Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

В ті ж дні кінця травня, коли денікінська армія виступила в «другий кубанський похід», — над Російською радянською республікою зібралась нова гроза. Три чеські дивізії, просуваючись з Українського фронту на схід, збунтувалися майже одночасно в усіх ешелонах від Пензи до Омська.

Цей бунт був першим заздалегідь підготовленим ударом інтервенції по Радянському Союзу. Чеські дивізії, що почали формуватися ще з чотирнадцятого року з чехів, які жили в Росії, потім з військовополонених, — виявились після Жовтня стороннім тілом всередині країни і збройно втрутилися у внутрішні справи.

Умовити їх на збройний виступ проти російської революції була справа не проста. У чехів ще жило ставлення до Росії як майбутньої визволительки чеського народу від австрійської імперської влади. Чеські селяни, відгодовуючи гусей до різдва, за старою традицією говорили: «єднего гуса для руса». Чеські дивізії, відходячи з боями від німців, що наступали на Україну, готувались до переїзду у Францію, щоб на фронті демонструвати перед усім світом за свободу Чехії, за участь її в перемозі над австро-германцями.

Назустріч чеським ешелонам, що прямували у Владивосток, йшли військовополонені німці і особливо ненависні угорці. На зупинках, де стикалися два зустрічні потоки, лютували пристрасті. Білогвардійські агенти нашіптували чехам про підступні задуми більшовиків, про їх намір нібито роззброїти і видати німцям чеські ешелони.

14 травня на станції Челябінськ сталася серйозна бійка між чехами й угорцями. Челябінський Совдеп заарештував кількох особливо задирливих чехів. Весь ешелон вхопився за зброю. У СовДепа, як і всюди по залізниці, були самі лише сяк-так озброєні червоноармійці, — довелося поступитись. Звістка про челябінський інцидент полетіла по всіх ешелонах. І вибух стався, коли у відповідь на ці події був виданий зрадницький і провокаційний наказ голови Вищої військової ради республіки:

«Всі Совдепи зобов’язані під страхом відповідальності роззброїти чехословаків: кожен чехословак, знайдений озброєним на залізничній колії, повинен бути розстріляний на місці, кожен ешелон, у якому буде знайдений хоч би один озброєний солдат, повинен бути вивантажений з вагонів і ув’язнений у табір для військовополонених».

Тому що у чехів була чудова дисципліна, спаяність і бойовий досвід, багато кулеметів і гармат, а у Совдепів погано озброєні загони Червоної гвардії, без досвідченого командування, — то не Совдепи, а чехи роззброїли.

Совдепи і стали господарями по всій залізниці від Пензи до Омська.

Бунт почався в Пензі, де Совдеп вислав назустріч чотирнадцяти тисячам чехів п’ятсот червоногвардійців. Вони повели наступ на залізничну станцію і були майже всі перебиті. Чехи вивезли з Пензи друкарський верстат Експедиції заготівлі державних паперів, у великому бою розбили червоних під Безенчуком і Липягами і зайняли Самару.

Так утворився новий фронт громадянської війни, який швидко охопив величезний простір Волги, Уралу і Сибіру.

Лікар Дмитро Степанович Булавін лежав животом у відчиненому вікні і слухав глухий гуркіт артилерійської стрільби. Вулиця була безлюдна. Біле сонце нестерпно напікало стіни невисоких будинків, запорошені вікна порожніх магазинів, непотрібні вивіски й асфальтову вулицю, що припала вапняковим пилом.

З правого боку, куди дивився лікар, на майдані стримів дерев’яний, із злинялим лахміттям обеліск, що прикривав пам’ятник Олександру Другому; збоку стояла гармата; купка обивателів вовтузилась з камінням, щось копала, явно безглузде. Тут були і протоієрей Словохотов, і краса й гордість самарської інтелігенції нотаріус Мишин, і власник гастрономічного магазину Романов, і колишній член земської управи Страмбов, і колись великий пан, сивий красунь, поміщик Куроєдов. Усі — клієнти Дмитра Степановича, партнери у вінт… Червоноармієць, поставивши гвинтівку між ногами, курив, сидячи на тумбі.

Гармати за річкою Самаркою бухали. Тихо побрязкували шибки у вікнах. Від цих звуків лікар єхидно кривив рота, фиркав ніздрею у сиві вуса. Пульс у нього був сто п’ять. Значить, жила ще в ньому стара громадська закваска. Але якось більше виявляти свої почуття було поки що небезпечно. Якраз навпроти, по той бік вулиці, на дошках, що прикривали забите дзеркальне вікно ювелірного магазину Ледера, більмом білів наказ ревкому, який погрожував розстрілом контрреволюційним елементам.

На безлюдній вулиці показалась чудна постать зляканого чоловіка, в капелюсі «здрастуйте-прощайте» з кокосової мочалки і в чесучевому піджаку довоєнного покрою. Чоловік скрадався вздовж стіни і, щохвилини озираючись, підстрибував, наче над вухом у нього стріляли. Мочального кольору волосся його висіло до плечей, рудувата борода здавалась приліпленою до дуже блідого довгого обличчя.

Це був Говядін, земський статистик, який колись безуспішно намагався розбудити в Даші «красивого звіра». Він ішов до Дмитра Степановича, і справа, видно, була настільки серйозна, що він перемагав страх безлюдної вулиці і гупання гарматних вибухів.

Побачивши лікаря у вікні, Говядін одчайдушно махнув рукою, що повинно було означати: «Ради бога, не дивіться, за мною стежать». Озираючись, притулився до стіни під об’явою ревкому, потім кинувся через вулицю і зник під ворітьми. Через хвилину він постукав у лікареву квартиру з чорного ходу.

— Ради бога, зачиніть вікно, за нами стежать, — голосно прошепотів Говядін, входячи в їдальню. — Спустіть штори… Ні, краще не спускайте… Дмитре Степановичу, мене послали до вас…

— Чим можу служити? — насмішкувато спитав лікар, сідаючи за стіл, накритий пропаленою і брудною клейонкою. — Сідайте, розказуйте…

Говядін схопив стільця, кинувся на нього, підібгав під себе ноги і, бризкаючись, голосно зашепотів у саме вухо лікареві:

— Дмитре Степановичу… Тільки що на конспірдтивному засіданні комітету Установчих зборів проголосовано запропонувати вам портфель товариша міністра охорони здоров’я.

— Міністра? — перепитав лікар, опускаючи куточки рота, так що все підборіддя взялося зморшками. — Так, так. А якої республіки?

— Не республіки, а уряду… Ми беремо в свої руки ініціативу боротьби… Ми створюємо фронт… Ми одержуємо машину, щоб друкувати гроші… З чехословацьким корпусом на чолі прямуємо на Москву… Скликаємо Установчі збори… І це — ми, розумієте — ми… Сьогодні була запекла сутичка. Есери й меншовики вимагали всі портфелі. Але ми, земці,