Кров і правда - Alina Pero

Я сиділа в квартирі, втупившись у ноутбук, але думки були не про статтю. Підпільний клуб боїв без правил… Я знайшла його. Тиждень пошуків, дзвінків, непевних натяків від знайомих, і ось нарешті я дісталася ниточки, яка може вивести на щось більше. Але одне питання не давало спокою — як туди потрапити?

Це не місце, куди можна просто прийти і купити квиток. Туди допускають тільки «своїх» — бійців, організаторів, глядачів, які роблять великі ставки. Випадкових людей там не терплять. Я знала це, бо за цей тиждень вже двічі отримувала відмову від контактів, які могли мене провести. Але тепер у мене був план.

Я набрала номер Діми. Він був одним із небагатьох, хто міг допомогти.

— Привіт, Блек, — почулося у слухавці. — Я так розумію, ти не просто хочеш випити кави?

— Привіт, Дімо. Ні, кави зараз не хочу. Мені потрібна твоя допомога.

— Я слухаю.

— Мені треба потрапити на один захід. Закритий, небезпечний і нелегальний.

Він замовк на кілька секунд.

— Не кажи, що це про ті бої, які ти шукала.

— Вони самі.

— Чорт. Юль, тобі точно це потрібно? Це не просто журналістське розслідування, це може бути небезпечно.

— Я знаю. Але ти ж не дарма називаєш мене Блек. Я не відступлюся.

Він тихо вилаявся.

— Гаразд. Є один варіант. Я знаю, хто може тебе провести, але просто так це не пройде.

— Що потрібно зробити?

— Ти маєш виглядати як учасниця.

— Тобто як?

— Ну, не як боєць, ясно. Але, скажімо, секундантка чи новенька, яка хоче випробувати себе. Вони іноді дозволяють новачкам прийти й подивитися, що на них чекає. Якщо зможеш переконати, що тобі це цікаво — ти всередині.

Я задумалася. Це ризиковано. Але інакше ніяк.

— Домовилися, — сказала я.

— Добре. Приходь завтра о десятій, я тебе познайомлю з потрібними людьми. Але запам’ятай: якщо щось піде не так, я тебе не знаю.

— Як завжди, Дімо.

Я поклала слухавку й зробила глибокий вдих. Завтра я побачу все на власні очі. І якщо пощастить — дізнаюся більше, ніж просто чутки.