Кров і правда - Alina Pero

Я зробила глибокий вдих і ступила вперед, відчуваючи на собі важкі погляди. Повітря тут було густе, наповнене потом, кров’ю та азартом. Гул голосів, запах металу і адреналіну – це місце було живим.

– Ну що, красуне, покажеш, що вмієш? – з хриплим сміхом промовив чоловік у чорній футболці, явно один з організаторів. – Виходь на ринг, подивимося, чи не пусте повітря тут ганяєш.

Я могла сказати, що не вмію битися, але тоді мене просто викинуть. Вони не тримають тут слабаків. У мене був один шанс залишитися, і я діяла швидко.

– Чорт, – я закусила губу й раптово скривилася, ніби від болю. Зробила два хитких кроки назад, майже втрачаючи рівновагу. – Нога… Я її ще тиждень тому вивернула, думала, вже нормально, але, схоже, ще ні.

Я нагнулася й схопила себе за щиколотку, злобно скривившись. Головне – не переборщити. Я знала, що тут немає місця для «травмованих», але все ж краще, ніж вийти на ринг і пропалитися.

– Та що ж це таке, – пробурмотів один із хлопців збоку. – Нафіг її сюди взагалі привели?

– Стоп, стоп, – я підняла руки, поки вони не вигнали мене. – Ви не зрозуміли. Я тут не просто так.

– А як? Подивитися, хто кого вб’є?

– Я не боєць, – я сказала це з викликом. – Але я знаю, хто виграє в бою ще до того, як він почнеться.

Настала тиша. Я бачила, як кілька людей переглянулися.

– Цікаво, – нарешті промовив той самий чоловік у чорному. – Продовжуй.

– Я вмію читати суперників. Міміка, рухи, позиція рук, дихання – все це говорить більше, ніж сам бій. Я можу передбачити, хто виграє, а хто ні. І це значить, що я можу робити гроші.

Я зробила паузу, дозволяючи їм переварити інформацію.

– Ти хочеш сказати, що можеш приносити нам виграшні ставки? – хтось примружився, оцінюючи мене.

– Саме так, – я нахабно посміхнулася. – Або підказувати вашим бійцям, як виграти. Вибір за вами.

Я бачила, як організатори мовчки переглядалися. Один із них, найстарший, потирав підборіддя, вочевидь розмірковуючи.

– Діма, – він повернувся до мого знайомого. – Це правда? Вона справді в цьому розбирається?

Діма витримав паузу.

– Вона чортова акула, – сказав він. – Знає все про бої, ставки, стратегії. Я сам виграв кілька разів завдяки її прогнозам.

Я ледь не розсміялася, почувши цю брехню, але стрималася.

– Гаразд, – нарешті кивнув головний. – Вона залишається. Але якщо облажається – ми з неї шкуру здеремо.

Я вдала, що спокійна, хоча всередині мене билося серце.

– Домовились.

Вони розійшлися, і Діма підштовхнув мене до виходу.

– Ну, ти даєш, – прошепотів він. – Сподіваюся, ти справді щось розумієш у цьому.

Я нервово ковтнула.

– Ще навіть не починала.

Я потрапила в цей клуб.