Робінзон Крузо - Даніель Дефо
І ще одній несподіваній знахідці я зрадів. Я знову дослідив корабель, уже впевнений, що там нічого годящого немає. Аж раптом знайшов на камбузі велику бочку з сухарями, три барильці рому, ящик із цукром і мішок чудового борошна, яке не було пошкоджене водою, як багато інших продуктів. Сухарі я вийняв із бочки і, загорнувши у шматки парусини, разом із рештою здобичі перевіз до свого складу.
Лишалося забрати залізні й дерев’яні частини корабля, які я був у змозі зняти. Для цього, дочекавшись відпливу, я знову пустився вплав. Із решти рей я спорудив широкий спеціальний пліт зовсім іншої конструкції, що забрало кілька годин. Завантаження виявилося нелегким і повільним, до того ж я прихопив грубі якірні линви – їх також довелося розрізати на частини. Нарешті я відчалив, але успіх цього разу від мене відвернувся. Увійшовши до бухточки, я не зміг упоратися з громіздким і неповоротким плотом – він перекинувся, і я разом із вантажем опинився у воді. Сталося це неподалік берега, тому мені було легко виплисти, але все, здобуте так тяжко, пішло на дно. Особливо я шкодував за залізом; проте, коли почався відплив, я витяг на берег більшу частину линви і кілька листів заліза. Для цього мені довелося пірнати безліч разів.
Попри те що я перевіз уже майже все, що можна було, я, як і раніше, не хотів розлучатися з кораблем. Коли я знову вплав вирушив у дванадцяту – й останню – свою експедицію, раптом зірвався вітер. Одначе я не зважив на це. Раніше я тільки побіжно оглядав капітанську каюту, а тепер, відчинивши шафу, побачив дві глибокі шухляди. В одній з них я знайшов дві бритви, великі ножиці й дюжину пристойних ножів і виделок; у другій – гроші.
Я посміхнувся. Навіщо мені тут цей непотрібний мотлох? Він не вартий і одного ножа, що лежить у моєму наметі… Утім, я взяв гроші з собою, склавши в парусиновий мішечок, який два дні тому пошив на березі. Решту я загорнув у парусину і поклав до більшого, заплічного мішка.
Вітер подужчав настільки, що залишатися на кораблі було вже небезпечно. Не гаючи часу, я спустився за борт і поплив. Плисти було важко через вантаж і зустрічну течію, але я таки дістався берега і поспіхом пішов до намету. Позаду клекотіло й пінилося море. На щастя, вже за кілька хвилин я перебував у своєму сховищі.
Надвечір розігрався справжній шторм. Я провів неспокійну ніч, а коли вранці вийшов із намету, то без усякої радості побачив, що наш стражденний корабель зник. Єдине, що втішало, так це думка про те, що мені вдалося перевезти з нього безліч необхідних для життя речей.
Від корабля лишилися самі уламки. Згодом хвилі викинули їх на берег. Я ж був зайнятий іншим. Місце, де я поставив намет, зовсім не годилося для постійного житла, оскільки не могло захистити мене від примх погоди. Воно розташовувалося надто близько до моря, у низовині, відкритій промінню палючого сонця, а головне – поруч не було джерела прісної води. Перенести намет чи викопати землянку? Я мав знайти правильне рішення, але ще до того – відшукати на острові такий куточок, де були б усі потрібні умови. Які? По-перше, це мала бути місцевість із джерелом, не болотиста, але захищена від спеки, недоступна для хижих звірів і, що дуже важливо, розташована так, щоб я міг бачити море. Надія, що якесь судно, пропливаючи повз острів, підбере мене, не дозволяла мені занепасти духом і надавала сил.
Після тривалих пошуків я нарешті знайшов галявину біля обніжжя крутого пагорба, один схил якого підіймався зовсім прямовисно. Спуститися на галявину з вершини було неможливо; крім того, у нижній частині схилу я помітив заглиблення, схоже на печеру. Місце було сухе, захищене від прямого сонячного проміння, заросле моріжком. На цій зеленій галявині площею близько ста квадратних ярдів я й вирішив улаштувати своє житло. Галявина положисто спускалась у низовину, до берега моря, схил дивився на північний захід, і звідти добре було видно захід сонця.
Перш аніж ставити намет, я накреслив перед печерою півколо діаметром двадцять ярдів і вбив уздовж нього два ряди міцних загострених кілків. Мій частокіл сягав заввишки п’яти футів, між рядами колів залишався просвіт близько шести дюймів. Увесь цей проміжок я заповнив обрізками линви, а зсередини для міцності укріпив свою огорожу підпірками.
Робота ця забрала чимало часу. Кілька днів я провів у гаю. Там я рубав суччя, обтісував і загострював коли, а потім переносив їх на галявину. Одначе початок був покладений.
Розділ 12
Коза і козеня
Відразу за зовнішнім кінцем мого частоколу починався спуск у низовину. Частокіл був суцільним, замість хвіртки я користувався приставною драбиною на зразок корабельного трапа. По ній я перелізав через огорожу, а вночі втягував її всередину. Так я почувався в цілковитій безпеці. Величезних зусиль коштувало мені перенести до нового помешкання все моє майно. Я склав його коло обніжжя пагорба і тільки після цього взявся ставити намет. Щоб захистити себе від тропічних злив, я зробив його подвійним – спочатку поставив один, менший, а над ним великий, який ще й накрив брезентом. Між найміцнішими наметовими підпірками я прикріпив підвісну койку, що належала помічникові капітана. Тепер моя постіль була зручною й теплою.
Наступною справою було заповнити моє нове житло всім необхідним. Я переніс туди продукти, які треба було вберегти від вологи, одяг, начиння і все інше, що могло мені знадобитися. Покінчивши з цим, я почав рити в заглибленні пагорба, яке спочатку мав за печеру, щось на зразок льоху. Земля там виявилася пухкою, без каміння, перемішаною з невеликою кількістю піску; ґрунт, який виймав, я переносив на галявину й рівномірно розсипав, укриваючи траву шаром у півтора фути…
Знадобилися кілька місяців і неймовірні зусилля, щоб завершити таку працемістку роботу. За цей час сталася подія, що змусила мене відкласти всі справи. Я ще не встиг поставити намет, увесь мій скарб купою був звалений на траві, аж раптом почалася коротка, але сильна гроза. Я миттю накрив вітрилом речі, шаснув під нього сам і нараз увесь стисся
