Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Він простяг мені свою ручку!.. От сволота! Це було справжнє нахабство! Я навіть зойкнути не встиг!.. А він уже підсунув мені свій папірець!.. Ні, ви бачили таке?.. О? Мене неначе в лайні викачали!.. Я, звичайно, навідріз відмовився… Звісно, це була пастка!.. Підла засідка! Я не посоромився сказати йому про це… Він не наполягав на своєму!.. І я вийшов з високо піднятою головою!..
— Відкладемо до завтра, де Перейре!.. — сказав він мені в коридорі. — Ви нічого не втрачаєте від очікування…
«Ви вважаєте себе вічним?» Ні, яка самовпевненість! Яке фантастичне нахабство!.. Дикуни завжди вважають себе дуже хитрими, тому що у них є м'язи, трохи вовни і величезна паща… І це справді так! Я знаю, що кажу! Це просто нечувані слова!.. Щось неймовірне! Хай йому біс! Ну й видав! Але мене не так просто збити з пантелику, сину мій! Тут має бути щось серйозніше! Ніж такі безглузді пастки! Дурнуваті пришелепки!.. Їхнє огидне нахабство лише зміцнює мою рішучість! Я стоятиму на своєму! І нехай буде, що буде! Хай мені не дають пити! Так! Позбавлять даху над головою! Теплого ліжка! Нехай мене запроторять до в'язниці! Як завгодно катують! Мені абсолютно байдуже! У мене чисте сумління… І цього мені цілком достатньо! Це головне!.. Фердінане! Це мій дороговказ!..
Я все це вже знав!.. Подібними фразами батько протуркотів мені всі вуха… Звичайно, не можна сказати, що в той час совість мала якийсь особливий вплив!.. Тож на цьому справа ще не закінчилась… У прокуратурі всерйоз подумували запроторити його за ґрати… Водночас фішка з вічністю вважалася досить спритним вивертом… Це можна було інтерпретувати як завгодно… тож ми скористалися відстрочкою!.. випрали тканину… той старий мотлох з підвалу… І навіть обривки кулі… Господиня спеціально приїхала з Монтрету… Вона хотіла все взяти в свої руки й керувати на власний розсуд, особливо продажем цієї мізерії… Того, що залишалося у нас від кулі… Ми перетягли все на своєму горбу і за допомогою ручного візка… Багато чого ми продали в Тампль… і навіть в Карро… знайшлося чимало любителів, які вельми цінували механічні уламки… в суботу на «блошиному ринку» ми продавали оптом цілі стоси книжок… а особливо залишки «Завзятого»… Інструменти… барометр і канати… Цей мотлох за кілька заходів перетворився майже на чотири сотні монет… То було приємно!.. таким чином ми мали можливість заплатити частину боргу й трохи задобрити друкаря… Та ще й внести в «Кредит Бенуатон» половину платні за їхню халупу!
Але право на існування наших бідних голубів тепер було поставлено під сумнів… Їх і так не надто перегодовували ось уже кілька місяців… іноді давали їсти тільки раз на два дні… але і це було дуже недешево!.. Зерно завжди надто дороге, навіть коли його закуповувати оптом… А якщо їх продати… Вони б напевно прилетіли назад, я ж це знав… Вони б ніколи не звикли б до нових господарів… це були славні маленькі створіння, віддані й вірні… абсолютно домашні… Вони чекали мене на горищі… Варто було їм почути, як я підіймаюся сходами… вони починали туркотіти сильніше!.. Куртіаль подейкував про те, щоб зварити їх у чавунній каструлі… Він не хотів віддавати їх першому-ліпшому… Але навіть убити їх я волів сам! Я думав про спосіб… якби я був на їхньому місці… Ніж мені не підійшов би… ні!.. І я не хотів би, щоб мене задушили, випатрали… і розтяли на чотири частини!.. Мені нелегко було зважитися!.. Я знав їх надто добре… Але відступати було нікуди… Слід було діяти… Ми не мали зерна вже два тижні… Отже, до четвертої години я піднявся… Голуби подумали, що я приніс пожерти… Вони цілком мені довіряли… і дуже мелодійно туркотіли… Я сказав їм: «Давайте! Збирайтеся, туркотуни! Ярмарок триває! Ми поїдемо в машині!..» Вони чудово розуміли, що я кажу… Я широко прочинив дверцята їхнього пречудового кошика з індійської тростини… Вони кинулися відразу всі… Я ретельно закрив засувку… Через ручки пропустив мотузки… І зав'язав їх вздовж і в поперек… Таким чином все було готово… Спочатку я залишив їх у коридорі. І ненадовго спустився вниз. Я нічого не сказав Куртіалю… Чекав, поки він піде перехилити шкалик… Мені довелося чекати до обіду… Віолетта застала мене на звичайному місці… Я сказав їй: «Зайди-но пізніше, кралечко… Я маю йти…» Але вона не пішла і почала комизитися…
— Я хочу тобі щось сказати, Фердінане! — торочила вона…
— Йди собі! — повторив я…
Нарешті я піднявся до моїх пташок… Я спустив їх з горища. Поставив кошик на голову… і пішов, балансуючи. Я попрямував на вулицю Монпасьє… Перетнув площу Карусель… Дійшов до набережної Вольтера й роззирнувся… Навколо нікого не було… На березі внизу, на сходинках… я знайшов величезну каменюку… Я прив'язав її до мого згортка… А потім ще раз роззирнувся… Я обіруч розгойдав згорток і кинув його у воду… Так далеко, як тільки міг… Шуму було небагато… Я зробив це цілком механічно…
Наступного ранку я сам розповів про все Куртіалю… Я не викручувався… Не ходив околяса… Він не мав що відповісти… Але і його люба пані теж, а вона якраз була в конторі… По моєму обличчю вони чудово бачили, що зараз мене краще не чіпати.
* * *
Якби нам дали спокій, ми б, напевне, й самі виплуталися з цієї афери!.. Ми навіть обійшлись би без сторонньої допомоги!.. Варто сказати, що «Майстротрон» добре тримався на плаву… Нас читали чимало людей… Багато хто й досі згадує, яким цікавим був цей часопис! Сповнений ентузіазму!.. Від першого до останнього рядка! Завжди в курсі всіх новинок і клопотів винахідників!
Тобто в цьому плані не було жодних проблем… Ніхто ніколи його так і не замінив… Але пристрасть Куртіаля до кінних перегонів остаточно вибивала у нас ґрунт з-під ніг… Я не сумнівався, що він знову почне грати… Марно він заперечував це… Я бачив, як від наших передплатників надійшло три п'ятифранкові мандати! І гоп! Якби я не вжив застережних заходів й одразу ж не сховав їх, вони миттєво зникли б! Промайнули б, як блискавка! Він був справжнім штукарем!.. Ще б пак,
