Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Коли Де Перейр почув, з якою пристрастю його проклинають… то втратив усе своє нахабство!.. Він уже більше не козирився!.. І теж заплакав!.. залився слізьми… Й кинувся в її обійми!.. Він благав у неї прощення!.. Її люлька впала!.. Вони стали гарячково обійматися… У всіх на очах!.. І досить довго… Але навіть у його обіймах вона не вмовкала… Й продовжувала в тому ж дусі…
— Я хочу полагодити його, Куртіалю! Я хочу його полагодити! Я відчуваю, що можу це зробити! я певна, що він ще витримає! переконана в цьому! я ладна побитися об заклад!.. Поглянь на нашого «Архімеда». Він протримався сорок років!.. Подумай, адже він ще міг би літати!..
— Але це ж був лише «прив'язний»… Послухай, моя любонько… Це зовсім інша річ!..
— Я полечу сама!.. Кажу тобі!.. Я полечу! Якщо ви не хочете!..
Вона вперто стояла на своєму… Перебирала всі можливі варіанти… Будь-якими засобами вона хотіла вибратися з лайна.
— Я хочу допомогти тобі! Ти це добре знаєш, Куртіалю!..
— Ну так! Я добре це знаю, моє коханнячко!.. Річ не в цьому!..
— Мені нічого не треба… Ти знаєш, що я ладна навіть приймати пологи, якби це могло нам допомогти!.. Я б узялася й за це… Якби могла! О! Я б не стала сидіти склавши руки!.. Навіть у Монтрету! Боже мій!.. Я готова працювати навіть у Коломб, як помічниця моєї наступниці!.. Я ладна на все!.. Тільки щоб нас не виселили!.. Ти бачиш, яка я!.. Проте я у всіх уже питала… І в мене вже не ті руки… А ще моє обличчя!.. це було б жахливо! Я дуже змінилася… Так усі говорять… Мені потрібно трохи привести себе до ладу… Не знаю!.. Поголитися!.. Я не хочу вискубувати волосся!..
Вона знову підняла вуаль… Це справді було видовище! Ось так, серед біла дня… із засохлою пудрою! Рум'янами на вилицях та фіолетовими тінями на повіках! і з пишними вусами, навіть невеликими бакенбардами! А брови ще густіші, ніж у Куртіаля!.. Як у людожера! Звичайно, вона лякала всіх породіль своєю волохатою мармизою! Вона мала ґрунтовно привести себе до ладу, змінити все обличчя… Вона мала над чим працювати!..
Ми ще довго так сиділи, поруч, у садку, розповідали різні історії, втішали одне одного… Непомітно опустилася ніч… Раптом вона знову розридалася й так сильно, що сильніше годі було й уявити!.. То була вершина розпачу!..
— Фердінане! — благала вона мене… — Принаймні ви не покинете нас? Погляньте! До чого ми дійшли!.. Я знаю вас недовго! Але я вже переконалася, що ви розважливі, мій хлопчику! Га?.. До того ж все одно все владнається!.. Ви мене не переконаєте!.. Загалом, усе це тимчасово!.. Бувало й гірше, знаєте! Так довго тривати не може!.. Треба лише взятися за справу всім гуртом!.. Дружно! Спочатку я повинна все оглянути!.. Я хочу сама у всьому переконатися!..
Вона знову підвелася… Й повернулася в контору… Запалила два підсвічники… Ми не втручалися… нехай собі робить, що хоче… Вона оглянула вхід до льоху… Спустилась… і залишилася одна в підвалі!.. Перерила там увесь мотлох… розгорнула оболонку… витягла всі обривки!.. прогнилі! пошматовані!.. Я був у конторі зовсім один, коли вона нарешті піднялася нагору… Вона справді не мала що сказати… Вона наче була повністю прибита горем… Сиділа в кріслі, мов паралізована, цілком розбита… ослабла… знеможена… Її капелюшок збився назад… На каргу добряче подіяло те, що вона побачила… Я думав, що вона буде мовчати… і їй вже більше нічого сказати… та вона знову розійшлася!.. Знову взялася за своє!.. За якихось чверть години!.. Але спершу вона почала нарікати… І говорила зі мною зовсім тихо… як уві сні!..
— Звичайно! Фердінане!.. Я сама бачу… Так… Правда… Ви мали слушність! Авжеж!.. Ви дуже добрі, Фердінане, що не покидаєте нас зараз. Нас, двох людей похилого віку… Га? Ви не залишите нас?.. Так одразу? Га? Фердінане? Не кваптесь… Хоча б ще декілька днів… декілька тижнів… Ви згодні, еге ж?.. Ні? Скажіть, Фердінане!..
— Ну так, пані!.. Ну, звичайно, так!..
* * *
Наступного ранку, коли Куртіаль десь близько одинадцятої повернувся з Монтрету, він був усе ще дуже збентежений…
— Ну як, Фердінане? Нічого нового?..
— О! Ні! — відповідав я… — Нічого надзвичайного… — А потім запитав своєю чергою: — Так що, все владналося?..
— Що владналося?.. — він прикинувся дурником… — А, ви маєте на увазі вчорашнє? — він витер з чола піт і перейшов у наступ. — О! Послухайте мене, Фердінане! Ви що? Сприйняли ці плітки за чисту монету, так?.. Звичайно, це моя дружина!.. Я її дуже поважаю… Ми завжди з нею жили душа в душу… Гаразд!.. Але все ж слід визнати очевидне… при всій шляхетності її натури у неї є купа недоліків!.. Вона максималістка!.. І дуже владолюбна!.. Ви вловлюєте, Фердінане?.. Вона просто одержима!.. Це справжній вулкан!.. Динаміт!.. На будь-яку невдачу вона реагує, як вихор!.. Мене вона іноді лякає!.. Не встигнеш підхопитися! Не маєш часу оговтатися!.. А вона вже налетіла!.. Меле якісь дурниці!.. Якщо знаєш про це, то не надто переймаєшся!.. Все це так само швидко минає, як гроза!.. Кажу тобі, Фердінане!.. За тридцять років життя… звичайно, у нас було багато складнощів… Але жодного справжнього скандалу!.. В усіх пар бувають сварки… Маю сказати, що зараз у нас важкий період!.. Це справді так… Але зрештою було ще й не таке… найстрашніше позаду!.. Це ще не кінець!.. Тож бачити нас цілком зубожілими!.. В повному прольоті! Безхатьками! Жебраками!.. Без гроша за пазухою! Це все виплід хворої уяви… Я категорично протестую! Бідна моя голубка! Я б найменше хотів, щоб з нею сталося щось подібне!.. Але з цією справою вже все з'ясовано!.. Просто сидячи вдома, вона сама створює собі химери! Цілими днями зовсім одна!.. Вона багато думає!.. І це впливає на неї… Її починають опановувати нав'язливі ідеї!.. Вона надмірно збуджується!.. Хоча й сама того не помічає!.. Починає бачити й чути те, чого насправді не існує!.. Зрештою, вона стала особливо схильною до таких фантазій після своєї операції!.. Надмірна збудливість!.. Тільки й усього… Іноді вона трохи марить!.. О! Так! Кілька разів вона навіть подивувала мене… Справжні
