Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
На щастя, трохи грошей таки вдалося врятувати… Те, що я поцупив у каноніка… Майже дві тисячі франків… Ми вирішили, що гроші нам знадобляться: як тільки трохи вгамується цей шарварок, однієї вночі ми зірвемося з місця… й перевеземо всі наші матеріали деінде!.. В інший квартал!.. Тут залишатися не було жодної можливости… Відкриємо новий «Майстротрон» на зовсім новому матеріалі, з іншими винахідниками… Про «Дзвони» забудемо… Сума була цілком пристойна, залишалося почекати два-три тижні, перетерпіти всі приниження…
Разом з тим товстусі годі було пояснити, що їй краще було б залишатися у себе в Монтрету… Перечекати грозу там!.. Вона не хотіла мене слухати… не вірила в наш крах!.. А я вже добре знав цю публіку… Вона їх дратувала своїми манерами, люлькою, вуаллю… пересуди не вщухали… Ба більше, вона постійно нападала на них… Це могло дуже зле скінчитися… Її могли запросто прибити… У винахідників трапляються такі спалахи гніву та напади, про які вона й не здогадувалася… Ті здатні на все! Звісно, вона б не спасувала й захищалася б, як левиця, але кому потрібні ці трагедії?.. Ми б нічого від цього не виграли!.. Це все одно не врятувало б будинку!.. Нарешті, після потоків сліз і глибоких зітхань, вона погодилася…
Того дня вона не прийшла… Куртіаль дрімав у підвалі… Ми пообідали разом у «Равлику» в Рауля і, їй-богу, досить непогано. Він ні в чому собі не відмовляв… Я не став повертатися до контори… Майже одразу пішов і влаштувався неподалік, як звикле, на лавці навпроти, за ротондою… Звідти я спостерігав за всіма відвідувачами… У разі необхідности я міг навіть втрутитися… Але цей день видався спокійним… Нічого особливого… Ті самі балакуни, що бризкають слиною, групами вешталися навколо… Це тривало вже з початку минулого тижня… Справді, нічого небувалого!.. Не варто було хвилюватися… звичайний гамір без скандалу… Ба більше, десь після четвертої встановився відносний спокій!.. Вони всілися рядком… І говорили майже пошепки… мабуть, дуже потомилися… Отак сиділи вервечкою уздовж вітрин… Відчувалася втома… Так не могло довго тривати… Я вже почав обмірковувати майбутнє… доведеться-таки нам звідси забиратися… Налагоджувати іншу справу!.. Освоювати нові «підвали»! і новий бізнес!.. У нас були грошенята… Але чи надовго їх вистачить? Подумаєш! Нічого особливого! Теж мені! Не так уже й складно витратити два білети по тисячі франків!.. Підняти часопис!.. І ще заплатити за будиночок!.. правду кажучи, неможливо було зробити обидві справи водночас!.. Загалом, я поринув у свої думки… ще й глибоко поринув… Нараз удалині в завулку Божоле я помітив здоровенного ґевала, який один зчиняв страшенний рейвах! Він звивався всім тілом і жваво жестикулював… Він підійшов, підстрибнув і захитався просто біля наших дверей… Схопився за ручку… Й почав трясти двері як грушу… Він горлав і кликав де Перейра!.. Цей хлоп був старшенно розлючений, просто у нестямі від люті!.. Перш ніж піти, він ще якийсь час лаяв нас… та відповіді не було… Тоді він витяг пензлик і зелену фарбу та пообписував усю нашу вітрину… Напевне, це була лайка!.. Нарешті він пішов… усе ще дуже збуджений… Нічого страшного!.. Бувало й гірше! Я побоювався набагато більшого…
Минула ще година, потім дві… Сонце хилилося до заходу… Вибило шосту… Настав неприємний момент, якого я побоювався найбільше… дуже вдалий час для сутичок і колотнеч… Особливо з нашою клієнтурою… Саме о цій порі всі дрібні службовці, ці надмірно винахідливі маніяки, залишають свої робочі місця… На волі опиняються всі працівники… Додайте до цього різні фабрики, майстерні… Всі вони летять стрімголов, біжать за омнібусом… ці ремісники, яким не дають спокою віяння Прогресу!.. Вони хочуть устигнути!.. Скористатись рештками дня… Вони пруть, пнуться зі шкури! Це тверезі люди, які п'ють саму воду… Вони біжать, як зебри! Це час великих бійок!.. Щойно я відчував їхнє наближення, у мене починав боліти живіт!.. Замість аперитиву, вони надавали перевагу бедламу, який влаштували в нас!..
Я ще трохи посидів у роздумах… Подумав ще про вечерю… Про те, що я маю розбудити Куртіаля і що він просив у мене п’ятдесят франків. Та раптом я аж підскочив!.. До мене долинув жахливий гуркіт! З боку Орлеанської Ґалереї… Він наближався й ставав гучнішим!.. Це був не просто гуркіт… Все аж тряслося! Це була справжня гроза!.. Під скляним дахом все гримотіло!.. Я схопився! Й кинувся на вулицю Ґомбу, звідки, як мені здавалося, долинав найбільший шум… Я наскочив там на цілу орду не просто розлючених, а одержимих виродків, які ревли на все горло… їх було десь тисячі дві, не менше, вони юрмились у довгій бічній вуличці!.. А з прилеглих вулиць до них приєднувалися нові… Вони всі купчилися, тіснилися навколо візка, схожого на присадкувату вантажівку… Тої миті, коли я підійшов, вони штурмували подвійні ґрати саду… В єдиному пориві вони вирвали все… Низький візок слугував за таран… Два стовпи, на яких трималася арка… з тесаного каменя… розлетілись як солома!.. Все валилось і падало!.. уламки розліталися навсібіч!.. Видовище було просто страхітливе… Вони так гриміли!.. що земля тремтіла на півтора кілометри!.. Вони заплигували у канави… Треба було бачити це шаленство!.. Вони аж пританцьовували й підстрибували навколо свого катафалка! Абсолютно всі! Я не міг повірити власним очам!.. Вони просто збожеволіли!.. Щонайменше сто п'ятдесят осіб упряглись у візок!.. Решта навіжених лізли і штовхалися, щоб теж зачепитись за дишло… за нижні частини… за осі… Я наблизився до цього шарварку… О! Я одразу ж помітив винахідників!.. Вони майже всі були там!.. Я всіх їх знав!.. Ось де ла Ґрюз, ґарсон з кав'ярні… в м'яких туфлях без підборів!.. І Карвале, кравець… Йому важко бігти. У нього спадають штани!.. ось Бідіґль і Жушер, вони займаються винахідництвом разом… Проводять усі ночі на Центральному ринку… Носять там кошики… Я впізнав Бізонда! Впізнав Ґратьєна, винахідника невидимої пляшки! Каванду… Ланемона з двома парами окулярів… Він винайшов систему опалення ртуттю!.. Я бачив там усіх цих покидьків!.. Вони волали, жадали крови! Вбивства! Ці божевільні були направду розлючені!.. Тоді я видерся на ґрати! І опинився вгорі над натовпом!.. Тут я добре зміг розгледіти на сидінні високого кучерявого типа, ватажка, який їх під'юджував… Я роздивився цю монументальну махину!.. Чавунний панцир… Неймовірна гидота!.. Це був суцільно броньований дзвін, розроблений паном Вердюна!.. Точно!.. Я сто разів бачив його макет! Неймовірний проект!.. Я відразу ж його впізнав! З ілюмінаторами, що світяться! розбіжними пучками світла!.. Це вже вершина! А ось і сам пан Вердюна з оголеними грудьми! Він сидів на
