Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу
«А мені здається, що немає розумнішої і родовитішої жінки за Найсі-но камі[415], — заперечила дружина. — Я завжди вважала, що ніхто не міг би осудити її за легковажність, якби не останні дивні чутки про неї».
«Це правда. З-поміж витончених, миловидих жінок вона заслуговує згадки в першу чергу. Я завжди думаю про неї з жалем і каяттям. Можна уявити собі, які докори сумління мучать шукачів любовних пригод, якщо навіть я, такий розважливий, своїх учинків соромлюся... — сказав Ґендзі, згадуючи зі сльозами на очах про нещасну долю Найсі-но камі. — А от особа з гірської оселі біля річки Ої, яку ви вважаєте негідною вашої уваги, вирізняється глибоким розумінням прекрасного, незважаючи на своє низьке походження, але її претензія на особливе ставлення до себе мені не до вподоби. Взагалі досі я не зустрічав жінок, в яких не будо б нічого привабливого, однак не знаходив серед них особи, в усьому досконалої. А ще я незмінно опікуюся особою, яка живе в Східній садибі. Іншої такої, мабуть, годі знайти. Відколи я з нею познайомився, вона залишилася все такою ж лагідною і соромливою. Я відчуваю до неї глибоке співчуття і навряд чи коли-небудь її забуду».
За такими розмовами про минуле й теперішнє вони не помітили, як спустилася ніч.
Щораз яскравіше світив місяць, навколо було тихо і прекрасно.
«Скована льодом
Вода у струмку
Застигла поміж камінням,
А місяць і тепер
Пливе в ясному небі», —
сказала Мурасакі.
Коли вона, подавшись уперед і трохи схиливши голову, милувалася садом, то не мала собі рівних красою. Своїм волоссям та обличчям вона раптом нагадала йому про Фудзіцубо, що стільки літ полонила його душу, і після короткого захоплення Асаґао знову стала ще милішою. А тим часом пролунали голоси качечок-мандаринок[416], і він сказав:
«Засніженої ночі
Минуле згадуємо,
А десь далеко на воді
Криком своїм мандаринки
Нам смутку додають...»
Потім, зачинившись у спочивальні, він віддався спогадам про покійну Фудзіцубо і коли начебто на мить задрімав, то побачив її невиразний, сповнений гніву образ.
«Хоча ви обіцяли зберегти таємницю, моє ім’я знеславлено. Сором і муки мої нестерпні!» — сказала вона. Він ще не придумав, що відповісти, як хтось начебто накинувся на нього, а голос Мурасакі запитав: «Що з вами?» Прокинувшись, Ґендзі довго не міг опам’ятатися. Коли, жалкуючи за обірваним сном про Фудзіцубо, він насилу вгамував нестямне калатання свого серця, то відчув, що плакав уві сні й тепер не переставав плакати. «Що з ним?» — занепокоїлася Мурасакі, дивлячись на нього, нерухомого.
«Сон мене обминав,
А похмура зимова ніч
Ніяк не давала спати,
Та яким коротким він був,
Як заснув я на мить!..» —
проказав Ґендзі.
Невдоволений і засмучений, він, швидко піднявшись, велів, без жодних пояснень, замовити читання сутр у різних храмах.
«Мабуть, покійна вважає, що я винен у її муках на тому світі, — думав Ґендзі. — Останнім часом вона віддавалася служінню Будді й багато в чому полегшила тягар, що лежав на душі, та все ж один-однісінький таємний гріх завадив їй очиститися від скверни цього світу». Що глибше проникав Ґендзі в суть речей, то більше сумував. Йому так хотілося знайти дорогу в той незнаний світ, де блукає нині покійна, і взяти на себе її муки! Однак, остерігаючись людського осуду, він навіть не смів відкрито подбати про заспокоєння її душі. Тим паче що тоді в душу Імператора закралася б підозра. А тому йому не залишалося нічого, як подумки молитися Будді Аміда, щоб відродитися разом з нею на тій самій квітці лотоса.
«А що, як зважуся
Піти за покійною,
Послухавшись голосу серця,
Але заблукаю край ріки Трьох доріг[417]
І тіні її не побачу?..»
Кажуть, начебто такими думками мучився він тоді.
Примітки
[1] Квітка (wisteria, горобейник) мурасакі — непримітна лугова рослина, з коренів якої отримують пурпурову фарбу, колір кохання. Фарба фудзі-іро, або мурасакі-іро, в японській колористиці є найбільш шляхетною. Наприклад, негласно, згідно з протоколом, якщо відомо, що на державному прийомі імператриця буде в сукні кольору фудзі, або мурасакі, то інші дами мають подбати про іншу колористику свого одягу.
[2] В японській історіографії періодизація історії відмінна від європейської.
[3] Думка, що прийшла в музеї Д’Орсе в Парижі. Мине час, і твори японських імпресіоністів з’являться водночас або навіть раніше, ніж імпресіонізм у Франції. Це школа «Укійо-е» — Утамаро, Хокусаї, Хіросіге та ін.
[4] Ньоґо — придворна дама третього (після імператриці) рангу, зазвичай принцеса або дочка міністра, яка могла стати імператрицею; кої — наложниця, придворна дама четвертого-п’ятого рангу, як правило, дочка придворного четвертого-шостого рангу.
[5] Стародавня японська назва Китаю.
[6] Ян Ґуйфей — улюблена наложниця китайського імператора танської династії Сюаньцзуна (685—762), любов до якої, зокрема, стала причиною заворушення під проводом Ань Лушаня. На вимогу повстанців імператор був змушений її стратити. Коханню Ян Ґуйфей і Сюаньцзуна присвячена поема «Вічний смуток» китайського поета Бо Цзюйі (772—846).
[7] Наложниця жила в покої Кокіден.
[8] Кіріцубо (офіційна назва цих покоїв — Сіґейса) — покої павлонії. В садку біля покоїв наложниці росла павлонія.
[9] Покої імператора були досить далеко від її покоїв, на протилежному боці палацу.
[10] За східним звичаєм у вік дитини повністю зараховувався рік народження, незалежно від дня народження.
[11] Хакама — шаровари.
[12] Гори на схід від столиці, де відбувалося поховання.
[13] Виконавиця доручень імператора (мьобу), в якої батько, чоловік або старший брат був охоронцем воріт Імператорського двору, озброєний луком і стрілами в сагайдаку (юґеї).
[14] Цитата з вірша: «В пітьмі нічній / Побачення з тобою / Не більш реальним видалось мені, / Аніж ті сни, / В яких до тебе лину!» (див. «Збірку старих і нових японських пісень», 647, у перекладі Івана Бондаренка; тут і далі вірші з цієї збірки подаються в його перекладі, крім кількох випадків, позначених посиланням на оригінальну назву антології «Кокінвакасю», — прим. перекладача).
[15] Друга за старшинством придворна (після найсі-но камі — розпорядниці) з жіночої прислуги імператора.
[16] Хаґі — леспедеца двоколірна, кущова рослина, яка восени розпускає рожево-бузковий цвіт; долина Міяґі поблизу м. Сендай славилася її заростями. Згадуючи про кущик хаґі, Імператор має на увазі малого сина. Роса — метафора сліз — у долині Міяґі («мія» — «палац») символізує смуток в Імператорському палаці.
[17] Цитата з вірша невідомого автора: «Нехай ніхто не знає, / Що все ще я живу. / Бо соромно, / Що сосни в Такасаґо / Подумають про мене» (збірка «Кокінрокудзьо», 03057). Сосни в Такасаґо — символ довголіття.
[18] Мається на увазі Імператорський палац.
[19] Імператор Уда — правив упродовж 867—931 рр.
[20] Ісе — японська поетеса початку Х ст. Кі-но Цураюкі (868—945) — один з найвидатніших поетів
