Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо
Згадавши тепер бідного хлопця, я мушу востаннє попрощатися з ним. Бідний, чесний П’ятниця! Ми поховали його з усією можливою пристойністю, поклавши труп у труну і спустивши її в море, причому віддали прощальний салют з одинадцяти гармат. Так скінчилось життя цього найбільш благородного, вірного, чесного й відданого слуги, який тільки був у будь-кого.
Ми йшли тепер під добрим вітром до Бразилії і днів через двадцять побачили землю на шостому градусі південної широти; це був північно-східний край тієї частини Америки. Чотири дні ми йшли на південний схід, не втрачаючи берега з виду, обійшли ріг Августина і через три дні стали на якір у бухті Всіх Святих, у колишньому місці мого визволення, звідки почались мої добрі й лихі пригоди.
Хоч ніколи ще до цього берега не приходило судно з меншими торговельними справами, ніж у мене, а все ж таки нам лише з великими труднощами дозволили побувати на березі.
Ні мій компаньйон, що був живий і мав там дуже великий вплив, ні два купці, що завідували моєю плантацією, ні чутки про моє дивне врятування та життя на острові — не могли допомогти нам здобути цієї милості. Та тут мій компаньйон, згадавши, що я передав пріорові августинського монастиря п’ятсот мойдорів на користь монастиря і пожертвував двісті сімдесят два мойдори на бідних, яких він підтримував, пішов туди і умовив теперішнього пріора піти до губернатора попросити для мене дозволу з’їхати на берег разом з капітаном, іще одним чоловіком за моїм вибором і вісьмома матросами, і то під цілком капітуляційною умовою — не звозити з корабля на берег ніякого товару і не брати з собою нікого без окремого дозволу.
Вони так суворо доглядали, щоб я нічого не вивантажив, що мені насилу вдалось перевезти на берег три тюки англійського товару — гарного тонкого сукна, англійських тканин і полотна, що я привіз у дарунок своєму компаньйонові.
Це був дуже добрий і щедрий чоловік, що, як і я, почав з малого. Не знавши навіть, чи подарую я йому що-небудь, він раніше надіслав мені на корабель у подарунок свіжої провізії, вина та солодощів більше ніж на тридцять мойдорів, включаючи сюди трохи тютюну і три чи чотири гарні золоті медалі. Але й мої подарунки були не менш коштовні. Вони складались, як я сказав вище, з тонких сукон, англійських тканин, мережив та тонкого голландського полотна. Крім того, я передав йому для іншого вжитку такого ж самого товару ще майже на сто фунтів стерлінгів; я доручив йому зібрати привезену мною з Англії шлюпку і відправити на ній різні запаси в мою колонію.
Він найняв робітників і зібрав шлюпку за дуже короткий час, лише за кілька днів, бо всі її частини були вже готові. Капітанові я дав такі точні інструкції, що він не міг не знайти острова. І справді, він знайшов його, як повідомив мене згодом мій компаньйон. За короткий час ми переклали на шлюпку той невеликий вантаж, який я посилав туди. Один із наших матросів, що сходив зі мною на берег, згодився поїхати на шлюпці і оселитися в колонії, якщо я напишу листа до старшого іспанця з проханням дати йому достатню ділянку землі для плантації, одяг і потрібне землеробське знаряддя. Він додав, що землеробство йому добре знайоме, бо він довго був плантатором у Меріленді, і до того був ще й піратом.
Я підбадьорив хлопця, давши йому все, що він хотів, а на додачу ще й невільника-дикуна, взятого нами в полон; я наказав старшому іспанцеві наділити його відповідною кількістю всіх потрібних йому речей.
Коли ми виряджали в дорогу цього чоловіка, мій старший компаньйон сказав мені, що в нього є один знайомий бразильський плантатор, дуже шановна людина, яка потрапила в неласку до церковної влади. «Не знаю, що з ним таке, — додав він, — але мені дуже здається, що він у душі єретик і мусить ховатись від інквізиції». Ця людина, за його словами, рада була б утекти звідси з дружиною та двома дочками, і коли б я погодився допустити їх на острів, він дав би їм невеличкий капітал для початку, бо урядовці інквізиції конфіскували все його майно і нічого не залишили йому, крім невеликої кількості хатнього добра та двох невільників.
— Хоч я й ненавиджу його принципи, — додав він, — все ж таки я не хочу, щоб він потрапив у їх руки, бо вони напевне спалять його живцем, коли це станеться.
Я відразу ж погодився на це і приєднав їх до свого англійця. Ми переховували цього чоловіка з його дружиною та дочками на кораблі доти, поки шлюпка не була готова до виходу в море. А коли шлюпка вийшла з затоки, ми пересадили їх на неї. Їх багаж був перевезений на шлюпку ще раніше.
Наш матрос був дуже задоволений своїм новим товаришем. Щодо свого майна вони мало різнились: в обох було багато приладдя, однаковий припас, і обидва мали по фермі. Але почати їм було ні з чим. Проте вони взяли з собою дещо варте всього іншого, а саме: деякий матеріал для посадки цукрової тростини і кілька живих тростин, бо в цій справі португалець знався дуже добре.
Для колоністів я, між іншим, послав із шлюпкою трьох дійних корів, п’ять телят, більше двадцяти свиней, з яких три були поросні, двох кобил і одного жеребця.
Для моїх іспанців я, як і обіцяв, умовив поїхати трьох жінок-португалок і написав іспанцям, щоб вони взяли з ними шлюб і добре поводилися з ними. Я міг би умовити поїхати ще більше жінок, але я пам’ятав, що в бідного португальського вигнанця є дві дочки, а іспанців, що потребували жінок, було п’ятеро. Решта були вже одружені, хоч їх жінки й перебували в інших місцях.
Весь вантаж, що я відправив на шлюпці, дійшов до колонії в цілості, і колоністи, звичайно ж, дуже зраділи йому. Їх було тепер майже шістдесят-сімдесят осіб, без малих дітей, яких було дуже багато. Вернувшись в Англію, я застав у Лондоні листи від усіх моїх колоністів; ці листи були послані з шлюпкою, коли вона верталась у Бразилію, а потім переслані через Лісабон.
