Кров і правда - Alina Pero

Я прокидаюся ще до світанку. Ледь розплющую очі, але тіло знає: часу немає. Три дні – це майже нічого, щоб підготуватися до бою з Вовком.

Розтяжка. Розігрів м’язів. Біг. Вулиці ще сплять, ліхтарі горять тьмяним світлом, а я вже пробігаю перші кілометри. Ноги вгрузають у холодний асфальт, дихання рівне. Серце б’ється у стабільному ритмі. Кожен крок – підготовка до того, щоб не впасти на рингу.

Після бігу – тренажерний зал. Він відкривається о сьомій, але я знаю власника, і він дозволяє мені заходити раніше. Гирі, штанга, гантелі. Кожен підйом – це новий виклик, кожне повторення – боротьба зі слабкістю.

Після роботи на СТО я знову в залі. Спочатку боксерська груша. Вдарив. Ще раз. Швидше. Сильніше. Вовк агресивний, він буде йти напролом, тиснути. Я мушу бути швидшим.

Далі спаринг. Ярослав знайшов мені партнера – місцевий боксер, який не питає зайвого. Він кидається на мене з усієї сили, а я ухиляюся, контратакую. Він не Вовк, але це краще, ніж нічого.

Вечір. Втома сковує тіло, але мозок працює. Сідаю на підлогу, заплющую очі. Вовк. Уявляю, як він рухається, як атакує. Я повинен знати його стиль, ще до того, як ми зійдемося в рингу.

Наступного дня – те саме. Ще більше швидкості, ще більше ударів, ще більше витривалості. Тіло горить, але це не важливо. Важливо, щоб через три дні, коли прозвучить сигнал до бою, я був готовий.

Тому що Вовк не прощає помилок. І я теж.