Війни художників - Станіслав Стеценко

і кілька хвилин постояла відсапуючись. Із Шуриком усе гаразд. Вона штовхнула хвіртку. Підібравши спідницю, сіла на край пісочниці поряд із Шуриком. Шурик копав лопаточкою ямку, коли в піску з’являвся камінець, діставав його і відкладав убік. Вираз обличчя його був сумним і зосередженим: брови нахмурені, нижня губа випнута вперед.

— У чому справа, синку? Чому ти засмучений?

Він підняв голову і, лише тепер побачивши її, кинувся обійматися.

— Пивіт, мамо. А де наш тато?

— У Німечиині, у Берліні.

— У Беліні? Що таке Беліна?

— Берлін. Це велике-велике місто. Дуже далеко…

— Він у місті Белін?

— Так.

— Заобляє гошики?

— Заробляє гроші…

— Щоб купити ігашки і нямочки?

«Нямочки» мовою Шурика означало — продукти.

— Ти дуже розумний, любий.

Підійшла вихователька. Привіталася:

— Доброго дня. Ваш із дворічних розмовляє найкраще. І взагалі дуже розумний!

— Дякую, — вона вдячно посміхнулася виховательці.

— Я дузе-дузе озумний, — підтвердив слова виховательки малий Шурик.

Розділ 40

Сталін поїхав на Ближню дуже рано — уже о пів на п’яту вечора, і Берія відразу викликав Саркісова. Той з’явився за кілька секунд. Мабуть, сидів у приймальні, очікуючи на виклик свого господаря. Берія потягнувся так, що хруснули суглоби. Відкинувся на спинку крісла. Подивився у вікно. З його вікна було видно високе блакитне небо. Блакить була такою, як буває лише навесні — без насиченого синього. Така блакить, від якої не хочеться відводити погляд.

— Ніколи навіть помилуватися небом! Уявляєш, старший майоре Саркісов? Ось ти можеш стати біля вікна і хвилин десять милуватися синім небом. А я — ні! Ось перевага, за яку б я багато чого віддав. Згоден? — він подивився на помічника.

— Так точно, — жваво закивав той. — Не жалієте себе, Лаврентію Павловичу, все життя віддаєте партії й державі.

— Саркісов, не варто завжди бездумно погоджуватися з начальством. Тим більше, так відверто лестити! Урешті-решт, це викликає підозру! Можуть подумати, що ти прихований троцькіст або англійський шпигун. Треба іноді заперечувати, хоча б для вигляду.

— Так точно, в сенсі — нікак нєт.

Берія засміявся, махнув у бік Саркісова рукою. Підвівся, підійшов до вікна. Кинув поглядом униз. Двором походжав ворон, відмахуючись дзьобом від настирливих горобців. Згадав, що кілька разів бачив, як Сталін дивився на ворона і ворушив губами, ніби про щось пошепки розмовляв з ним. Цікаво, про що? У цих перешіптуваннях із птахом, який, за деякими даними, живе сотні років, було щось містичне. Повернувся до Саркісова:

— Хазяїн поїхав, і Кремль відразу спорожнів. Кішка за ґанок — миші в танок. Молотова немає, Кам’яна задниця поїхав ублажати свою ненаситну жидівку. Поскрьобишева немає. Не можна вирішити жодного питання! Що там із тим художником, обшук проведено?

— Так точно. Коли дружини художника не було вдома. Ми не знайшли нічого крамольного. Були якісь книги французькою, ми сфотографували, але спеціалісти запевнили, що то книги з мистецтва.

Берія на хвилину задумався, потер лоба рукою:

— Значить, нічого крамольного. Добре. Він прибув у Берлін?

— Так точно! Я вважаю, учора ввечері. Мої люди бачили, як він прощався з дружиною і як відійшов потяг.

— Добре. Ну то вези його дружину. Тільки не додому. Сьогодні мої вдома. Привезеш у квартиру на Кутузовському.

Але не так сталося, як гадалося. Не встиг Саркісов вийти з приймальні, як зателефонував Власик і сказав, що Сталін вимагає до себе Берію разом із Судоплатовим і матеріалами по операції «Качка».

Власик не знав, що являє собою операція «Качка». Про неї в СРСР взагалі знало не більше десяти осіб. Операція «Качка» була планом збройного нападу групи бойовиків на віллу Троцького в Іспанії і його вбивства. Сталіну щойно принесли переклад чергової статті «демона революції» в «Нью-Йорк Таймс». Хазяїн був розлючений і вимагав завершити операцію не пізніше травня. Виступи у західній пресі єврея Лейби Бронштейна, більше відомого у світі як Лев Троцький, все більше дратували його. Напередодні серйозного конфлікту в Європі, в який міг бути втягнутий СРСР, його головний ворог за кордоном мав бути знищений.

* * *

Ein Volk, ein Reich, ein Führer.

(Один народ, одна Батьківщина, один вождь)

Йозеф Геббельс

19 квітня 1940 року, 19 год. 50 хв.

Берлін

У часи правління Адольфа Гітлера Німеччиною від німців приховували, що на тому місці, де знаходиться Берлін, уздовж рік Шпреє і Хафель, ще в X—XII століттях жили слов’янські племена: лужицькі сорби і венди. Їхньою мовою назва Берлін означала «вільне місце».

Пропаганда доктора Геббельса стверджувала, що сорбів, вендів та інших унтерменшів тут ніколи не було, а Берлін — суто німецька назва. Мовляв, вона походить від німецького слова «бер», що означає «ведмідь»: тут у лісах раніше водилось багато ведмедів.

Правда ж була в тому, що феодали із заходу — здебільшого це були лицарі-хрестоносці — вподобали ці мальовничі місця. Їхні війська — гарно навчені, в металевих обладунках — поступово витіснили звідси слов’ян і захопили їхні поселення. І ті беззбройні селяни-хлібороби втікали на схід і південь від жахливої навали «залізного війська».

І ось майже через сім століть потяг Рига — Берлін мчав просторами, де колись зіштовхнулися східна й західна цивілізації, місцевістю, вкритою болотами, озерами й негустими сосновими лісами.

Сонце вже сховалося