Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
Українська Гетьманська держава за роки свого існування мала 17 гетьманів. Усі вони були носіями ідеї незалежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в життя вони присвятили все своє життя, поставивши за мету вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелося в найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах.
Дмитро Вишневецький прагнув звільнити південні українські степи від панування ханських орд, знищити турецькі фортеці в пониззях Дніпра, а згодом і оволодіти Чорноморським узбережжям. Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа належали до тих постатей, чиїми іменами називають епохи. Окремі нариси в книжці присвячені Івану Виговському, Петру Дорошенку, Пилипу Орлику — видатним державним й політичним діячам, талановитим дипломатам.
У книжці надається правдивий і об’єктивний життєпис цих, а також інших найвищих військових керівників українського козацтва.
Усі гетьмани України
Легенди • Міфи • Біографії
Тому роду не буде переводу,
в котрому браття милують згоду!
Слово до читачаХристос воскрес на третій день по смерті. І сказав до учнів своїх: «Так написано є, І так потрібно було постраждати Христові, І воскреснути з мертвих дня третього, І щоб Ймення, І прощення гріхів між народами усіх, від Єрусалима почавши».
Коли думаєш про свій народ, приходить на пам’ять «Скорбна мати» П. Тичини:
Ідіте в Україну, Заходьте у кожну хату — Ачей вам там покажуть Хоч тінь його розп’яту.О Українська земле! Ти — сто разів розтерзана, двісті — розп’ята, осквернена, обпльована, забита. Чи прийде твоє Воскресіння?!
Мабуть, є щось спільне у долі Твоїй зі Спасителем…
До розп’яття і воскресіння була Тайна Вечеря…
«…Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм Учням, І казав: “Прийміть, споживайте, — це тіло Моє”. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: “Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!”»
І ми споживали тіло брата свого, проливали сторіками кров козацького роду, проклинаючи, забували та нехтували нашою прадідівською славетною минувшиною… Забуваючи, плюндрували козацькі могили.
Зраду чинили Історії нашій. І була Юдина зрада…«Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників, І сказав: “Що хочете дати мені, І вам покажу Його, І видам Його!” І вони виплатили йому тридцять срібняків».
Отак і ми, за безцінь продавали батьківські скарби, міняли їхню славу на славу підлабузників та манкуртів-безбатченків, за жалюгідний мізер платні відмовлялись від їх козацької справи — боротьби за волю України.
І було зречення Петра…«…тоді він став клястися та божитися: “Не знаю цього чоловіка!” І заспівав півень тієї хвилі… І згадав Петро сказане слово Ісусове: “Перш ніж заспіває півень — відречешся ти тричі від Мене”».
Петро відрікався тричі. Ми ж — тридцять по тричі. Зрікались Бога, Церкви, могил наших прадідів–дідів, зрікалися «зрадника», що фундуював церкви та школи, — гетьмана І. Мазепи, зрікалися вигнанця, що і на чужині життя віддавав за Батьківщину, а згадували лише «як про співучасника страшного злочину, що не доніс про нього», — гетьмана П. Орлика, зрікалися нескореного тортурами та сильного духом, що царю без остраху говорив у вічі слова правди, — гетьмана П. Полуботка…
Зрікалися рідної мови, рідної пісні, батьківської віри, рідної історії, власного родоводу, власного коріння.
Немає призабутої спадщини, є спадщина зречень… І був суд у Понтія Пілата…«І як побачив Пілат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший станеться, набрав він води, та й перед народом умив свої руки та й сказав: “Я невинний у крові Його!”»
Подивимось на руки свої… І були муки, і були знущання, і була Голгофа…«І роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялись з Нього й казали: “Радій, Царю Юдейський!” І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й били по голові Його…»
Голгофи у нашого народу як верстові стовпи…
Голгофа голодоморів…
Голгофа сталінської опричини…
Голгофа фашизму…
Голгофа брежнєвсько–андроповського мовчання…
Голгофа Чорнобиля…
Стачило б на кількасот літ.
Настав день. І Воскрес Він! Настав час воскресіння і для України!Воскресни, наш козацький роде! Воскресни в нащадках своїх! Бо воскреслому роду — не буде переводу!
Розкидавши каміння нашої історії — збираймо ж, браття, його заради долі кращої для нашої Батьківщини, во ім’я славних пращурів — козаків, Когорти Лицарів — Непереможених Силою та Духом!
Прочитайте знову сторінки нашої історії! Хай долі наших Ясновельможних гетьманів допоможуть вам осмислити її!Автори Дмитро Байда–Вишневецький
(р. н. невід, – 1564)
«Особисто знаний ворогами»
З–поміж багатьох козацьких ватажків раннього періоду козацької історії чи не найбільшою славою вкрив себе князь Дмитро Вишневецький, що походив з роду князів Гедиміновичів і який на початку 1550–х років заснував замок на острові Мала Хортиця, згуртував навколо нього козаків і цим поклав початок Запорозької Січі. Саме тому його вважають першим козацьким гетьманом.
Ім’я Дмитра Вишневецького, князя із литовської родини, нащадка Гедиміна, васала литовсько–польського короля, хоча й православного за своїм віросповіданням, володаря величезних маєтків на
