Людина без властивостей. Том I - Роберт Музіль

Щоправда, це не означає, нібито не буває людей, чий стан і чиї схильності не дають їм протистояти «аморальним імпульсам» і, як висловлюються юристи, «схиляти шальку терезів до добра», й такою людиною, в котрої обставини, що когось іншого ще зовсім не торкаються, але в неї вже викликають «рішучість» скоїти злочин, і був Моосбруґер. Однак, по-перше, його духовні й розумові здібності великої шкоди, на думку суду, не зазнали, й злочину, якби Моосбруґер ними скористався, цілком можна було б уникнути, отож позбавляти його морального права відповідати перед законом судді не бачили жодних причин. По-друге, узвичаєна судова практика вимагає, щоб кожен протизаконний вчинок, скоєний свідомо й умисне, був покараний. А по-третє, юридична логіка передбачає, що всі психічнохворі — крім тих геть уже нещасних, котрі показують язика, коли їх запитують, скільки буде сім разів по сім, або відповідають: «Я», коли треба назвати ім’я його імператорської й королівської величности, — мають ще якісь рештки здатности робити вибір і самовизначатися, й треба лише добре напружити розум і силу волі, щоб розпізнати злочинний характер дії й не піддатися злочинному імпульсу. Однак від таких небезпечних суб’єктів цього, мабуть, навряд чи й можна вимагати!

Суди нагадують погреби, де мудрість предків зберігається у пляшках; відкорковуєш їх — і хочеться плакати: яким же непридатним до вживання стає, перегравши, найвищий ґрадус людського прагнення до точности, перше ніж він досягає досконалости! А проте незагартовані люди від нього, схоже, хмеліють. Як відомо, янгол медицини, наслухавшись юристів, дуже часто забуває про власне покликання. Тоді він із брязком згортає крила й поводиться в судовій залі, мов запасний янгол юриспруденції.

61. Ідеал трьох статей або Утопія точного життя

Отак Моосбруґер прийшов до свого смертельного вироку, й лише завдяки впливу графа Ляйнсдорфа та його прихильному ставленню до Ульріха пощастило зберегти надію на ще одну психіатричну експертизу. Однак Ульріх не мав тоді жодного наміру опікуватися долею Моосбруґера й надалі. Жорстокість і воднораз стражденна терплячість — ця похмура суміш, що становить сутність таких людей, — була Ульріхові неприємна не менше, ніж суміш точности й недбальства, ця ознака вироків, що їх таким людям зазвичай ухвалюють. Коли Ульріх тверезо дивився на цей випадок, то добре знав, що йому думати про Моосбруґера і яких заходів слід уживати до таких людей, котрим не місце ні у в’язниці, ні на волі, та й божевілень для них теж не вистачить. Але усвідомлював він і те, що про це знають і тисячі інших людей, що кожне таке питання вони без кінця-краю розглядають, підходячи до нього з тих боків, які викликають у них особливу цікавість, і що держава зрештою вб’є Моосбругера, бо за умов, коли все таке недосконале, це — просто найзрозуміліший, найдешевший і найнадійніший вихід. Може, змиритися з цим буде й жорстоко, але й швидкісні засоби пересування вимагають більше жертв, ніж є тигрів у всій Індії, а безцеремонність, недобросовісність і недбалість, з якими ми все це терпимо, вочевидь дають нам змогу, з другого боку, домагатися успіхів, що їх заперечити просто неможливо.

Найяскравішого свого вияву цей розум, такий проникливий, коли йдеться про щось перед очима, й такий сліпий, коли йдеться про все загалом, набуває в ідеалі, що його можна назвати ідеалом доробку всього життя, доробку, який складається з трьох, не більше, статей. Є такі види розумової діяльности, де людина пишається не грубими книжками, а невеликими статтями. Якби, наприклад, хто-небудь відкрив, що за умов, досі ще не відомих, каміння здатне розмовляти, то знадобилося б усього-на-всього кілька сторінок для того, щоб описати й пояснити це явище, яке б означало переворот у науці. А ось про добромисність, навпаки, можна писати все нові й нові книжки, і справа це аж ніяк не просто наукова, бо це — метод, яким ніколи не пощастить з’ясувати найважливіші життєві питання. Різновиди людської діяльности можна розподілити за числом потрібних їм слів: що більше слів, то гірше стоїть справа з характером їхньої діяльности. Усі знання, які привели людський рід від шкуряного одягу до польоту в повітрі, разом з їхніми доказами в готовому вигляді заповнили б не більше, ніж довідкову бібліотеку; але й книжкової шафи завбільшки як земна куля зовсім не вистачило б, мабуть, щоб умістити решту знань, навіть якщо не брати до уваги тієї вельми широкої дискусії, яку провадили не пером, а мечем та кайданами. Так і кортить висловити думку, що свої людські справи ми залагоджуємо вкрай нераціонально, коли ведемо їх не за науками, кожна з яких так зразково посунулася своїм шляхом уперед.

Такий і справді був настрій, така була налаштованість доби (гай-гай, стількох же то років — певне, цілих десятиліть!), яку ще трохи застав Ульріх. Тоді про те думали, але оце «думали» тут так безособово-розпливчасто вжито зумисне; важко сказати, хто саме й скільки людей так думали, однак це витало в повітрі: що жити можна, мабуть, у точності. Нині спитають: а що це означає? Відповідь буде, либонь, така, що праця всього життя може складатися, так само, як із трьох статей, і з трьох віршів чи трьох дій, в яких особиста продуктивність сягає найвищого ступеня. Відтак це означало б приблизно те саме, що мовчати, коли нема чого сказати; робити лише необхідне, коли не треба домагатися чогось особливого; а найголовніше — лишатися нечулим, коли не маєш невимовного відчуття, що розпростер руки й линеш на хвилі творчости. Не важко помітити, що так більша частина нашого духовного життя відмерла б, хоч це, можливо, не така вже й болюча втрата. Тезу про те, що великий збут мила свідчить про велику чистоту й охайність, не варто поширювати на мораль, де справедливішим буде одне новіше твердження, а саме: яскраво виражена пристрасть митися вказує на не зовсім чистий внутрішній стан. Корисно було б провести такий експеримент: якомога менше зважати на мораль, що супроводжує всі наші вчинки (хай би якого різновиду вона була), й дотримуватися її лише в тих виняткових випадках, коли це має сенс, а в решті випадків думати про свої вчинки не інакше, ніж про потребу стандартизувати олівці чи ґвинти. Щоправда, чогось доброго з цього вийшло б не багато, але бодай що-небудь