Кров і правда - Alina Pero

Цілий тиждень я працював на СТО, мовчки занурюючись у двигуни, мастило й метал, намагаючись не думати про те, як горить все тіло після бою з Грімом. Правий бік досі нив, ребра наче стискали сталевими лещатами, а розбита губа щоразу нагадувала про себе, коли я випадково кусав її під час розмови.

– Ти ж казав, що більше не лізтимеш у ті справи, – кинув Ярослав, докручуючи гайку. – Але щоразу приходиш сюди, наче після війни.

Я мовчки протер руки ганчіркою.

– Я сказав, що буду обережніше.

– Ага, обережніше, – він пирхнув. – Коли ти нарешті припиниш це лайно?

Я глянув на нього, і він змовк. Ярик знав відповідь. Гроші. Даня. Боротьба не заради адреналіну, а заради шансів, які не давали просто так.

Мій телефон завібрував. Я глянув на екран – Хромий.

– Візьми, а то образиться, – знизав плечима Ярослав і знову пірнув у мотор.

Я вийшов на вулицю, підніс телефон до вуха.

– Слухаю.

– Як почувається наш чемпіон? – голос Хромого завжди звучав так, ніби він знущається, навіть коли говорив серйозно.

– Чого треба?

– У мене є для тебе пропозиція. Бій через три дні. Виграш – десять тисяч.

Я стиснув щелепи. Чорт забирай, це було привабливо.

– Хто суперник?

– Вовк.

Я напружився. Вовк не був першим-ліпшим бійцем. Він грав жорстко, без правил, і не соромився ламати людей заради перемоги.

– Після бою з Грімом ти ще не відійшов. Але у тебе три дні, – продовжив Хромий. – Встигнеш привести себе до ладу?

Я глянув на свої руки, все ще в маслі. Тіло ниє, але я вже знаю відповідь.

– Встигну.

– Чудово, – протягнув він. – Тоді готуйся. Бо Вовк не прощає помилок.

Він кинув слухавку.

Я вдихнув, повільно видихнув і повернувся в майстерню.

– Щось важливе? – не піднімаючи голови, кинув Ярослав.

Я витер руки, глянув у дзеркало на власне відображення.

– Нічого нового.

Час знову виходити на ринг.