Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Знаю, він категорично нас попереджав, що все одно побудує свого дзвона, хай би що ми там казали, за свої власні гроші!.. Економно!.. Ми не сприймали його всерйоз… Він не перший напускав туману!.. Ця родина Вердюна були спадковими малярами в Монружі!.. Він притяг із собою всю сім'ю!.. Вони всі там зібралися!.. Й скакали навколо дзвона!.. Всі разом… рука до руки… справжня фарандола[71]… Мати, дідусь та малий… Тягли до нас свою махину… Як і обіцяли…
Я просто відмовлявся в таке вірити!.. Вони штовхали своє чудовисько від самого Монружа!.. Тут зібралися всі божевільні! Дика коаліція!.. Вони впізнали мене… І заволали! Зі страшною люттю… обливали мене помиями!.. І всіляко лаяли мене знизу… Вони почали плювати на мене! Я гукнув до них:
— Стривайте! Послухайте мене! Хвилинку!.. — вони на секунду замовкли… — Ви повинні зрозуміти!
— Спускайся вниз! Гівно!.. Щоб тебе трахнули в дупу раз і назавжди!.. Посадити тебе на палю! пройдисвіте! Свинюко! Недогризок! Де твій старий блазень?.. Ми йому вивернемо кишки!..
Вони мене не слухали!.. Не варто було й наполягати… На щастя, мені вдалося втекти!.. Я сховався за кіоском… І на все горло закричав: «На допомогу!..» Але було надто пізно… Навколо все так гриміло… шуміло… деренчало… що мене не було чути… І перед нашими дверима була найсильніша тиснява! Своїми словами я ніби ще більше їх роз'ятрив! Вони розлютилися ще більше!.. Вже дійшли до справжнього пароксизму! Вони розпряглися!.. І почали штовхати свою пекельну машину через алею просто на вітрину!.. Шум подвоївся… одержимі з усієї округи приєдналися до них… На дзвін налягла ціла юрба… «І раз! І два! І гоп! І гоп! Тягни!» Всією масою!.. З усього маху вони штовхнули свою катапульту на скляну вітрину!.. Вона розбилася на друзки!.. Дерев'яна обшивка стін затремтіла! Затріщала! І розвалилася! розлетілася на шматки!.. Посипалося скло! Чудовисько проникає всередину, розгойдується і трощить усе на своєму шляху! «Майстротрон» повністю обвалюється й тоне в потоці будівельного сміття!.. Я встиг розгледіти, як гвинтові сходи, куточок вкладника, «туніські» антресолі… завалились у водоспаді паперів і клубах пилу!.. Здійнялася велетенська біла хмара і вкрила собою всі сади й ґалереї… Юрба почала задихатися!.. Всі вони були у вапні!.. відпльовувалися! Чхали! І все одно продовжували штовхати свій таран… Залізяччя… скло… сипалося зі стелі градом!.. Дзвін підстрибнув! Підлога затріщала, прогнулася, з'явилась тріщина… страшна машинерія похитнулась й захиталася… на краю прірви!.. Потім перехнябилася… Й упала в глибину… Чорт забирай! Це кінець!.. Гуркіт струсив усю округу!.. Пронизливі й злісні крики раптом пролунали серед натовпу!.. Всі сади затягло густим пилом… Нарешті з'явилися поліціянти… Вони навпомацки знайшли місце події… й обгородили стрічкою уламки… Незабаром примчало ще більше поліцаїв! Угледівши їх, заколотники розсіялися… розбіглися проходами ґалерей… Ними аж тіпало від збудження…
Поліціянти очистили від цікавих місце катастрофи!.. Я знав усіх погромників!.. Я міг би тепер всіх закласти! Запросто… Я знав, хто з них найнебезпечніший! найсвавільніший у їхній банді! найзлісніший… найпадлючіший! Я знав, що заводій одержав би років десять! Так! Але я не спраглий до помсти! Це тільки все ускладнило б! Що вже воно дасть?.. Треба було з'ясувати головне!.. Я кинувся в саму гущу звалища… Підходив до кожної групи… Поліцаї впізнали мене… «Ви не бачили хазяїна? Куртіаля де Перейра?» — запитував я у всіх…
Його ніхто не бачив! Я покинув його опівдні! Раптом я наштовхнувся на комісара… З «Бонз-Анфан»… Того самого виродка, який нас так пісочив… І підійшов до нього… Я повідомив йому про зникнення… Він вислухав мене… Але поставився до цього скептично… «Ви так гадаєте?..» — сказав він мені… Він не дуже мені вірив… «Та я переконаний у цьому!..» Тоді він спустився зі мною краями вирви на саме дно!.. Ми почали шукати удвох… Я кричав!.. Кликав!.. «Куртіаль! Куртіаль!.. Підіймайся. Підіймайся!» Ми кричали разом з агентами… Один раз! Двічі! Десять разів!.. Я обнишпорив усі діри!.. Оглянув їх іще раз!.. «Напевне, він у борделі!» — зауважив хтось, гострий на язик… Ми вже збиралися йти… як раптом я почув голос: «Фердінане! Фердінане! У тебе немає драбини?..»
Це він! він! Точно! Він знайшовся на дні ями… З великими труднощами почав вилазити!.. Вся пика у нього була у вапні… Йому кинули канат… Він зачепився… І його витягли! Вийшов з кратера!.. Цілий та неушкоджений… Він нас заспокоїв!.. Його просто несподівано завалило й щільно затисло між дзвоном і стіною!.. він загубив свого капелюха!.. Саме це вивело його з рівноваги!.. він розлютився… Його рединґот теж постраждав!.. Він ні про що не просив… Повністю відмовився від допомоги… Не захотів іти до відділка… На поліцаїв поглянув зі зневагою… «Панове, я подам позов», — сказав він їм… І не дочекавшись відповіді, переступив через повалену балюстраду, балки й уламки… Коли ми вийшли на вулицю… Він почав розштовхувати натовп… «Дорогу! Дорогу!..» На його рединґоті були обірвані поли… Він був увесь у пилюці… Скуйовджений як горобець… він тікав, обтрушуючись на ходу від пилу… Все швидше й швидше… Тяг мене до виходу з боку Лувра… Він схопив мене за рукав… ним жахливо тіпало… Він більше не козирився…
— Давай! Давай! Швидше, Фердінане! Подивися! Ніхто не йде за нами? Ти впевнений?.. Поспішай, синку!.. Ніколи більше сюди не повернуся! В цю буду… Мерзотна пастка! Це вже точно! Справжнісінька змова!.. Я напишу домовласникові!
* * *
Тепер, коли нашу контору розбили в друзки, я не мав жодного даху над головою… Тож ми за взаємною згодою вирішили, що я також поїду в Монтрету!.. Ми ще зайшли до «Заколоту»… У своєму роздертому рединґоті він не міг їхати потягом!.. Хазяїн з люб'язности позичив йому старий костюм. Ми ще трохи подискутували з двома збудженими типами. Потім виявилося, що й штани де Перейра всі у дірках… Їх треба було хоч трохи зашити… Всі бачили побоїще, чули крики, жахливий шум… всі були дуже заінтриговані!.. Навіть Нещодавно виявив співчуття… він хотів щось зробити, організувати збір грошей… Я сказав, що не потрібно!.. Мені було б важко прийняти це!.. У нас ще були власні кошти… Він достатньо нажився на старому шкарбуні!.. Тож міг тепер демонструвати свою великодушність!.. Несподівано він заплатив за нас, знову замовив на всіх, а потім навіть ще раз.
Було досить тепло… Кінець липня… Від того, що ми добряче наковталися пилюки, у нас так пересохло в горлі, що ми врешті видули літрів десять-дванадцять
