Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Мені набридало найбільше, що я мав постійно сюсюкати з ними. Я засвоїв безліч втішних фраз… «De Profundis»!.. Надія!.. Внаслідок моїх візитів я іноді набував знайомих… Я налагоджував зв'язки… в районі Сен-Мар утворилася вже ціла група… вони палко зацікавилися нашими дослідженнями… та оцінили мої зусилля… Від Порт Вільмонбль до Венсенн таких було дуже багато!.. тонких знавців магічних планів і зовсім не злопам'ятних… І в західному передмісті теж… Одразу за Порт Кліньянкур, де зараз живуть португальці, у бараці, оббитому бляхою, я познайомився з двома винахідниками, які з волосся, сірників та трьох скрипкових струн на еластичній основі спорудили маленьку самокомпенсувальну систему, яка, здається, справді працювала!.. На гігрометричній енергії!.. Все трималося на наперстку!.. Це був єдиний справжній «вічний двигун», який я бачив у дії.
Жінки серед винахідників траплялися рідко… Але з однією я таки познайомився… Вона працювала рахівником на залізниці. На дозвіллі вона розщеплювала воду Сени за допомогою англійської шпильки. Вона носила пневматичний апарат та котушку Румкорфа[64] в рибальському сачку. А крім цього, кишеньковий ліхтарик і пікриновий елемент. Вона поповнювала запаси пального просто з річки… Вона робила свої досліди на рівні Пон-Марі, вгору за течією від «місця для прання»… Її цікавив гідроліз!.. Вона була нічогенькою… Правда, нею тіпало, і вона була трохи косилкою… Я сказав їй, що я з журналу… Спершу вона, як і інші, звісно, подумала, що їй дістався великий виграш, і наполягла, щоб я залишився… Вона хотіла подарувати мені троянди!.. Даремно я намагався щось пояснити їй… Вона нічого не розуміла… Їй захотілося сфотографувати мене!.. У неї був апарат, який діяв лише на інфрачервоному випромінюванні… Тому їй довелося закрити вікна… Я приходив до неї ще разів зо два… Вона вважала мене надзвичайно привабливим… І хотіла, щоб я негайно з нею одружився. Вона ще довго писала мені, надсилаючи рекомендовані листи… Її звали панна Ламбрісс… Жульєтта…
Я взяв у неї якось сто франків… та потім ще п'ятдесят… Але таке траплялося надзвичайно рідко!..
* * *
Жан Марен Куртіаль де Перейр більше не піжонився… Він дуже спохмурнів… Побоювався шаленців з конкурсу… від яких отримував анонімні листи, аж ніяк не у віршах!.. Найзлісніші та найупертіші погрожували прийти… й добряче провчити його!.. Раз і назавжди!.. щоб він більше ніколи не зміг нікого обдурити!.. То були мстиві натури… Під рединґот, поверх фланелевого жилета, він одягав кольчугу із загартованого алюмінію… Ще один патент «Майстротрону», що залежався в нас — кольчуга «суперлегка й непроникна». Але щоб його цілковито заспокоїти, цього було далебі замало… Варто було йому помітити вдалині якогось волоцюгу з похмурим обличчям… Який мав не занадто задоволений вигляд… Котрий ішов у нашому напрямку і щось бурмотів, він одразу ж звалював у підвал!.. Не чекаючи розв'язки…
— Відкрий мені ляду, Фердінане! Давай, швидше! Ось ще один! Це точно!.. Скажи, що я поїхав! ще позавчора! і більше не повернуся!.. В Канаду! Я залишуся там на все літо! Я там полюю на ласицю! На соболя! Соколине полювання! Скажи, що я не хочу його бачити. Навіть за все золото Трансваалю! Ось! Хай він забирається!.. Випарується!.. Зникне!.. Влаштуй йому добру прочуханку! Цьому вайлу! щоб його розірвало!.. Господи Боже мій!..
Щільно зачинившись у підвалі, він трохи заспокоювався. Тепер там було порожньо, звідти прибрали залишки повітряної кулі й інструментів… Він міг вільно розгулювати… Уздовж і впоперек, як завгодно!.. Місця було достатньо… Він міг знову зайнятися гімнастикою!.. Крім того, в кутку між шафами та ящиками він обладнав собі неприступний «бункер», щоб у разі нападу… його не змогли виявити… Він сидів там годинами… Принаймні, мені він більше не набридав… Мене цілком влаштовувало, що він туди зникав… Мені вистачало товстухи, яка вже не виходила з контори… Тепер мені набридала вона… Вона хотіла організувати все на власний розсуд… і журнал, і передплатників…
О другій годині дня вона приїжджала з Монтрету… Вся виряджена, в капелюшку з гортензіями, з вуаллю, парасолькою та люлькою в зубах! Тут було не до сміху! вона чекала відвідувачів… Коли ті приходили й натрапляли на неї… Це було для них справжнім потрясінням…
— Сідайте! — говорила вона… — Я пані де Перейр! Я в курсі всіх ваших проблем! Можете нічого мені не пояснювати! Ну кажіть же! Я вас слухаю! Але стисло! У мене немає жодної зайвої секунди! мене чекають на випробуваннях…
Така була в неї тактика… Майже всі лякалися… Грубі інтонації, потужний голос! Хриплий і владний, який годі було перекричати… після хвилинної запинки… Вони затримувалися перед матусею… Вона трохи підіймала вуаль… Вони помічали вуса, мальовничу фізіономію, очі одаліски… Вона хмурила брови й питала: «Ну що, це все?..» Вони боягузливо відступали… задкували… й швиденько забиралися геть!.. «Я скоро повернуся, пані!.. Я скоро повернуся!..»
Одного разу вдень під час такої аудієнції… Вона допивала компот з фруктів… було близько четвертої… такий у неї був режим… Вона вже допивала… було на денці… Я навіть пам'ятаю той день, це був четвер… було дуже жарко… Аудієнція добігала кінця… Пані вже встигла позбутися цілої ватаги йолопів, різних ґевалів з конкурсу… Прохачів, базікал, пришелепків… з якими вона легко дала раду… І тут увійшов кюре… Одне це нас уже вразило… Ми були знайомі з деякими з них… Всі вони були дуже відданими передплатниками… та люб'язними кореспондентами…
«Сідайте, пане кюре…» Вона зразу змінила свій тон. Він влаштувався у великому фотелі… Я уважно оглянув його, раніше цього чолов'яги я ніколи не бачив… Він, безперечно, був новачком. На перший погляд, він здавався доволі розумним… Навіть можна сказати, обережним… Абсолютно спокійним… Чемним… він мав із собою парасольку… Хоча була чудова погода… Він поставив парасолю в куток… і, покашлюючи, сів… Він був трохи тілистим… але в межах норми… Ми якось звикли до справжніх диваків… Майже всі наші передплатники мали тик або ж корчили гримаси… тоді як цей здавався дуже сумирним… Та нараз він розтулив свого рота й заговорив… Мені раптом сяйнуло… Що це за фрукт!.. Він спеціально прийшов поговорити з нами про конкурс… Він читає наш «Майстротрон», не пропускаючи жодного номера… Ось уже кілька років поспіль… «Я багато подорожую! Дуже багато!..» — він говорив недоладно… Сенс його слів важко було вловити… якісь шматки перекручених фраз… з вигадливими зворотами… суцільні обривки… Нарешті ми таки второпали, що йому не подобався наш «Вічний двигун»!.. Він не бажав навіть говорити про це! О! ні!
