Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін

якщо весь час витрачати, жоден банк не встоїть! Навіть банк Перу!.. Де ж він все-таки витрачав наші грошики?.. Він уже не ходив до «Заколоту»… Напевне, змінив букмекера? Я сказав собі: «Все одно дізнаюся де!..» І тут раптом знову виявилася та скарга в поліцію!.. Все почалося спочатку… Його знову викликали в префектуру!.. Цей поліцай із «Бонз-Анфан» не хотів полишати свою кістку! Він перейшов у наступ! Учепився в нас мертвою хваткою! І вочевидь збирався нас знищити!.. Він знайшов нових жертв… відомого конкурсу. Не полінувався для цього понишпорити у кварталі Ґобелен… Він усіляко налаштовував наших клієнтів проти нас! Розбурхував їх! Змушував писати нові скарги!.. Далі так жити було неможливо!.. Треба було вдаватися до термінових заходів!.. Спробувати якось позбутися його!.. Ми все обдумали… й дійшли висновку: для вирішення конфлікту… необхідно… це найголовніше!.. розділити всіх зануд на дві групи!.. З одного боку… ті, що брали участь суто формально!.. меланхоліки, невдахи!.. З цими йолопами все було дуже просто — їм можна не повертати нічого!.. А з іншого боку, ті, що галасували й не припиняли бздіти… Вони були небезпечні… їх слід було задобрити й заспокоїти якомога швидше!.. Заговорити зуби!.. Звичайно, все не повертати!.. Це було просто неможливо!.. Та й навіщо?.. Але все ж впихнути їм «премію»… наприклад, один або два п'ятифранкові папірці… Таким чином, вони втратять не все!.. І можливо, оцінять прихильність до них долі?.. Коли зайшла мова про те, хто буде вести ці милі бесіди, Куртіаль одразу зблід… І якось весь знітився… Він не міг іти сам… Це було просто неймовірно!.. Його вивертало на одну думку, що йому доведеться принижуватися… А як же його авторитет?.. Це вадить його гідності в очах винахідників… Скорше за все, саме я мав піти до них з доброю звісткою!.. У мене жодного авторитету не було, і самолюбство моє не могло постраждати… Але мене це теж мало тішило! Я заздалегідь відчував огиду! Я б, звичайно, відмовився, але це був би остаточний крах!.. Якби всі опустили руки, часопис припинив би своє існування!.. Все покотилося б під три чорти!.. А потім шукай місце в нічліжці!..

Справді потрібно було опинитися у безвиході, щоб узятися за таку гидку роботу…

Зрештою я зосередився і був готовий до всього. Я кілька разів повторив подумки все… все, що я мав казати… всю цю гидоту… Про причини невдачі… починаючи з попередніх випробувань!.. Всьому виною були дуже серйозні організаційні розбіжності серед науковців, суперечностей виявилося надто багато… Але все знову буде організовано наступного року… Нарешті, все це не так просто! У цьому місці я смакував бійку! Тримайся, малий!.. Спочатку я мав повернути їм усі їхні плани, моделі, креслення та іншу нісенітницю!.. а також вибачитися…

Я починав здалеку… цікавився, чи не отримали ще вони нашого листа?.. З повідомленням про мій візит?.. Ні?.. Вони навіть трохи підстрибували від нетерпіння… Передчуваючи свою перемогу!.. Якщо вони в момент моєї появи жерли, мене запрошували до столу! Якщо вони були разом з родиною, моя місія перед такою кількістю людей ставала справою вельми делікатною!.. Я намагався бути якомога тактовнішим! Вони всі у своїй уяві будували повітряні замки!.. Це було неприємно… Але доводилося їх переконувати… Заради цього, власне, я і приходив… Я намагався пояснити, в чому річ!.. Коли, нарешті, до них починало доходити, апетит у них пропадав… Вони підводили голову й сиділи, як загіпнотизовані, із застиглим поглядом… Я стежив за ножами… Супову тарілку я тримав у руках як метальну зброю!.. Притискався спиною до стіни!.. Готуючись до можливого нападу!.. І продовжував викладати свої арґументи… При першому хоч трохи підозрілому рухові я сам здіймав бучу!.. Цілився телепневі прямо в довбешку… Проте в більшості випадків моя рішуча поведінка мене рятувала… Й змушувала любителів гострих відчуттів замислитись… Загалом, це закінчувалося не так уже й погано… слинявими вітаннями… і хором п'яних відрижок і зітхань… особливо коли я діставав оті два п'ятифранкові папірці!..

Проте одного разу, незважаючи на всю обережність та набутий мною досвід, мені довелося дуже скрутно… Це було, як пригадую, на вулиці Шарон, у будинку 72, який існує й досі… Цей тип був слюсарем, він майстрував у своїй кімнаті… Не на третьому, а на четвертому поверсі… Знайомство з ним мені дорого коштувало… головним його заняттям було виготовлення відмичок для злодіїв… Він запропонував на конкурс вічних двигунів млинок у вигляді динамо-машини зі змінною індукцією… Таким чином, вона накопичувала енергію грози… Це не повинно було припинятися… від однієї грози до наступної…

Отже, я увійшов, поспитав про господаря внизу й хотів довідатися, де його знайти… «Він на четвертому!..» Я піднявся й постукав… Уже була зима. Мені все це добряче остогидло… І я одразу йому все й виклав! Цей тип навіть не відповів… Я не відразу його розгледів… Це був справжній атлет!.. Не встиг я закінчити свою промову… Як він, не зронивши ні слова!.. Бух! Врізав мені!.. Сволота!.. Я врізався у шафу!.. відлетів убік… і впав навзнак… він був страшнішим за розлюченого бика!.. Я полетів сторчака… перерахувавши сходинки з четвертого поверху… Мене підібрали на тротуарі… На мені не було живого місця… Я був увесь закривавлений… Мене відвезли на візнику! Скориставшись тим, що я був без свідомости, мені обчистили кишені… Зникли навіть два п'ятифранкові папірці!..

Після цієї сутички я став набагато обережнішим… Намагався входити в кімнату не одразу… А вступати у перемовини на нейтральній території… Для запитів з провінції у нас була інша системи… Ми стверджували, що грошики вислано в листі… що вони не запізняться… просто помилилися адресою… департаментом… ім'ям… ще чим-небудь!.. у метушні конкурсу… Зрештою їм набридало листуватися з нами… Можна було збанкрутувати на поштових марках…

З тими, хто не тямив себе від люті, все було дуже просто… Потрібно було встигнути перестрибнути через балюстраду, перш ніж вони випустять вам кишки!.. Але з лагідними, зацькованими, сором'язливими, тими, що одразу ж починають думати про самогубство… з ними було набагато складніше!.. Крах ілюзій ставав для них надто важким ударом!.. Вони не могли витримати такого горя!.. Тикалися носом у тарілку та починали жалібно скімлити… вони нічого не хотіли слухати… їхні очі провалювалися, на лобі виступав піт… Обличчя тремтіло… Дивитися на це було нестерпно… Це були пришелепкуваті… Траплялися й такі, для яких це був кінець… Вони сідали, знову підводилися… витирали обличчя… не йняли віри власним вухам, що їхня машина погано функціонує… Їм потрібно було тихенько повторювати це й пхати їхні креслення в руки…