Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Він ще постояв на порозі… в нерішучості… Кинув погляд на Ґалереї… І побіг ліворуч, скорше за все, в «Заколот»… Якби він пішов праворуч, то тоді, напевно, у «Вази» до своєї повії… Як тільки життя входить у нормальне русло, люди одразу прагнуть брудних розваг…
* * *
Коли справа дійшла до продажу числа журналу з умовами конкурсу, почалася справжня оргія… Вишикувалася нескінченна черга… Будинок був буквально в облозі… Передплатники стояли навіть після дев'ятої вечора й вимагали свій примірник… Ярмарок тривав цілісінький день!.. Контора тряслася під натиском цікавих, двері не зачинялися ні на секунду!.. Де Перейр звертався до людей з промовами!.. Видирався на стіл… Розмахував руками… Я весь час кудись гасав… задовбував друкаря… мотався взад-вперед… з візком… Автомобіль був занадто великий для Монмартра… Поступово я перевіз усі зшиті примірники…
Товстуха готувала бандеролі… Щоб відправити в провінцію… Там їх теж чекали!.. Всюди тільки й мови було, що про конкурс на «Глибинний дзвін»… Це стало подією!..
Дядько Едуар теж, звичайно, почув про це! Він зайшов у Ґалереї… Увійшов через маленькі двері… І був дуже щасливий, що наш журнальчик знову набирає силу!.. Він так хвилювався… боявся побачити мене знову на дні… в пошуках нового прихистку!.. А ми, виявляється, раптом піднялися, все так добре обернулося!.. Нам усміхнулося щастя! Неймовірний успіх!..
Надія відшукати скарби діє магічно! З цим ніщо не зрівняється!.. Увечері після моєї біганини я повертався в контору, щоб знову взялися готувати пакети… і так до одинадцятої години вечора… А Віолетта мене попереджала…
— Ти занадто стараєшся! Дурнику! Тобі ніхто не подякує! Якщо ти здихатимеш… хто за тобою догляне?.. У всякому разі, точно не твій старий! Замов мені склянку мохіто, малий!.. Я заспіваю тобі «Дівчину з Мостаганема»… Побачиш, тобі сподобається!..
Під час співу вона задирала спідницю спереду і ззаду… А оскільки панталонів вона не носила, виходив справжній танець живота… Вона витанцьовувала прямо на вітрі… на самій середині Ґалерей… Підходили інші кралі… майже завжди з трьома або чотирма клієнтами кожна… А ще жебраки, статеві каліки, витріщаки… «Давай, Мелізо! не сци мимо!» Вона добряче трусила своєю дупою… скуйовджуючи свій горбок!.. Інші плескали в долоні, це було справжнє божевілля, туніський танець… це видовище завжди приваблювало юрбу цікавих. Я купував їй мохіто… Закінчувалося все в «Заколоті»…
Віолетта винаймала куток неподалік, за найбільшими стовпами, в Орлеанській ґалереї… їй вистачало двох хвилин, щоб змусити клієнта кінчити… Коли їй траплявся черговий йолоп, то вона вела його в «Пелікан», що був за два кроки… Навпроти Лувра… Її кімнатка коштувала два франки… Вона обожнювала сухий перно… І часто співала на замовлення:
Наче з східних казок…
Ти до мене прибіг…
Зовсім голий задок…
Під животиком — ріг…
мене це мало збуджувало… Вона клеїлась до мене… починала нескінченні балачки… Був лише один спосіб змусити її піти…
— Заходь! — казав я їй… — Заходь, дівчинко! Допоможеш мені запаковувати.
— Зачекай, я повинна облизати ще одного… Зачекай мене, мій голубе… Я маю відпрацювати вечір…
Розраховувати на її допомогу було марною справою!.. Вона одразу вигадувала якісь відмовки… і блискавично змивалася. Крім пришивання ґудзиків, що було її справжньою манією, я не міг її залучити до жодної роботи… За мить її мов корова язиком злизала… Просто дивина.
* * *
Не минуло й тижня, як проекти посипалися градом… по сотні за день. Ad libitum[66], такою була умова… Але це нікого не обходило… Ніхто не хотів себе нічим обмежувати!.. Разом з тим з першого погляду було очевидно, що тексти і відомості були вкрай цінні… Наші видатні дослідники заворушилися…
Балістичні пропозиції були скорше екстравагантними! Але там траплялися непогані деталі!.. Звідти можна було дещо запозичити… Переважно, якщо ми отримували маленькі папірці, крихітного формату, то майже напевно на них були креслення якої-небудь ґрандіозної машини, глибинного дзвону, розміром з Оперу… А на величезних планах, разів у 18 більших за формат октав[67], зазвичай мова йшла про маленькі двадцятисантиметрові зонди.
Чого лише не було серед цього карнавалу!.. Всілякі системи, химерні фантазії та пристосування для пошуку скарбів… Деякі запропоновані агрегати мали форму слона!.. Інші радше нагадували гіпопотама… Ну а більша частина, чого й слід було очікувати, мала форму риб… Деякі мали людську подобу… У вигляді справжніх людей з обличчями… Один апарат, за словами винахідника, був точною копією його господині з вражаючою схожістю та очима, що світяться на 800 метрів… які, обертаючись, повинні були приваблювати всю фауну… з морських глибин…
З кожною новою поштою кількість незвичайних рішень невблаганно зростала!.. Залишалося лише дочекатися нашого кюре… Він обіцяв прийти в останній четвер місяця!.. Так ми домовлялися… Ми чекали з нетерпінням… Він мав принести десять тисяч франків… Це був наш аванс!.. Це дозволило б нам одразу ж оплатити декілька термінових боргів за квартал, повернути телефон! І помістити чудові фотографії в номер!.. Повністю присвячений «Дзвону»… Про нас уже подейкувала велика преса у зв'язку з порятунком підводних човнів, а не лише затонулих скарбів… Це було якраз через рік після катастрофи «Фарфаде»[68]… Пристрасті ще не вляглися… Перед нами відкривався шлях до національного визнання!..
Проте всі ці перспективи абсолютно не надихали товстуху!.. Вигляд у неї був радше невдоволений! Спочатку, перш ніж будувати якісь плани, їй хотілося побачити кюре… Вона чекала його в цей четвер з особливим нетерпінням… Питала мене по десять разів на годину, чи не бачу я його?.. наприкінці Ґалерей? А наш господар?.. Куди ж він запропастився?.. Знову загуляв?.. Він не в підвалі?..
