Робінзон Крузо - Даніель Дефо

Землетрус. Продовження щоденника

16 квітня

Закінчив збивати драбину й перевірив на міцність – піднявся по ній, переніс через частокіл і спустився на подвір’я. Тепер, перебуваючи у своїй фортеці, я почуваюся безпечно.

Наступного дня я мало не загинув.

Я займався звичайними справами біля самого входу до печери, аж раптом зі схилу на мене посипалася земля і в глибині пагорба – там, де починалася підземна галерея, – затріщали стовпи, які підпирали склепіння. Я злякався: невже опори заваляться, як це вже трапилось одного разу, і доведеться все починати спочатку? Проте все було набагато гірше: земля, ніби під час хитавиці на морі, загойдалася під моїми ногами, намет заходив ходором, із вершини пагорба покотилося каміння. Побоюючись, що мене може засипати землею чи скалічити, я прожогом кинувся до драбини і переліз через частокіл. Тільки опинившись на рівному місці, я здогадався, що стався досить сильний землетрус.

Я побачив, як від скелі, що стояла коло берега, відвалилася величезна брила і з гуркотом скотилася у воду. На морському дні також відбувалися поштовхи – вода в затоці, здавалося, кипіла. Я впав на землю, затуливши руками голову; мені було лячно, і понад усе від думки, що землетрус може зруйнувати печеру, де зберігаються всі мої запаси провізії та інструменти; обвал назавжди поховає мої рушниці, мої так тяжко виготовлені меблі…

Цей жах тривав хвилин десять; після третього поштовху стало тихо, але я не ризикнув повертатися до своєї фортеці. Сидячи у траві, я палко й довго молився.

Несподівано небо спохмурніло, потемніло, як перед грозою, вітер різко посилився. Я кинув погляд на море – хвилі, ревучи, котилися на берег, насувалася буря. Десь позаду мене тріщали, ламаючись, гілки дерев, повертало на сильну зливу. Раптовий ураган, зрозумів я, є наслідком землетрусу, а отже, поштовхів більше не буде. Невдовзі перші краплини вдарились об землю і я поквапився додому, щоб сховатися в наметі. Злива була такою рясною, що навколо мого житла завирували потоки води; я стрімголов перебіг до печери, де було сухо, і влаштувався на лаві, час від часу боязко позираючи на стелю.

Дощ немов не збирався вщухати. Він безперервно лив цілу добу, змусивши мене безвилазно сидіти в печері. Мій пес давно сховався в коморі й не висовувався звідти. Я пішов його відвідати, а також повечеряти з ним разом і ковтнув для бадьорості рому.

Землетрус і злива завдали мені нової роботи – доведеться знов укріплювати склепіння печери й рити канави для відведення дощової води… Уже вкладаючись на ніч, я подумав: якщо мій острів зазнає таких примх природи, то лишатися тут напевне небезпечно. Трапиться сильніший землетрус – і схил пагорба впаде, поховавши мене живцем хоч у наметі, хоч у печері. Треба побудувати курінь десь на відкритому місці й огородити ще одну ділянку – так само надійно, як і попередню. Якби хтось міг знати, як гірко мені було розлучатися з тим, що я зробив власноруч, із якою тугою я дивився на своє затишне гніздечко і господарство, якому дав лад…

Та щойно дощ перестав, я почав підшукувати зручне місце для нового притулку, при цьому, одначе, не полишаючи і щоденних клопотів. Мені не дуже хотілося залишати свою фортецю. До того ж, аби побудувати нову огорожу й курінь, перенести туди все майно, знадобиться багато часу, а ночувати все одно доведеться тут. Отож від жартів природи не вберегтися.

І ще одна обставина мені дошкуляла: у мене затупилися й зазубрилися майже всі інструменти.

22 квітня

Окрім дюжини ножів у моєму господарстві було три великі сокири і десятків зо три маленьких сокирок, які ми закупили в Бразилії для торгівлі з неграми. Було й точило, але користуватися ним сам я не міг – хтось мав рухати круглий точильний камінь. Я довго сушив собі голову, як вийти з цього становища, аж поки не вигадав дещо. Змайструвавши з дерева колесо, я пристосував його так, щоб за допомогою ременя ногою рухати колесо й обертати вал із точильним каменем, – при цьому руки мої лишалися вільними.

Увесь тиждень пішов у мене на цей прилад.

28 і 29 квітня

Поновно нагострив усі інструменти; вийшло якнайкраще!

30 квітня

Переконався, що запас сухарів добігає кінця. Постановив, як це не сумно, запровадити економію – по сухарю на день.

1 травня

Уранці вирішив пройтися берегом у пошуках чогось їстівного. Запаси провізії в моєму льоху танули, полювання не завжди було вдалим, тому я вирішив під час відпливу пошукати яйця черепах і їстівні водорості, а якщо пощастить – спіймати краба чи якусь рибину.

Раптом я помітив великий, здалеку схожий на діжку предмет, який лежав на березі. Я підійшов ближче – справді, то було барильце з підмоклим порохом. Поруч валялися корабельні уламки; імовірно, це все викинула на берег остання буря. Придивившись, я побачив і кістяк нашого нещасного судна, який ніби воскрес із небуття. По заголеній під час відпливу обмілині я, знявши черевики і підтягнувши якомога вище штани, поквапився до того, що колись було кораблем. Тепер його носова частина, яка раніше глибоко сиділа у мулистому дні, високо піднялася, а корма відломилася та була розбита хвилями на друзки. Залишки кормової палуби були занесені піском так, що утворилася ніби піщана мілина, і мені не довелося плисти, як раніше. Такі зміни я пояснив наслідками землетрусу – він не тільки підняв рештки судна до поверхні моря, а і струснув їх так, що хвилі підхопили й понесли до берега різні предмети, що були всередині трюму.

Я й думати забув про переселення на нове місце. Мені нетерпиливилося проникнути у внутрішні приміщення корабля, але це завдання, на жаль, виявилося не з простих. Утім, це мене не зупинило – я звик долати труднощі й не впадати у відчай. Крок за кроком я почав розбирати судно на частини, знаючи тепер, що будь-яка дрібниця може стати в пригоді.

Розділ 17

Сон. Продовження щоденника

3 травня

Сьогодні захопив із собою пилку й заступ. Пробрався на палубу; спочатку вигріб пісок і відірвав дошки. Розпилив усе, що міг, але закінчити роботу мені перешкодив приплив.

4 травня

Рибалив, проте нічого їстівного не спіймав. Вудка в мене саморобна, волосінь – із конопляної мотузки, але тільки один гачок. Проте зазвичай риболовля була вдалою і я міг досхочу ласувати рибою, зокрема в’яленою. Наостанок випадково спіймав маленького дельфіна і відпустив його в море.

5 травня

Як слід попрацював на судні пилкою.