він горів тьмяно й нерівно, набагато гірше, ніж свічка, але тепер, виготовивши кілька таких світильників, я міг увечері хоча б ненадовго взяти до рук книжку.

Іще до початку дощів, розбираючи речі, я натрапив на мішок, у якому були залишки корму для корабельної птиці. Мішок мені знадобився для пороху, і, вийшовши за намет, я як слід витрусив його вміст на землю, позбавляючись погризеного щурами зерна. Як же я здивувався, коли за місяць побачив на галявині невідомі мені зелені паростки. На цей час я зовсім забув про мішок і не пам’ятав, де витрушував його. Відтепер я уважно придивлявся до стебел. І недарма – вони швидко підростали й незабаром заколосилися. Це був ячмінь! Більше того – серед колосся ячменю я помітив майже десяток стеблинок пшениці. На моїх очах сталося диво – адже в мішку, на мою думку, залишалася тільки потерть, у якій похазяйнували корабельні щури. Дивом було й те, що, якби я пройшов на два кроки далі та витрусив мішок в іншому, сухішому й сонячнішому місці, пшениця та ячмінь могли не зійти. Я вирішив пошукати – може, десь іще на острові ростуть хлібні злаки, – обшукав усі околичні галявини, проте нічого не знайшов.

Коли наприкінці липня колосся визріло, я надзвичайно обережно зрізав його. Зерна набралася жменька, але я зібрав усе до останньої зернини, розсортував і сховав у сухому та прохолодному місці. Я сподівався, посіявши зерна раз та другий, із часом дістати такий урожай, щоб його вистачило і на харчування, і для нового посіву. Чекати довелося довго – лише наприкінці четвертого року мого перебування на острові це в мене вийшло. Річ у тому, що свій перший урожай я ледь не згубив, не розрахувавши час і посіявши ячмінь перед посухою. Сходи виявилися кволими, їх було мало. Із пшеницею вийшло краще. Коли зернá накопичилося досить, я приловчився товкти його в борошно та пекти з нього чудові коржі…

Проте повертаюся до частоколу. Чотирнадцятого квітня я закінчив цю роботу. Щоб моє житло не можна було бачити, я не залишив у огорожі жодного проходу, вирішивши обмежитися приставною драбиною.

Розділ