Українська література » Публіцистика » Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт

Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт

Читаємо онлайн Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
час урочистостей з цього приводу, організованих у маєтку Вишневецьких у Білій Криниці, що під Дубно, Іван Степанович відніс немовля до Хреста разом зі щасливою бабусею, княгинею Дольською. Як Іванові Степановичу, так і Анні Дольській, за спогадами сучасників, був притаманний незбагненний дар уже під час першої зустрічі причаровувати своїх співрозмовників. Важко сказати, чиї здібності цього разу виявилися сильнішими, але, поза всяким сумнівом, зустріч не пройшла марно, і вони не залишилися байдужими одне до одного. Довірена особа гетьмана, генеральний писар в уряді Мазепи Пилип Орлик свідчив, що український правитель мав з княгинею численні зустрічі, які проходили «і вдень, і вночі». А ось ще один член уряду, генеральний суддя Василь Кочубей у своєму доносі, поданому на гетьмана в Москву, повідомляв царя, що Мазепа, немов причарований, невідступно слідував за польською шляхтянкою, безперервно ведучи з нею бесіди — і в будинку князя Януша, і під час спільних прогулянок.

По від’їзді Івана Мазепи з Волині інтимні стосунки гетьмана з княгинею не перервалися: вони регулярно листувалися, в подарунок від польської пані гетьман, котрий перебував у поході на білоруських землях, отримав коштовну постільну білизну та капелу музикантів. На цьому тлі серед близького оточення Івана Степановича і поповзли чутки про вірогідне швидке одруження Мазепи з Анною Дольською.

Проте чи тільки інтимні почуття ховалися за цими стосунками? Вочевидь, що не лише вони. У вже згаданому доносі Кочубея на Мазепу серед іншого вказувалося також, що княгиня, як особа досить впливова в Польсько–Литовській державі, а до того ж ще й родичка короля Станіслава Лещинського (вона доводилась йому тіткою), невпинно схиляла українського гетьмана до дружби з польським монархом, обіцяючи зробити його чернігівським князем, а за Військом Запорозьким закріпити всі права і вольності, на які лише козаки можуть претендувати. Очевидний політичний підтекст амурних справ гетьмана і княгині виразно вбачав і Пилип Орлик, котрий трохи згодом, згадуючи перипетії тих буремних літ, у своїх спогадах відстоював думку стосовно того, що ідея розриву з Москвою в голові українського правителя зародилася саме під час зустрічей в Білій Криниці з княгинею Анною.

Повернувшись з походу в Україну, в липні 1706 року, під час відвідин Києва Мазепа отримав від Дольської чергового листа, в якому вона іменем короля Станіслава просила якнайшвидше розпочати реалізацію «задуманої справи», обіцяючи ефективну допомогу з боку як польського монарха, так і його союзника, короля Швеції Карла XII.

Розпочата гетьманом гра становила для нього смертельну небезпеку, особливо після того, як на нього донесли генеральний суддя В. Кочубей і полтавський полковник І. Іскра. Зважаючи на це, таємне листування з княгинею Дольською здійснювалося з дотриманням найсуворіших засобів конспірації, лише у формі шифрограм, зміст яких ставав відомим тільки самому гетьману та його генеральному писареві. Однак і цього, на думку Івана Степановича, було недостатньо, аби вберегти себе від розправи царя. Тому–то й у присутності Пилипа Орлика неодноразово з його вуст зривалися розпачливі вигуки на адресу «шаленої баби», котра неминуче його занапастить. Проте важко судити, наскільки щирим був Іван Степанович у своїх наріканнях. Адже Україна мимо його волі та його інтриг була втягнута в смертельно небезпечне протистояння Петра І з Карлом XII, і ситуація складалася таким чином, що пасивність українського керівництва могла призвести до найтрагічніших наслідків через те, що російський монарх у своєму прагненні до реваншу за поразки перших років війни був готовим йти на будь–які жертви. І хто знає, чи не потрапить до їх числа Україна.

Зв’язки гетьмана з С. Лещинським стали відтоді регулярними. Але Мазепа все ще не зважувався прийняти остаточне рішення. Протягом наступного часу контакти між обома сторонами не припинялися. На їх форму та інтенсивність впливали різні фактори: боротьба між прихильниками Августа II і С. Лещинського, подальше загострення стосунків козацької старшини з царськими воєначальниками тощо. Особливе збентеження, що межувало із справжнім шоком, викликали слова, сказані князем О. Меншиковим на званому обіді у гетьмана (липень 1706 року), де були присутні цар і чимало придворних сановників. Тоді напідпитку Олександр Данилович порадив Івану Степановичу негайно взятися за реформування внутрішнього устрою Гетьманщини, з тим щоб остаточно ліквідувати її автономію. Реакцію старшини на ці слова князя найбільш повно висловив прилуцький полковник Дмитро Горленко, який заявив: «Як ми задушу Хмельницького всегда Бога молим і имя его блажим, что Украйну от ига ляцкого освободил, так противним способом и мы, дети наши во вечные роди душу и кости твои будем проклинать, если нас за гетьманства своего по смерти своей в такой неволи зоставишь».

Так минуло два роки. Очевидно, гетьман, як і раніше, перебував у полоні суперечливих думок, накреслював різні політичні комбінації. Він то підтримує листування з княгинею Дольською (це був один з каналів зв’язку із С. Лeщинським), то перериває його, то зашифровує листи, то розкриває їх зміст Петру І. Переломною у болісних роздумах гетьмана над формуванням своєї політичної лінії стала, очевидно, нарада, скликана Петром І у Жовкві (квітень 1707 року). Деталі розмов гетьмана з царем та іншими воєначальниками нам не відомі. Але добре знаємо, з яким настроєм І. Мазепа залишив стіни царської ставки. Тоді він заявив старшині: «Если бы я Богу так верне и радительне служил, получил бых наиболшое мздовоздаяніе, а здесь хотя б в ангела пременился, не могл бых службою и вернсхь тію моєю жадного получить благодарствія». Важко сказати, що мав на увазі гетьман. Але ясно одне: кинута ним фраза була не випадковою, приховувала потаємний зміст.

До Мазепи і старшини доходили чутки, одна за одну тривожніші. Ремствували запорожці на надзвичайно важкі умови царської служби, городові козаки, послані на кріпосні роботи у Київ. їм заборонялося відлучатися додому, їх переслідували голод і холод, насильства царських офіцерів, які били козаків палками, знущалися, гвалтували їхніх дружин і дочок. Незабаром надійшов указ Петра І про майбутні реформи у козацькому війську, що передбачали перетворення традиційних полків у драгунські.

Атмосферу невизначеності й навіть страху посилювали невблаганне просування шведських військ литовськими землями, паніка серед польських союзників, відступи царських полків. І. Мазепа дедалі більше й більше утверджувався в думці про необхідність стати на сторону шведів. У жовтні 1707 року гетьман знову звернувся до С. Лещинського з пропозицією перейти на його бік, знищивши в Україні царські залоги і зробивши з них «міст для шведів».

Одначе Карл XII відмовився прийняти цю

Відгуки про книгу Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: