Робінзон Крузо - Даніель Дефо

6 травня

Досліджував уламки корабля. Вивернув кілька болтів, насмикав цвяхів – робота важка, але мені потрібно залізо. Повернувся додому вкрай змучений. Може, кинути цю справу?

7 травня

Усе-таки знову пішов на берег і перебрався на судно, але не для роботи, а просто поглянути, як і що. Трюм заповнюється піском і водою.

8 травня

Знову на кораблі; узяв із собою залізну ломаку, щоб зламати палубу, з якої пісок майже змило хвилями. За допомогою лома відірвав іще дві дошки та доправив на берег у звичайний спосіб. Лом я сховав на березі, розраховуючи попрацювати ще й завтра.

9 травня

Виламав іще кілька дощок і нарешті зміг пробратися в трюм. Знайшов запечатані бочки, які наполовину ввійшли в пісок. За допомогою лома спробував їх розкрити, але марно. Натрапив також на рулон листового свинцю та спробував витягти, але не зміг – забракло сил.

10 – 14 травня

Знову працював на кораблі. Тепер у мене на березі є бруси, дошки та понад центнер різноманітного залізячча.

15 травня

За допомогою двох сокирок намагався відтяти шматок свинцю, приставивши вістря однієї та вдаряючи обухом другої, як молотком; нічого з цього не вийшло.

16 травня

Зірвався дужий вітер, на корабель я не зміг потрапити через приплив, тому що забарився – ловив у скелях голубів на обід.

17 травня

У милі від будинку знайшов іще уламки судна; окрім дрібних до берега прибило шмат носової частини, але він такий великий та важкий, що я не зміг його зрушити з місця.

24 травня

Щоранку старанно працюю на кораблі. Поступово за допомогою лома я розсунув усі предмети, які стояли в трюмі впритул. Але за моєї відсутності під час припливу сплили нагору кілька барилець, а також дві матроські скрині. Їх понесло у відкрите море. На берег викинуло тільки велике барильце із залишками бразильської солонини, попсованої піском.

Я ходив на полювання лише під час припливів, щоб на початок відпливу бути готовим поновити роботу на кораблі. За три тижні в мене утворилася така купа деревини й залізяччя, що хоч човен будуй. Окрім того, мені таки вдалося відрубати і витягти з трюму близько центнера листового свинцю.

17 червня

Учора знайшов на березі велику зелену черепаху, а поблизу неї – гніздо і яйця. Сьогодні засмажив черепаху на вугіллі; я ніколи не пробував такого ніжного та смачного м’яса, адже моєю їжею були переважно дичина й козлятина. Приніс додому і склав у льох понад півсотні яєць.

18 червня

Увесь день падав дощ. Я не виходив і з ранку до вечора провалявся в ліжку. Мене сильно лихоманило – мабуть, застудився, працюючи на вітру.

19 червня

Я нездужаю і, хоча вкрився всім, що знайшов у наметі, безперестанку тремчу від холоду, ніби настала справжня зима.

20 червня

Уночі не склепив повік ані на хвилину – неймовірно сильний головний біль та жар.

21 червня

Мій стан погіршується, боюся, я серйозно захворів. Що буде зі мною, таким безпомічним? Повторював слова молитви; думки плуталися, в роті пересохло, не було сили навіть простягти руку до моєї єдиної олов’яної кружки з водою. Жар такий, що стукотять зуби.

22 червня

Трохи легше, але почуваюся виснаженим і змученим.

23 червня

Усе повторилося, особливо жахливий головний біль і виснажлива лихоманка.

24 червня

Відпустило!

25 червня

Півдня кидало то в жар, то в холод; напад лихоманки закінчився слабкістю й випотами.

26 червня

Міцно проспавши ніч, рано-вранці прокинувся бадьорішим. А оскільки в мене закінчилися запаси м’яса, долаючи слабкість, вирушив на полювання. Убив козу, насилу доволік тушу додому. В моєму стані корисний бульйон, але зварити ні в чому, у мене нема горщика. Засмажив шматок м’яса, поїв та звалився, знеможений, у ліжко.

27 червня

Лихоманка поновилася з такою силою, що я не міг і пучкою ворухнути. Мене мучила спрага, у кружці вже не було ні краплини води, але сходити по неї до льоху мені навіть на думку не спало – так мені було зле. Я стогнав і кидався на ліжку до вечора, поки напад не минув. Мені нестерпно кортіло пити, але підвестися я не міг і тільки благав: «Господи, змилуйся наді мною!»

Під ранок я нарешті заснув. Мені наснився страшний сон.

Я сидів на землі за огорожею в тому самому місці, де рятувався під час землетрусу. І так само, як тоді, дивився на затягнуте грозовими хмарами небо. Раптом із похмурої чорної хмари просто до мене почала спускатись якась фігура. В руках ця ніби освітлена вогнем постать тримала спис, її погляд кидав блискавиці, одяг вихором клубочився біля ніг… Земля піді мною задрижала, і, жахнувшись, я заплющив очі. А коли розплющив, фігура, трясучи зброєю, стояла поруч зі мною та грізно гукала: «Ти не покаявся, тож помри!» Примара здійняла спис, і я, весь у сльозах, прокинувся…

Знесилений, я лежав, як і раніше, потерпаючи від спраги, але голова моя вже не боліла, свідомість проясніла, лихоманка, здавалося, відступила. Я занурився в роздуми про свій незвичайний сон. Чи означав він, що смерть мене обминула, чи це був якийсь інший знак?

Усе життя промайнуло переді мною, життя, сповнене помилок, упертості й нещасть. Мене виховали в релігійній традиції, але я ніколи не замислювався про Божий гнів. Хвороба змінила мене і пробудила в мені усвідомлення власної провини: я гірко дорікав собі за легковажність і егоїзм. Окрім того, я був просто нерозумною та невдячною людиною, оскільки забув про те, що моє життя – не лише в моїх руках. Господь укотре нагадав мені про це і знову явив безмежне милосердя – я не помер!

Мені було набагато краще тим ранком. Але я припускав, що напад лихоманки може знову звалити мене з ніг будь-якої хвилини, і вирішив підготуватися до його повернення. Найперше я вирушив до печери, щоб запастися водою та відрізати кавалок в’яленої козлятини. Каламутну воду я перелив у пляшку, додав до неї чверть пінти рому і збовтав. Голоду я не відчував, та все одно з’їв кілька шматочків м’яса, запив водою і збадьорився настільки, що вийшов назовні, розклав багаття й запік у попелі на вечерю три черепашачі яйця. Відніс усе до намету і знову ліг. Я чекав, що лихоманка от-от повернеться.

Проте до вечора я спокійно продрімав.

Повечерявши і допивши воду – спрага безперервно мучила мене, – я ризикнув спуститися до струмка й наповнити