Маг - Джон Роберт Фаулз
Жулі переклала сестрі цю новину.
— Невже так і мало бути за сценарієм? — спитав я.
— Я гадала, що ми залишатимемося тут, — відповіла Жулі. Повагавшись, глянула на Джун, вона — на мене, а тоді іронічно звернулася до сестри:
— То як воно: довіряємо йому, а він нам?
— Так.
Джун вищирилася.
— Що ж, ласкаво просимо, Піпе[166].
Розгубившись, я глянув на Жулі.
— Ви ж ніби казали, що в Оксфорді вивчали англійську літературу, — шепнула вона.
Між нами зненацька лягла тінь колишньої підозрілости. Спохватившись, я набрав повні груди повітря.
— Самі тобі літературні ремінісценції, — усміхнувся я. — Міс Гавішем знову вирушає на прогулянку?
— З Естеллою.
Я водив очима по них двох.
— Це ви всерйоз, дівчата?
— Це наш ходовий жарт.
— Не наш, а твій, — заперечила Жулі.
— Ми вмовляли Моріса взяти на озброєння цей жарт, — сказала Джун. — Безуспішно. — Вона сперлася ліктями на стіл. — А тепер скажіть мені, яких мудрих висновків ви дійшли удвох.
— Ніколас розповів мені щось неймовірне.
Мені знову випала нагода пересвідчитися, що сестри не сподівалися від старого такої дволичности. Джун не так здивувалась, як обурилась. Поки ми вкотре обговорювали всі випадки, я зробив відкриття, до якого легко міг дійти й раніше, порівнявши їхні імена: з двох близнят Джун народилася першою. Зрештою, ця різниця в часі відчувалася вже в тому, що старша сестра поводилася з Жулі по-опікунському. Причина цього полягала у відкритості характеру й кращому знанні чоловічої психології. На розподілі ролей у спектаклі відбилася дійсність: одна з близнят цілком нормальна, а друга трохи далі від норми, або ж одна міцніша духом, а друга слабша. Я сидів між ними, відвернувшись до моря. Пильнував, чи не промайне десь потайний спостерігач. Однак якщо він і шпигував, то ховався добре. Дівчата стали випитувати мене про моє минуле.
Отож ми говорили про Ніколаса та його батьків, про амбіції й невдачі цього молодика. Я свідомо вів мову про себе у третій особі, бо змальовував свій вигаданий портрет — жертву обставин, в якій поєднувалися приваблива безпутність і притаманна вже від народження порядність. Про Алісон згадалося побіжно. Я звинуватив сліпий випадок, долю й певною мірою дівочу привабливість; а однак наголосив на тому, що завжди був у пошуках чогось кращого. Зрештою, скопіювавши Жулі, я дав зрозуміти, що не хочу вдаватися в подробиці. Давно минула й забута справа, бліда й блякла порівняно із сучасністю.
Наш довгий обід, смачні страви й рецина, суперечки та здогади, питання сестер, фізичне відчуття їх обох — одягненої й майже оголеної, дедалі тісніша близькість із ними (в оповідях дійшло до батька, до дитинства під знаком чоловічої ексклюзивної школи, до матері; сестри навперебій згадували історійки про мамину наївність) — усе це справляло враження розкішної натопленої кімнати, до якої входиш після далекої подорожі крізь холоднечу й насолоджуєшся еротичним теплом від каміна. Насамкінець Джун скинула сорочку. У відповідь Жулі показала язика, й це викликало сестрину поблажливу усмішечку. Годі було відірвати погляд від цього оголеного дівочого тіла. Верхня частина бікіні майже не затуляла грудей, а нижня трималася на стегнах тільки завдяки білим стрічечкам, крізь які просвічувала шкіра. Я розумів, що Джун спокушає мене своїм виглядом і буцімто невинно фліртує… Мабуть, невеличка помста за те, що її так довго тримали за кулісами. Якби чоловіки мали звичку муркотіти, як коти, я, напевно, так і зробив би.
Десь о пів на третю ми вирішили зійти на Муцу й скупатися, почасти й тому, щоб перевірити, чи не спробують нам завадити. Я пообіцяв, що коли Джо заступить нам дорогу, то не стану з ним зачіпатися. Очевидно, дівчата поділяли мою думку про його силу. Отож ми неквапно йшли стежкою, майже певні, що нас зупинять, як ото колись Джун. Однак ніхто не з’являвся. Тільки сосни, спека й сюрчання цикад. Ми розташувалися на півдорозі до пляжу, біля схованої серед дерев каплички. Я розстелив два килимки в місці, де закінчувався хвойний покрив і починалася смуга дрібних камінців. Жулі, що перед виходом із вілли на хвилинку відлучилася, тепер стягла свої школярські панчохи, скинула сукенку через голову й залишилась у білому купальнику, що оголював плечі. Здавалося, вона соромиться того, що мало засмагла.
— Якби так Моріс ще й сімох ґномів сюди подав, — єхидно підсміхнулася Джун.
— Ти б уже мовчала. Це несправедливо. Тепер я, звичайно, не встигну засмагнути як слід, — сердито глипнула на неї Жулі. — Слово чести, на цій паскудній яхті я весь час сиділа під тентом, а вона… — Відвернувшись, склала сукню.
Дівчата підібрали собі волосся на голові, ми зійшли по розпечених камінцях до води й відплили від берега. Я оглянув усе узбережжя, але нікого не зауважив. Ми одні на весь світ, три голови в прохолодній блакитній воді. Я знову почувався неймовірно щасливим, злітав до вершин, не знаючи й не бажаючи знати, як усе обернеться, цілком злившись із теперішньою миттю — з Грецією, з цим загубленим
