Амадока - Софія Юріївна Андрухович
Тим часом Криводяк лежав, відкинувши вбік свою лису голову, ще білішу, ніж зазвичай, і затиснувши в зубах шматок дерева. Перед тим він випив добрячий ковток розбавленого водою спирту, відтак його зіниці звузились, а погляд став дещо розсіяним, відсутнім. Він деякий час спостерігав, як Шашіль дезінфікує свій ніж, руки, маленькі сталеві щипці, як набирає у шприц пеніцилін з ампули, а потім, отримавши заштрик, вклав голову долі і заплющив очі. Шашіль займався його стегном, розклавши перед собою принесені Нусею медикаменти. Нуся помітила, що в Шашеля тремтять руки, але обличчя його було майже красивим: грізним, поважним, зосередженим. Сморід розкладу став іще насиченішим, а до нього додалися аромати спирту, якихось хімічних сполук і смаленого. Шашіль довго видаляв чорно-зелений тягучий гній, який, здавалося, ніколи не припинить виступати назовні рясними вихлюпами, а потім, буркнувши Криводякові якесь попередження, обережно почав накладати на рану складну кількашарову пов’язку, просякнуту карболовою кислотою. Криводяк сичав і вигинався, вчепившись обома руками за свій карабін. Шпак перестав їсти і лежав тепер, не зводячи погляду з коренів, які пробивались зі стелі криївки. Вухом перевертало й крутило під його шинеллю. А Галя спостерігала за операцією, анітрохи не змінившись на лиці.
Нуся мало не вдарила себе по обличчі, відчувши несподівану хвилю щастя й полегшення, коли слідом за темним від виснаження Шашелем вилізла на поверхню. Знову стояла ніч. Нуся вдихнула свіжого лісового повітря на повні груди. Їй паморочилося в голові, вона не одразу змогла йти. Ця ніч була місячною. Нуся розгледіла химерний роздвоєний стовбур сосни, що ховала під своїми коренями криївку. В одну частину стовбура влучила колись блискавка, і тепер жива половина дерева з коричневими лушпайками кори і рясною зеленою хвоєю тулилась до голого, розкаряченого, омертвілого скелета.
Шашіль провів Нусю зовсім недалеко, не промовивши до неї більше жодного слова. Він навіть не попрощався, навіть не поглянув на неї. Мовчки розвернувся і пішов у той бік, із якого вони щойно прийшли. Нуся зупинилась і слухала, як його кроки стають нечутними. Вона більше не злилася, не ображалась. Хіба ж вона не розуміла?
фотокартка: жінка середнього віку облаштовує червоний куточок у міській бібліотеці для дітей і юнацтва
Коли кілька десятків постатей в уніформі і синіх кашкетах з’явились з-за стовбурів, вона навіть не здивувалася. Спокійно зупинилася, роззирнулася навкруги, зауваживши їх і праворуч, і ліворуч. Позаду тріснула гілка. Нуся знала, що вони оточили її з усіх боків. Вона й на думці не мала втікати. Відчула лише якусь веселу, майже дитячу цікавість всередині: чи стежили вони також і за Шашелем? Чи знають уже, де криївка?
Коли кілька з них підійшло упритул, цілячись у Нусю гвинтівками, а той, що ззаду, навіть дошкульно тицьнув цівкою під лопатку, Нуся усміхнулася, переводячи погляд із одного на іншого. Мовляв — ну чого ви, хлопці, не будьте такі серйозні. Але їй ніхто не відповів. Ззаду штовхнули в плечі. Вона думала, одразу почнуть запитувати про Криводяка, про сховок, але котрийсь із них — Нуся не могла розгледіти облич, ще було надто темно — наказав їй мовчки йти з ними і не викидати коники.
Вона скорилася і рушила слідом за тим, що віддавав накази. Попереду він ішов сам, ще один або двоє хрумтіли позаду неї гілками і снігом. Вона точно не знала, скільки їх залишилося поруч, але не сумнівалася, що небагато. Решта, вочевидь, знову заходилися прочісувати ліс у пошуках Криводякової схованки.
Нуся відчувала страшенну втому. Їй було прикро, що її досі вологий одяг так неприємно смердить затхлістю, що він просяк смородом криївки і ці люди точно його відчувають і тому не будуть ставитись до неї належним чином. Їхня гидливість, яку Нуся передчувала, ослаблювала її, відбирала впевненість.
Вона згадувала свої думки про катування й допити, намагалася відтворити той затятий, упевнений стан, із яким готувалась витримувати будь-які знущання і не розколотися, не видати нікого, не зрадити. Однак стан той здавався зараз настільки ж далеким і надуманим, наскільки далеким і майже вигаданим здавався Криводяк у своїй темній ямі. Нуся сумнівалася, що недавні події їй не примарилися. Вона бачила підголену потилицю попереду себе, бачила глибокі вм’ятини слідів, які залишалися на сніговій корі після високих шкіряних чобіт чоловіка. Котрийсь із тих, що йшли позаду, постійно кашляв мокрим кашлем, відхаркував і спльовував, і незлостиво лаявся при цьому собі під носа. Все це було так по-звичайному, майже нормально, зовсім не страшно. Може, Нусі навіть було б цікаво, якби вона не відчувала цієї надзвичайної втоми, від якої аж погляд їй застилало.
Її привели до лісничівки, з якої назустріч вийшло ще двоє мовчазних чоловіків. Неуважно зиркнули на Нусю, завели досередини. Сивий кремезний тип із вимученим виразом обличчя, ніби в нього давно ниє зуб, кивнув на стільця під стіною. Нуся зняла пальто, охайно вклала на бильце лави під вікном, а сама сіла, куди їй було вказано. Стіну прикрашали тканий килим і цілий іконостас: Діва Марія з Ісусиком, який тільки розміром нагадував немовля, а вигляд мав підтоптаного, змученого дядька; розіп’ятий Ісус на хресті, розписаному святковими візерунками; кучерявий ангелик, який переводить невинну дитину через кладку над лісовим струмком; Адам із Євою в саду, серед рясних яблунь із плодами, завбільшки з гарбузи, і змієм, який вклав свою розімлілу голову на Євине біле стегно.
Нуся сіла й уважно оглянула кімнату: подробиці образів, які дедалі чіткіше проступали з мороку, вишиті подушки на лаві, невелику піч, стіл із ніжками різної довжини, який хитався, коли на нього спиралися. Потім сивий підклав під коротку ніжку зібганий в кілька разів шматок газети і виправив ситуацію. В кімнаті
