Маг - Джон Роберт Фаулз

Ми вийшли на берег, витерлися й уклалися на килимки. На одному — я й Жулі, що зразу ж взялася намазуватися кремом для засмаги. На другому, якнайдалі від нас, лягла долілиць Джун, сперши голову на руки й дивлячись у наш бік. Мені згадалася школа, затуркані учні й понурі педагоги, нестерпний брак жіночого товариства й природної чуттєвости в шкільному житті. Ми знову заговорили про Моріса. Почепивши темні окуляри, Жулі перекинулася на плечі. Я й далі лежав, спершись на лікоть.

Нарешті запала тиша, нас зморило випите вино й снодійна спека. Розстібнувши ззаду на собі ліфчика, Джун скинула його й поклала на каміння поряд, щоб сох. Поки вона простягала руку, я зиркнув на її оголені груди й на довгу золотисту спину, відділену від струнких ніг вузькою тугою синьою стрічкою. На шкірі не видно білих місць, груди такої самої барви, як і решта тіла. Мабуть, ця дівчина дуже часто засмагала без купальника. Цей рух був невимушений і природний. Поки вона влягалася лицем до нас, мої очі блукали в морській далині. Я знову оторопів. Тут уже не тільки останній крик моди, але й дуже вільна поведінка, що на багато років випередила час. Муляло прикре відчуття, що Джун видивляється на мене, спостерігає й пропонує порівняти її з сестрою. За якусь хвилину вона трохи змінила позу й повернула голову в інший бік. Подивившись на брунатну постать, я перевів погляд на Жулі поруч, а тоді ліг навзнак і помацав за її долонею. Її пальці сплелися з моїми, стискали їх і провадили гру. Я заплющив очі. Пітьма, дві дівчини, віковічна гріховність Еллади.

Та через хвилину-дві прийшла кара за ці мрії. Ні з того ні з сього пролунало різке, дедалі гучніше торохтіння. У першу мить я, наполохавшись, подумав, що на віллі сталося лихо. А тоді розпізнав гуркіт, якого я ні разу не чув тут, на Фраксосі. У небі з’явився літак, очевидно, винищувач. Ми з Жулі сіли. Обернувшись спиною до нас, Джун трохи відірвалася від килимка. Винищувач летів дуже низько. Він вигулькнув з-за мису Бурані, ярдів чотириста від берега, і лютим шершнем майнув над водою до Пелопоннесу. Кілька секунд — і ось літак зник за мисом на заході. Ми встигли зауважити американські знаки на крилах. Принаймні я встиг, бо Жулі, здається, значно більше зацікавилася сестриними голими плечима.

— Оце так нахабство! — обізвалася Джун.

— Мабуть, він повернеться, раз уже побачив тебе в такому вигляді.

— Не будь аж такою святенницею.

— Ніколас і без того добре знає, що ми з тобою гарно збудовані.

Джун обернулася до нас. За згином руки було видно невелику звислу грудь. Вона прикусила губу.

— А я й не гадала, що у вас так далеко зайшло.

Жулі не зводила очей із моря.

— Нас не тішить ця вихватка.

— Тебе — ні, а Ніколаса, як бачу, тішить.

— Не викаблучуйся.

— Якщо йому вже одного разу випало неземне щастя побачити мене без…

— Джун!

Упродовж цієї короткої сварки Жулі ні разу не глянула на мене. А тепер поглядом виразно вимагала стати на її бік. Чудовий вигляд — збентежена й розсерджена красуня, неначе гладінь води з брижами. Вона докірливо зміряла мене оком як єдиного винуватця цього випадку.

— Ходімо подивитися на капличку.

Слухняно звівшись, я зауважив, що анітрохи не засоромлена Джун глузливо закотила очі. Тепер і мені довелося прикусити губу. Жулі й я босоніж рушили до дерев, у лісові тіні. Чарівливо зарум’яніли її щоки й склалися вуста.

— Сестра з тебе тільки підкепковує, — примирливо сказав я.

— Часом мені кортить видряпати їй очі.

— Хай дівчину з класичною освітою не вражає нагота в Греції.

— Цієї миті я не філолог, а звичайна дівчина, якій кривдно.

Я нахилився й поцілував її у скроню. Жулі відштовхнула мене. Щоправда, злегка.

Ми підійшли до побіленої каплички. Минулого разу вона була замкнена, коли я спробував пробратися всередину. А сьогодні проста дерев’яна засувка подалася. Мабуть, хтось тут був і перед відходом забув крутнути ключем. Капличка без вікон, і світло проникає тільки крізь двері. Стільців немає. Кілька давніх недогарків на залізному свічнику, наївно намальований іконостас у глибині, слабкий аромат ладану. Ми стали розглядати грубувато зображені постаті святих на поточеній шашелем стіні, однак думали не так про них, як про напівтемряву й затишок у цьому місці. Я поклав руку на плечі Жулі. Ми поцілувались, але вона зразу ж опустила голову й притислася щокою до моїх грудей. Зиркнувши на денне світло у дверному прорізі, я потягнув Жулі до нього. Зачинивши двері, сперся на стіну з боку клямки й пустився на пестощі. Цілував шию, плечі, а тоді взявся за бретельки купальника.

— Ні. Не треба.

В її голосі звучав особливий жіночий тон, що не так спиняє, як заохочує чоловіка. Я обережно зсунув бретельки, оголив тіло до пояса й, погладивши живота, помалу повів долонею вище, аж до маленьких пружних грудей, ще вологих після купання, але теплих і збуджених. Нахилившись, я злизував сіль із пипок. Її пальці гладили мені потилицю й спину. Мої руки помандрували знову вниз, до обвислого купальника, але Жулі раптом схопилася за них.

— Будь ласка. Ще не час, — шепнула вона.

Я замкнув їй уста поцілунком.

— Я так хочу тебе.

— Знаю.