Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт

Цілком слушною є думка академіка В. Смолія, що сьогодні ми можемо сперечатися, шукати помилки у діях гетьмана, погоджуватися чи не погоджуватися з його окремими вчинками. Незаперечним лишається тільки той факт, що політичний крок І. Мазепи у 1708 році відбивав потаємні настрої частини козацького суспільства, яке прагнуло бачити Україну суверенною державою, а акцією переходу Мазепи на бік Карла XII був на десятиліття призупинений процес наступу російського абсолютизму на козацький устрій України.

Без мазепинського повстання, яке мов дзвін сколихнуло буття гетьманської України, дуже важко уявити собі рух за її волю. Воно мусить стати безцінним уроком для тих політиків, які мають дбати про долю народу, долю нашої держави.

Про безсмертя та високість справи гетьмана І. Мазепи свідчить і той факт, що в наступні століття «мазепинцями» часто називали національно свідомих українців, які жертвували життям за волю Батьківщини.

«…природа моя, з прадідів моїх не дозволяє мені бути зрадником, і зобов’язує мене бути вірним моєму добродійнику»

Гетьман України в еміграції (1710—1742). Сподвижник гетьмана І. Мазепи. До кінця свого життя полишився вірним своєму патронові і благодійнику та був продовжувачем його справи — боротьби за державний суверенітет Гетьманщини.

Автор «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорізького війська» — пам’ятки політико–правової думки, в якій вперше у європейській традиції закріплено принцип поділу гілок влади.

Перебуваючи в еміграції, більше тридцяти років свого життя присвятив справі боротьбі за Українську державу.

Давня історія родини Орликів відома нам з генеалогічної довідки, укладеної сином гетьмана, генералом французької армії Григором Орликом 1747 року. Першим з чеського роду згадується у 1121 році Станіслав Орлик — прародич двох гілок, представники яких оселилися на Шлезьку (Сілезія) і в Польщі. Зберігся оригінал диплома імператора Фердинанда від 12 липня 1624 року — «Графові Орликові з Моравії». Тут сказано, що «Орлик слов’янською мовою означає орла і в Угорщині ця родина має ім’я «Olach». На той час Орлики вже поділилися на дві гілки і лише одна з них проживала у володіннях імператора, а друга, протестантська, під час гуситських війн XV століття емігрувала до Польщі — у Краків. Польська лінія мала своїм продовжувачем Яна Криштофа Орлика, який одружився з донькою подільського воєводи Пиляви й помер у 1592 році. їхнім сином був Степан Орлик, який помер у 1636 році, полишивши сина Степана. Останній прославився військовою відвагою, яка була відзначена на сеймі 1660 року, і загинув під Хотином 11 грудня 1673 року, полишивши маєток під Смоленськом. Від дружини з литовського роду Малаховських–Володкевичів Ірини він мав двох синів — старшого Степана, що помер бездітним, і молодшого — Пилипа, майбутнього гетьмана. Пилипу дістався батьківський маєток на Мінській землі, який був незабаром проданий, після чого родина перебралася в Україну. Батько Орлика був католиком, про що писав Пилип у листі до патера Кашода (18 квітня 1727 року), але мати Ірина була православною. Майбутнього гетьмана, очевидно, охрещено за православним обрядом: у своєму щоденнику він тричі згадує свого патрона св. Пилипа під 10 жовтня (за старим стилем), що відповідає православному календарю.

Пилип Орлик народився 11 жовтня (за старим стилем) 1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Початкову освіту він здобув у єзуїтській Віленській академії. Після того як сім’я Орликів переселилася в Україну, Пилип вступив до Києво–Могилянської академії як православний шляхтич і успішно закінчив її в 1694 році. Відомо, що 1692 року він навчався у філософському класі.

Рівень освіти в академії на той час був досить високий. Серед професорів на молодого Орлика найбільший вплив мав видатний мислитель України Стефан Яворський. Він протегував Пилипові, підтримував його, а після закінчення академії допомагав йому влаштуватися на службі. Спудей Орлик, маючи чутливу і вразливу вдачу, схильну до високих почуттів, усією душею прихилився до улюбленого вчителя й усе життя зберігав до нього великий пієтет. Це про нього значно пізніше, вже на еміграції, згадуватиме гетьман як про «улюбленого мого вчителя, конфідента і добродія». У червні 1721 року саме йому напише Орлик виправдувального листа з проханням добитися від царя амністії. В далеких Салоніках ловитиме колишній спудей звістки про Яворського і нотуватиме їх у своєму «Діарії».

Яворський був професором риторики та філософії і мав пріоритетний вплив на формування світогляду, поетичних здібностей і душі Пилипа Орлика. Ще в академії Пилип почав віршувати, його поетичні твори зберігалися в бібліотеці генерального хорунжого Миколи Даниловича Ханенка в збірці поезій викладачів, учнів академії 1709 року. Талановитий спудей складав панегірики — хвалебні вірші на честь окремих історичних діячів та сучасників. Серед відомих на сьогодні першим було опубліковано у 1695 році латиномовний панегірик гетьману Мазепі під назвою «Руський Алкід». У ньому поет оспівує І. Мазепу як організатора взяття Казикермена, Асламмістечка та інших кримських фортець.

У січні 1698 року в Батурині, гетьманській столиці, у церкві Св. Трійці відбулося урочисте вінчання ніжинського полковника Івана Обидовського (небожа гетьмана І. Мазепи) з донькою майбутнього генерального судді Василя Кочубея Ганною. Урочисту промову з цього приводу під назвою «Виноград Христов» виголосив Стефан Яворський, а його колишній учень Пилип Орлик (який не тільки разом навчався з гетьманським небожем, а й був його особистим приятелем) підніс подружжю свій новий панегірик «Сарматський Гіппомен», надрукований у друкарні Києво–Печерської лаври.

На той час Орлик був писарем консисторським Київської митрополії. Очевидно, тоді ж він написав вісім віршів на герб Данила Апостола, розміщених на аркуші з гравюрою Щирського, який знаходився у єдиному примірнику в варшавській бібліотеці Красінських. Тут він також підписався: «Пилип Орлик писар кафедральний». Це перша його посада, про яку збереглася офіційна згадка. Дана посада незаперечно свідчить, що в Україні Орлик був православним. Лише пізніше, на еміграції у Броцлаві 1721 року він стане уніатом і тому одночасно молитиметься в грецьких церквах і католицьких костьолах.

23 листопада 1698 року в житті Орлика сталася важлива подія,