Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт

пропозицію. Натомість не шкодував обіцянок польський король. У листопаді 1707 року він звернувся з універсалом до населення України, закликавши його повернутися «до давніх свобод і вольностей, під батьківське і дідичне панування польського королівства». Звичайно, це звернення не було обнародуване. Саме тоді Петру І надійшов відомий донос В. Кочубея, в якому йшлося про антимосковські настрої І. Мазепи. Проте гетьман ще більше утаємничив свої плани. Десь на початку 1708 року його уповноважений склав угоду з Карлом XII і Станіславом Лещинським. Частина цього договору, яка торкалася українсько–шведських взаємин, обмежувалася виключно військовою стороною. Натомість договір з Річчю Посполитою мав політичний характер — передбачав перехід України під владу польського короля на правах, аналогічних Великому королівству Литовському.

Подальший розвиток подій показав, що І. Мазепа все ще вагався. Отримавши наказ Петра І рушати з військом на Стародубщину, він зволікав, зважував ситуацію, вдавав з себе вірного слугу царя. Відомі його наказ про забезпечення провіантом російської армії, розпорядження про зміцнення укріплень Стародуба, Чернігова, Ромен, Гадяча, припис публічно молитися у церквах, аби Бог дарував царю перемогу над єретиками–шведами. Зрозуміло, що така двозначність поведінки та млявість дій гетьмана не могли не позначитися на успіхові задуманої акції. Як засвідчує П. Орлик, політику зволікань І. Мазепа продовжував і наступного тижня. Це викликало відповідну реакцію близької йому частини старшини, яка вимагала діяти швидше.

Лише звістка про прибуття О. Меншикова змусила лівобережного правителя змінити лінію поведінки. Він повернувся з Борзни до своєї резиденції — Батурина, віддав останні розпорядження і зважився на рішучий крок… Залишивши у місті досить сильну залогу у складі чотирьох полків сердюків і кількох сотень городових козаків, гетьман прибув у Короп, а 25 жовтня 1708 року, переправившись з чотирма–шістьма тисячами козаків через Десну, попрямував на з’єднання з армією Карла XII. Військо гетьмана насторожено зустріло новину про перехід на бік шведського короля. Очевидно, не до кінця переконала його у доцільності задуманої акції й блискуча промова, виголошена Мазепою після переправи. «Браття, — сказав гетьман, — прийшла наша пора; скористуємося нагодою: віддячимо москалям за їхнє тривале насильство над нами, за всі заподіяні ними жорстокості й кривди, збережемо на майбутнє нашу свободу й права козацькі від їхніх зазіхань. Ось коли настає час скинути з себе ненависне ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого не залежною. Ось до якого майбуття закликаю. Ви, браття, напевне досягнете цієї мети з вашою мужністю й за підтримки шведського короля, котрий пропонує вам воювати проти москалів разом зі шведами». Про неоднозначну реакцію на промову Мазепи свідчить той факт, що іще до прибуття у ставку Карла XII частина козаків залишила гетьмана і повернулася за Десну.

Увечері 28 жовтня 1708 року І. Мазепа був уже в таборі шведів. Наступного дня відбулася аудієнція у короля. Гетьман виголосив латиною коротку промову, в якій дякував шведам за допомогу у боротьбі проти московського царя. З перших же хвилин зустрічі він сподобався Карлу XII і його сановним придворним.

Тим часом по–іншому розгорталися події у таборі російських військ. Почали надходити перші звістки про перехід гетьмана на бік шведів. Насамперед про це довідався О. Меншиков, який відправив гінця з новиною у ставку Петра І. Сьогодні важко сказати, якою була перша реакція царя на повідомлення князя. Зрозуміло одне — російський самодержець був на грані нервового потрясіння. Проте незабаром цей стан пройшов, і Петро І один за одним видав низку маніфестів, у яких сповіщав український народ про перехід лівобережного правителя на бік шведів, демагогічно декларував тезу про вольності і привілеї «малоросіян» та закликав старшину з’їхатися для виборів нового гетьмана. Протягом листопада 1708 року відбулося кілька воєнно–політичних акцій, які надовго закарбувалися в народній пам’яті. 2 листопада війська О. Меншикова взяли штурмом Батурин: місто було зруйновано, а всіх мешканців знищено. Надалі репресії не припинялися. Вони торкнулися не лише прибічників Мазепи, а й людей, далеких від політики, — тисячі козаків зазнали тортур, знущань, а нерідко й шибениці. Зрозуміло, що політика репресій деморалізувала не лише старшину, а й широкі кола козацького стану. 6 листопада у Глухові пройшли вибори «вільними» голосами нового гетьмана. Ним став стародубський полковник Іван Скоропадський. Ще напередодні за наказом царя була влаштована церемонія заочного суду над І. Мазепою. З опудала, яке символізувало гетьмана, було знято і розірвано стрічку Андріївського кавалера, і кат повісив його на спеціально спорудженій шибениці.

12 листопада у Глухові відбулася церемонія проголошення церковної анафеми. Тоді ж у присутності численних православних ієрархів, бояр і царевича Олексія Петровича в московському Успенському соборі також було оголошено прокляття Мазепі. Але Петро І діяв не лише батогом, а й пряником. За його наказом величезні маєтки, матеріальні цінності І. Мазепи та прибічників переходили до осіб, що залишилися вірними скіпетру російського монарха. Грамоти обіцяли прощення всім рядовим козакам, що повернуться під протекторат московського царя.

Документи надзвичайно слабо висвітлюють перебування І. Мазепи в ставці Карла XII. Добре відомо лише, що його продовжували роздирати сумніви. Маніфести, які розсилались по різних полках України, не мали того успіху, на який розраховував гетьман. Козаки і селяни насторожено, а то й вороже зустрічали його посланців. Байдуже були сприйняті також універсали шведського короля. Натомість спроби реквізиції з козацьких і селянських господарств продовольства наштовхувалися на рішучу протидію народу. Факти справжньої партизанської війни, яка розгорнулася тоді на Лівобережній та Слобідській Україні, відзначають найрізноманітніші джерела, сучасники та учасники тих подій. Особливо похитнув упевненість гетьмана перехід на сторону Петра І кількох полковників та представників генеральної старшини, що з кінця жовтня перебували разом з І. Мазепою у шведському таборі. Тоді правитель Гетьманщини затіяв нову політичну гру з Петром І. До царя почали надходити повідомлення про те, що Мазепа прагне примирення. Як важливий аргумент у серйозності цього наміру він надіслав пропозицію (через миргородського полковника Д. Апостола), яка передбачала захоплення й передачу в руки російського самодержця шведського короля та його генералів. Сьогодні важко говорити, наскільки серйозним у цих намірах був Мазепа. Але добре відомо, що примирення на цій основі не відбулося.

Єдиним успіхом у ці тривожні для І. Мазепи дні став перехід на його бік частини запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Колишні вороги об’єдналися на спільній антиросійській платформі. 1709 року у Великих Будищах відбулася зустріч запорожців з І. Мазепою і Карлом XII. 8 квітня, очевидно,